З історії арбітражного судочинства на Миколаївщині

Друк

Вирішення суперечок в арбітражному порядкові має тисячолітню історію. У давні часи суд провадився на підставі місцевих традицій та звичаїв з урахуванням станового стану. У сільській місцевості переважав третейський розгляд за сприяння старців і посередників на сільських сходах.  Особливі суди для вирішення торгівельних суперечень поширились у середньовіччі з розвитком торгових відносин. За царювання Петра І було створено магістрати та ратуші, де судили торгівельні справи, було введено станову організацію купецтва за західним зразком, а також заборонено застосовувати у торгівельних судах звичаї, керуючись лише нормами права – статутами та указами.

Початком організації на території України арбітражного судочинства можна вважати відкриття першого комерційного суду в Одесі 1808 року. Пізніше було відкрито суди у Феодосії 1819 року та Ізмаїлі 1824 року. 14 травня 1832 року імператор Микола І підписав Статут судочинства у комерційних судах та Загальне положення щодо їх створення. Велика судова реформа 1864 року майже не торкнулася комерційних судів, зміни сталися лише у судочинстві: торгівельні суперечки стали розглядатися і на підставі Статуту цивільного судочинства.

Коло відомства комерційних судів поширювалось лише на ту адміністративно-територіальну одиницю (місто, повіт), де знаходився суд. У тих місцевостях, де комерційних судів не було, торгівельні суперечки вирішувались загальними цивільними судами. До відання комерційних судів належали усі суперечки та позови щодо торгівельних оборотів, векселів, угод та зобов’язань, усних та писемних, а також справи щодо неспроможності «независимо от звания лиц, в оную впавших». Розгляду не підлягали суперечки щодо купівлі-продажу товарів на готівкові кошти у крамницях, базарах, торгах та ярмарках, справи ремісників між собою та іншими, а також усі торгівельні суперечки на суму, котра не перевищувала 150 карбованців сріблом.

Комерційні суди на Україні були ліквідовані 1918 року, але продовжували діяти протягом усього часу національно-визвольних змагань до встановлення радянської влади 1920 року.

На Миколаївщині комерційного суду не існувало, торгівельні суперечності розглядалися різними судовими установами. До судової реформи 1864 року – міськими магістратами і ратушами – міськими установами станового самоврядування, які вели облік осіб купецького звання, потім – Херсонським окружним судом та мировими суддями, а також Миколаївським міським з’їздом мирових суддів як апеляційною інстанцією. На жаль, майже усі документи судових установ Миколаївщини періоду до 1917 року були втрачені під час нацистської окупації області, тому відтворити історію судочинства, у тому числі й арбітражного, надзвичайно складно. [1, 2]

Декретом про суд від 7 березня (22 лютого) 1918 року судові позови між різними казенними установами були заборонені, всі суперечки вирішувались в адміністративному порядкові. З початком господарської реформи 1921 року, переходом до комерційного розрахунку та майнової самостійності взаємовідносини між підприємствами стали будуватися на договірних засадах, повну натуралізацію епохи військового комунізму змінили товарно-грошові відносини. Перші кроки до врегулювання господарських відносин між підприємствами, організаціями та установами було зроблено вже 1922 року.

Постановою РНК СРСР від 16 грудня 1922 року № 713 було затверджено Положення про порядок вирішення майнових суперечок між державними установами та підприємствами. Відповідно до нього подібні спори розглядалися арбітражними комісіями при Українській економічній нараді, на місцях – при губернських економічних нарадах. [3] Спірні майнові питання, що виникали між підприємствами, організаціями та установами Миколаївщини, 1923 року вирішувались Одеською губернською арбітражною комісією (більша частина сучасної Миколаївщини з жовтня 1922 року по лютий 1925 року входила до складу Одеської губернії). [4]

17 грудня 1924 року при Миколаївській торговій біржі було створено арбітражну комісію відповідно до «Інструкції про діяльність арбітражних комісій при товарних біржах», розробленої та затвердженої Народним Комісаріатом юстиції 11 липня 1924 року. У січні-квітні 1926 року до арбітражної комісії при Миколаївській торговій біржі надійшло 7 справ, вирішено 4, завершено миром до суду 1 справу. [5]

Відповідно до постанови ЦВК СРСР від 29 жовтня 1924 року «Основи судової організації Союзу РСР і союзних республік» суперечки з приводу майна між державними установами і підприємствами розглядалися Вищою арбітражною комісією при Раді Праці та Оборони СРСР, вищими арбітражними комісіями при економічних нарадах союзних республік, арбітражними комісіями при радах народних комісарів автономних республік та місцевими (обласними та губернськими) арбітражними комісіями, організованими при виконавчих комітетах областей та губерній. [6]

Постановою РНК СРСР від 17 жовтня 1925 року було затверджено Положення про хлібні арбітражні комісії, згідно з яким такі створювались для вирішення суперечок, що виникали між органами єдиної державної хлібної інспекції та власниками зерна на підставі інспектування чи класифікування зерна. [7] Рішенням президії Миколаївського окрвиконкому від 26 березня 1926 року було створено хлібну арбітражну комісію під головуванням завідувача комісією внутрішньої торгівлі Жака та у складі представників від окрземуправління Васильєва, сільспілки Стекова та товарної біржі Бондарьова. [8]

Постановою ВУЦИК та РНК УРСР від 23 березня 1927 року «Про арбітражні комісії для розв’язання спорів за майно між державними установами і підприємствами» вирішення господарських суперечок було покладено на Вищу арбітражну комісію при Українській економічній нараді та місцеві арбітражні комісії при Харківському, Київському, Одеському, Дніпропетровському, Вінницькому та Сталінському окружних виконавчих комітетах. Миколаївська та Первомайська округи входили до складу району діяльності Одеської арбітражної комісії. Правила провадження справ в арбітражних комісіях визначались цивільно-процесуальним кодексом УРСР. [9]

27 березня 1928 року Українською економічною нарадою було затверджено «Правила провадження справ в арбітражних комісіях УРСР», якими було визначено порядок розгляду справ, вчинення позовів, судові витрати та винесення (перегляд) ухвал арбітражних комісій. [10]

«З метою укріплення єдинства судової системи Союзу РСР, підвищення господарської дисципліни та відповідальності господарських органів за свою роботу» постановою ЦВК та РНК СРСР від 4 березня 1931 року арбітражні комісії з розгляду майнових суперечок між державними установами і підприємствами та кооперативними організаціями було ліквідовано, вирішення господарських справ було передано загальним судовим установам. [11]

Однак суди загальної юрисдикції були не в змозі були справитися з покладеним на них завданням через відсутність специфічних знань у сфері господарських суперечок та відсутність можливості оперативного вирішення заявлених потреб. Вже 3 травня 1931 року було затверджено «Положення про Державний арбітраж», згідно з яким державний арбітраж «встановлювався для вирішення майнових суперечок між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору у напрямку, що забезпечував укріплення планової да договірної дисципліни та господарського розрахунку». [12]

1932 року, з утворенням областей на території Української РСР, було ліквідовано міжрайонні органи державного арбітражу у м. Одеса та організовано державний арбітраж при обласних виконавчих комітетах. З лютого 1932 року по вересень 1937 року більша частина сучасної Миколаївщини входила до складу Одеської області, тому за вирішенням питань щодо господарських суперечок знов треба було їхати до Одеси.

1934 року до компетенції органів Державного арбітражу було віднесено суперечки, що виникали при укладенні договорів.

З утворенням 22 вересня 1937 року Миколаївської області постало питання про організацію державного арбітражу при облвиконкомі. Такий було створено приблизно у середині 1938 року (документи відсутні, дату встановлено за документами 1939 року).

У документах Миколаївського облвиконкому є доповідна записка головарбітра Канделя (ім’я та ім’я по батькові не вказано) про роботу держарбітражу у 1938-1939 роках, в якій зазначено, що за підсумками перевірки держарбітражу при РНК УРСР, проведеною у серпні 1939 року, Миколаївський облдержарбітраж за півтора роки роботи не лише добре справлявся з основним своїм завданням – вирішенням майнових та переддоговірних суперечок, а й узагальнював та вивчав роботу окремих господарчих організацій у сфері «якості продукції, укріплення госпрозрахунку, дотримання планово-договірної та фінансової дисципліни, дотримання політики цін, комплектності та асортименту продукції»; про підсумки такої роботи держарбітраж доповідав вищим організаціям та місцевим органам влади. У зв’язку з «необхідністю реорганізувати структуру Миколаївського облдержарбітражу та укомплектувати його апарат більш технічно грамотними та кваліфікованими робітниками» головарбітр пропонував проект нового штатного розпису держарбітражу області. Рішенням організаційного комітету Президії Верховної ради УРСР по Миколаївській області від 11 грудня 1939 року затверджено та подано для затвердження РНК УРСР нову структуру Миколаївського обласного державного арбітражу на 1940 рік, я ка включала: головарбітра, помічника головарбітра, 2 держарбітрів, 2 помічників держарбітрів, 2 референтів, керуючого справами, завідувача прийомом справ, статистика, 2 машиністок, прибиральниці, по 0,5 ставки бухгалтера та розсильного. [13]

1940 року у штаті Миколаївського облдержарбітражу нараховувалось 11 одиниць (у тому числі головарбітр, 2 арбітри та 3 юрисконсульти), протягом року було вирішено 2205 справ. [14]

Під час Великої Вітчизняної війни та нацистської окупації області державний арбітраж не працював, поновив свою діяльність 1947 року.

1947 року держарбітражем було вирішено 458 справ, 1948 року – 721, 1949 року – 1042 (з них переддоговірних – 52). [15]

Держарбітраж при Миколаївському облвиконкомі знаходився у будинку № 25 по вул. Велика Морська. Штат нараховував 3,5 одиниці: головарбітра (оклад – 980 крб.), арбітра (оклад – 740 крб.), секретаря (оклад – 360 крб.) та піводиниці прибиральниці (112 крб. 50 коп.). У грудні 1949 року було скорочено посаду арбітра. [16]

У звіті про роботу держарбітражу за 1949 рік головний арбітр О.П.Чернишев зробив спробу довести, що скорочена посада арбітра вкрай необхідна, порівнявши показники роботи за 1940 та 1949 роки [17]:

 

1940 рік

1949 рік

Кількість за штатним розписом

11 осіб

3,5 осіб

Розглянуто справ

2205

1042

Розглянуто перерддоговірних суперечок

87

52

Розглянуто у термін до 15 днів

83%

95,1%

Розглянуто у мермін від 15 днів до місяця

15%

4,4%

Розглянуто у термін більше місяця

2%

0,5%

Сигналізації надіслано

3%

4,8%

Отримано відповідей на сигналізації

36,4%

23%

Скарги

29,5%

19,4%

Змінено та відмінено рішень

7,6%

5,5%

 

Рішенням виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих від 30 листопада 1948 року № 1939 було створено відомчий арбітраж при обласному шляховому відділі. [18]

Розпорядженням Миколаївського облвиконкому від 28 квітня 1953 року № 174-р держарбітраж при виконкомові Миколаївської обласної ради депутатів трудящих було передано до Управління Міністерства юстиції УРСР по Миколаївській області. [19]

Відповідно до штатного розпису, затвердженому рішенням облвиконкому від 17 червня 1953 року № 958-б, державний арбітраж складався з двох осіб: головного арбітра та секретаря-машиністки. [20]

У вересні 1954 року держарбітраж знов було повернено у підпорядкування облвиконкому. [21]

1958 року на посаді головним арбітром працював О.Л.Лєбєдєв. [22]

Постановою Ради Міністрів УРСР від 28 серпня 1963 року № 985 державні арбітражі при облвиконкомах були реорганізовані у  міжобласні державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних (промислових) Рад депутатів трудящих (у 1963-1964 роках облвиконкоми були поділені на промислові та сільські, 1965 року знов були об’єднані в один). Таким чином, Одеський, Кримський, Миколаївський та Херсонський держарбітражі були об’єднані в міжобласний державний арбітраж при виконкомі Одеської обласної (промислової) Ради депутатів трудящих. [23]

Тому рішенням виконкому Миколаївської обласної (промислової) Ради депутатів трудящих від 25 листопада 1963 року № 441 держарбітраж було ліквідовано з 1 січня 1964 року, а головний арбітр Григор’єва була зобов’язана підготувати матеріали для передачі новоствореному міжобласному держарбітражу та повідомити через пресу про ліквідацію. [24]

Система міжобласних арбітражів проіснувала 2 роки. У січні 1966 року постановою Ради Міністрів УРСР від 31 грудня 1965 року № 1278 знов було створено державні арбітражі при обласних виконкомах, затверджено «Положення про державні арбітражі» та структуру і штатну чисельність обласних держарбітражів. До штату держарбітражу при Миколаївському облвиконкомі було включено 3 посади: головного арбітра, арбітра та друкарки (для порівняння: держарбітраж Київської області отримав 17,5 посад, Донецької області – 17, Харківської – 14, Одеської – 13, Дніпропетровської – 10). Відповідно до Положення державні арбітражі стали «обласними органами з вирішення господарських суперечок між державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, організаіями та установами» і діяли на правах відділів облвиконкомів. Держарбітражі вирішували суперечки, що виникали при укладанні договорів між підприємствами, установами та організаціями даної області без обмеження суми договору або позову; суперечки, що виникали при укладанні договорів на суму не більше 500000 крб., та при сумі позову не більше 5000 крб., якщо однією із сторін був господарський орган з іншої області або республіки; спори, що виникали при укладанні угод на експлуатацію залізничних під’їзних колій не загального користування при вантажообороті не більше 10 вагонів на добу. Державним арбітражам було надано право порушувати справи з власної ініціативи за наявності даних про порушення господарським органом планово-договірної дисципліни і вимог госпрозрахунку, а також стягувати у таких випадках неустойки та штрафи. Головний і державний арбітри призначались на посади виконкомами відповідних обласних Рад (головний арбітр – за погодженням з Головним арбітром Державного арбітражу при Раді Міністів УРСР). [25]

Новоутворений державний арбітраж при виконкомі Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих розпочав свою діяльність у січні 1966 року на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 31 грудня 1965 року № 1278. Він став обласним органом з вирішення господарських суперечок між державними, кооперативними та іншими цивільними підприємствами, організаціями та установами і діяв на правах відділу облвиконкому. Основними завданнями державного арбітражу були: забезпечення охорони майнових прав та законних інтересів підприємств, організацій та установ; укріплення та розвиток співробітництва між підприємствами, організаціями та установами у справі виконання народно-господарського плану; сприяння у виконанні планів та завдань щодо поставок продукції та інших зобов’язань. У своїй діяльності держарбітраж керувався законами СРСР та УРСР, постановами та розпорядженнями Рад Міністрів СРСР та УРСР, а також наказами та інстукціями міністерств та відомств, рішеннями місцевих органів державної влади. Штат Державного арбітражу при Миколаївському облвиконкомові нараховував три одиниці: головного арбітра (Лєбєдєв Олександр Леонідович, 1931 року народження, закінчив Московський юридичний інститут 1954 року), державного арбітра (Полянська Валентина Миколаївна, 1923 року народження, закінчила Одеський державний університет 1966 року) та машиністку (Іванова Валентина Іванівна), які займали три кімнати у приміщенні обвиконкому та були забезпечені необхідними меблями. Заробітна плата головарбітра складала 175 крб., держарбітра – 102 крб. 50 коп., машиністки – 60 крб.

Протягом року до держарбітражу при Миколаївському облвиконкомові надійшло 1250 заяв з майнових суперечок та 171 заява щодо переддоговірних спорів. Найбільшу кількість складали суперечки щодо розрахунків, якості, недостач та недопоставок продукції. Найбільшу кількість позовів було вчинено миколаївським міськплодоовочторгу, молочному комбінату, трансформаторному заводу, заводу дитячих велосипедів. Було встановлено тісний зв’язок з міським комітетом народного контролю, куди надсилали узагальнену інформацію щодо розглянутих справ, зокрема, про випуск недоброякісної продукції трансформаторним заводом, трикотажною фабрикою та постійну затримку повернення тари шиноремонтним заводом тощо.

За справами, розглянутими держарбітражем, в обласній газеті «Южная правда» було опубліковано 5 статей. Працівники арбітража виступали з лекціями на семінарах директорів та головних бухгалтерів радгоспів, працівників споживчої кооперацї, керівників промислових підприємств Миколаєва. [26]

1967 року при держарбітражі було організовано раду юрисконсультів, яка об’єднувала усіх правових працівників Миколаєва та області. Рада юрисконсультів мала план роботи, згідно з яким щомісяця проводились семінари за участі юрисконсультів підприємств та організацій області, де обговорювали нові нормативно-правові акти, інструкції тощо. [27] 1968 року до держарбітражу надійшло 1519 заяв, вирішено 1263 майнових суперечки та 234 переддоговірних (з них 40 про примусове укладання угод). Щокварталу держарбітраж розглядав суперечки щодо асортименту, які виникали між оптовими базами та обспоживспілкою. 9 заяв по суперечках щодо асортименту надійшло від Миколаївського лікеро-горілчаного заводу: покупці вимагали збільшення поставок «Столичної» горілки та зменшення поставок «Московської» горілки. Збільшилася кількість позовів щодо стягнення неустоєк за недопоставку продукції і товарів через невиконання планів підприємствами області: трикотажним об’єднанням, Вознесенським м’ясокомбінатом, Жовтневим промкомбінатом, каменедробильним заводом «Граніт», заводами металовиробів та конденсаторним. Порівняно з попереднім роком на 20% зменшилася кількість суперечок щодо поставок недоброякісної продукції. На підставі матеріалів міського комітету народного контроля була порушена справа щодо порушення термінів будівництва дитячого садка, за результатами розгляду котрої з треста «Миколаївсільбуд» було стягнуто 739 крб. Держарбітраж розміщався у двох кімнатах, третя кімната була передана облвиконкомом інспекції з охорони природи. [28]

Більшість суперечок держарбітражем вирішувалась протягом 15 днів завдяки попередній підготовці справ до розгляду, що дозволяло переважну більшість справ розглянути на першому ж засіданні. У розгляді справ приймали участь 8 арбітрів, працюючих на громадських засадах. Їх кандидатури затверджувались рішеннями Миколаївського облвиконкому. 1970 року громадськими арбітрами було вирішено 198 справ, третейським судом – 69. У випадках систематичного порушення постачальниками договірних зобов’язань держарбітраж практикував застосування санкцій у підвищених розмірах. Так, 1970 року за постачання недоброякісних товарів було накладено збільшені на 50% санкції на Миколаївський парфумерно-скляний комбінат по трьох справах, Жовтневий промкомбінат по двох справах. За порушення термінів поставки продукції заводами гідроапаратури, слюсарно-монтажного інструменту, «Дормашина» та ім. 25 Жовтня держарбітраж також застосував санкції у підвищених розмірах, що у подальшому призвело до значного скорочення кількості позовів до цих підприємств. 1970 року держарбітражем було розглянуто 219 переддоговірних суперечок (13% від усієї кількості розглянутих справ). Держарбітраж не мав власного транспорту, що ускладнювало виїзд арбітрів до районів області для вирішення справ на місцях та «здійснення пропаганди господарського законодавства». [29]

30 травня 1974 року Радою Міністрів Української РСР було прийнято постанову № 294 «Про подальше удосконалення організації і діяльності органів державного арбітражу УРСР». «З метою підвищення ролі органів державного арбітражу у забезпеченні правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні господарських спорів, посилення впливу цих органів на підприємства, організації та установи у справі дотримання державної дисципліни, виконання планових завдань і договірних зобов’язань, а також для підвищення рівня керівництва органами державного арбітражу УРСР і суворого додержання законності в їх діяльності» Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР було перетворено у союзно-республіканський орган. Цією постановою було затверджено Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР і структуру його центрального апарату (відділ нагляду, організаційно-інструкторський відділ та відділ узагальнення арбітражної практики і виявлення причин, що породжують господарські спори, 40 одиниць штату), а також Загальне положення про державні арбітражні комісії при виконавчих комітетах обласних рад депутатів трудящих УРСР.  [30]

Працівники держарбітражу передплачували усі юридичні журнали, кодифікували матеріали юридичної преси. Упродовж 1974 року вони виступили з 26 лекціями на семінарах для юристів області, постійно приймали участь у роботі методичної ради юрисконсультів при Миколаївському обласному відділі юстиції. [31] У серпні 1974 року на посаду старшого консультанта було прийнято Марту Іванівну Єганову. [32]

17-22 серпня 1976 року начальником організаційно-інструкторського відділу Держарбітражу УРСР Цихоцькою С.Н. була проведена перевірка Миколаївського облдержарбітражу «щодо виконання постанов партії та уряду про підвищення ролі органів держарбітражу у народному господарстві». Перевіркою встановлено, що держарбітражем області «… розроблений план заходів з виконання рішень ХХV з’їзду КПРС та ХХV з’їзду КПУ», на підставі котрих розроблялись оперативні (квартальні) плани роботи, контроль за їх виконанням здійснював головний арбітр. За результатами проведеної перевірки було укладено довідку, розглянуту на колегії Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР 10 вересня 1976 року. У рішенні колегії відзначено, що «… Миколаївський облдержарбітраж в цілому забезпечив правильне та однакове застосування законодавства при вирішенні господарських суперечок, посилив вплив на підприємства та організації у справі дотримання ними соціалістичної власності та державної дисципліни при виконання планових завдань та договірних зобов’язань, більш послідовно застосовував майнові санкції до підприємств та організацій, які  їх не виконували, використовував надане право на стягнення санкцій з власної ініціативи та у збільшеному розмірі. Держарбітраж реагував на виявлені при вирішенні суперечок порушення та недоліки у робогі господарських органів, узагальнював матеріали арбітражних справ за окремими категоріями суперечок та надсилав повідомлення і подання керівникам підприємств та організацій, партійним та радянським органам». Серед недоліків було відзначено «неправильний розподіл службових обов’язків між працівниками держарбітражу» (головарбітр вирішував близько 50% усіх позовів, тому мав мало часу на здійснення контроля за роботою держарбітра та старшого консультанта), «потребувала покращення робота з підвищення ділової кваліфікації оперативного складу», не використовувались засоби масової інформації для пропаганди господарського законодавства.  [33]

Виконуючи вказівки, надані колегією Держарбітражу УРСР, держарбітраж покращив роботу з розгляду суперечок на підприємствах (протягом року було розглянуто 58 таких справ), а також роботу з пропагування господарського законодавства (було проведено 41 лекцію для керівників господарчих організацій Миколаєва та Первомайська, голів радгоспів області). [34]

1 вересня 1977 року на посаду старшого консультанта замість М.І.Єганової було прийнято Бориса Єхимовича Лоєвського (1953 року народження, закінчив Одеський державний університет 1977 року). У березні 1978 року він проходив виробничу практику у Держарбітражі при Раді Міністрів УРСР, готуючись до зайняття посади державного арбітра. [35]

1979 року штат держарбітражу при Миколаївському облвиконкомі було збільшено на одну одиницю державного арбітра. На цю посаду було прийнято Валентину Петрівну Науменко, яка доти працювала у приймальні голови облвиконкому і навчалася на заочному відділенні юридичного факультету Одеського державного університету. Старший консультант Б.Ю.Лоєвський у жовтні 1979 року був призваний до лав Радянської Армії, на його посаду у грудні було прийнято Емілію Герцівну Кривицьку – члена Спілки журналістів СРСР, яка доти працювала редактором у обласному управлінні кінофікації. [36] Протягом року держарбітражем було вирішено 102 переддоговірні суперечки та 1084 майнові. За підсумками розгляду 93 справ було направлено доповідну записку «Про недоліки в роботі підприємств та організацій області зі збереження соціалістичної власності»  до обкому КПУ, облвиконкому, обласного комітету народного контролю, прокуратури та управління внутрішніх справ області. Крім того, у другому півріччі 1979 року було надіслано 12 повідомлень до органів прокуратури та слідства. За декотрими з них було порушено кримінальні справи та велося слідство. [37]

Держарбітражем було встановлено гарні ділові стосунки з лабораторією Держнагляду за стандартами, обласними конторами Держбанку та Будбанку. Лабораторія повідомляла про плани перевірки підприємств області, держарбітраж у відповідь надавав відомості про вирішені суперечки щодо якості продукції і товарів. Обласні контори банків повідомляли про порушення термінів будівництва сільськогосподарських об’єктів. [38]

1982 року держарбітражем було розглянуто 1209 справ, з них майнових – 1116, переддоговірних – 93. Серед переддоговірних суперечок найбільшу кількість склали спори щодо поставок продукції виробничо-технічного призначення (25) та товарів народного вжитку (21), про зміни та розірвання угод (17). Більшість майнових суперечок стосувались заяв щодо прострочення поставок та недопоставок продукції (210), нестач (191), порушення розрахункової дисципліни (184), щодо порушення термінів повернення тари (115) та якості (65). У зв’язку з 60-річчям органів Держарбітражу головарбітр О.Л.Лєбєдєв був нагороджений Почесною грамотою ЦК профспілки працівників держустанов та Держарбітражу СРСР, держарбітр В.М.Полянська – Почесною грамотою ЦК профспілки працівників держустанов та Держарбітражу УРСР. Крім того, В.М.Полянській Головним арбітром республіки було оголошено подяку за успішне виконання соціалістичних зобов’язань на честь 60-річчя створення СРСР.           Головарбітр О.Л.Лєбєдєв займався в обласній школі партійно-господарського активу, держарбітр В.М.Полянська приймала участь у теоретичному семінарі з вивчення економічних знань. [39]

1983 року до штату держарбітражу було введено піводиниці прибиральниці. Старший консультант Е.Г.Кривицька була звільнена у зв’язку з тяжкою хворобою та призначенням пенсії по інвалідності. [40]

1984 року збільшилася кількість розглянутих переддоговірних суперечок (148) за рахунок справ щодо примусового укладання угод на поставку продукції та через розбіжності щодо договорів на поставку товарів. Більшість позовів було вчинено до Миколаївського заводу підйомно-транспортного обладнання, Миколаївського конденсаторного заводу, Миколаївського виробничого об’єднання мастильного обладнання, підприємства «Екватор».

Зросла кількість справ по суперечкам про асортимент продовольчих товарів: 14 позовів надійшло від Миколаївського виробничого об’єднання м’ясної промисловості, 6 – від об’єднання «Миколаївриба», 4 – від пивоб’єднання «Янтар».

Кількість майнових суперечок зменшилася до 1303 (1983 року – 1438 справ). З 90 справ про недопоставку продукції 33 були пов’язані з невиконанням підприємствами та організаціями планів здачі брухту чорних та кольорових металів. Санкції за недопоставку продукції були вжиті до 22 підприємств (з них 9 позовів було вчинено до Первомайського машинобудівного заводу ім. 25 Жовтня, який брав участь в економічному єксперименті. Завод сплатив 28555 крб. неустойки). З 64 справ щодо прострочення поставки промислових товарів 29 було вчинено до підприємств Міністерства легкої промисловості, 21 – до підприємств Міністерства місцевої промисловості. До швейного об’єднання ім. Кірова було подано 14 позовів, за якими стягнено 42000 крб.

У березні 1984 року на посаду старшого консультанта було прийнято Я.Ф.Пинтю (закінчила Всесоюзний юридичний заочний інститут 1983 року). [41]

Оперативні працівники держарбітражу складали тижневі плани роботи, щоп’ятниці підводили підсумки роботи; на виробничих нарадах заслуховувались звіти працівників про виконання заходів з усунення недоліків у господарській діяльності та претензійно-позовній роботі підприємств, про розгляд суперечок, про результати ознайомлення з виконанням рішень держарбітражу та заходи, вжиті підприємствами за його повідомленнями. Двічі на місяць працівники держарбітражу виїжджали на підприємства для з’ясування, які заходи були застосовані керівництвом для виконання рішень арбітражу про стягнення санкцій за порушення термінів розгляду претензій та за несвоєчасне надання відгуків по позовах, щодо суперечок по нестачах та якості, перевірки достовірності відомостей, вказаних у відповідях на повідомлення держарбітражу. Працівники держарбітражу приймали участь у засіданнях міжвідомчої ради, який проводила обласна прокуратура.

1985 року держарбітражем було розглянуто 1663 справи, з них 132 переддоговірні (щодо укладання, зміни умов та скасування угод), та 1531 майнову (про виконання договорів та з інших підстав). Було збільшено кількість повідомлень, надісланих до підприємств та організацій, про виявлені недоліки (1983 року – 111, 1984 року – 120, 1985 року – 234 повідомлення).

У лютому 1985 року звільнилась держарбітр В.П.Науменко (перейшла на роботу до колегії адвокатів), у березні на цю посаду була призначена П.В.Цвєткова (закінчила юридичний факультет Київського державного університета ім. Шевченка 1967 року, з 1970 року працювала у юридичному відділі Миколаївської облспоживспілки на посадах арбітра та начальника відділу, 1981 року нагороджена медаллю «За трудову доблесть»). [42]

У серпні 1986 року за власним бажанням звільнилась з посади старшого консультанта С.Ф.Пинтя, була прийнята В.А.Нікітіна (закінчила юридичний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова 1972 року, працювала юрисконсультом). [43]

12 лютого 1987 року ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР було прийнято постанову «Про подальше вдосконалення діяльності органів державного арбітражу та підвищення їх ролі в укріпленні законності та договірної дисципліни у народному господарстві». У ньому, зокрема, зазначалося, що «… активне впровадження та ефективне використання нових методів господарювання, розширення самостійності, підвищення відповідальності, ініціативи та соціалістичної підприємливості підприємств та організацій поребують укріплення законності у господарських відносинах. У цих умовах все більш зростає значення господарських договорів, їх безумовного виконання. … У попередженні та усуненні … порушень законності та недоліків важлива роль повинна належати органам державного арбітражу». Тому органи державного арбітражу було виведено з підпорядкування виконавчо-розпорядчих органів і перетворено у самостійну систему правоохоронних органів. Державний арбітраж при виконкомі Миколаївської обласної Ради народних депутатів став іменуватися Державним арбітражем Миколаївської області. [44]

1987 року до держарбітражу надійшло 3141 позовна заява (з них з майнових питань – 2814, щодо переддоговірних спорів – 327), з них було прийнято до розгляду 1714 заяв. Протягом року держарбітражем було вирішено 1801 справу, у тому числі 1414 майнових та 228 переддоговірних. Зменшилась кількість справ щодо стягнення санкцій за прострочення поставок на недопоставку продукції і товарів (259 справ порівняно з 312 у 1986 році). У другому півріччі було розглянуто 35 суперечок про стягнення неустойки у зв’язку з недопоставкою продукції, 12 з них було вчинено до Миколаївського виробничого об’єднання мастильних систем Міністерства верстатобудування, яке з січня 1987 року не виконувало договірних зобов’язань і за рік недопоставило продукції на 311000 крб. Після розгляду питання про роботу об’єднання контрольною групою нагляду за виконанням договірних зобов’язань обкома КПУ було обрано нового генерального директора. Зі 110 справ щодо недопоставок продукції 68 стосувалися підприємств легкої промисловості: Миколаївської взуттєвої фабрики (25), Миколаївського трикотажного об’єднання (24) та Миколаївського виробничого швейного об’єднання ім. С.М.Кірова (15); зі взуттєвої фабрики було стягнено 62000 крб. неустойки, з трикотажного об’єднання – 52000 крб., зі швейного об’єднання – 9000 крб. Через невиконання областю зобов’язань щодо заготівлі молока держарбітраж при розгляді справ про стягнення неустойки з виробничих об’єднань молочної промисловості зменшив суму неустойки на 76000 крб. При вирішенні суперечок про недопоставки державні арбітри перевіряли правильність нарахування сум неустойки, внаслідок чого по 22 справах неустойка була збільшена і до союзного бюджету додатково стягнено 21000 крб.

Протягом 1987 року держарбітражем було вирішено 151 суперечку щодо якості продукції і товарів, з них 32 справи було порушено за власною ініціативою арбітражу.

Більше уваги приділялось роботі з компенсації матеріальних збітків працівниками підприємств, організацій та установ: упродовж року до матеріальної відповідальності було притягнуто 193 посадових осіб, з котрих стягнено 17000 крб. (1985 року – з 75 осіб стягнено 8000 крб, 1986 року – з 80 осіб – 10000 крб).

З метою обміну досвідом виконання постанови ЦК КПРС та Радіи Міністрів СРСР від 12 лютого 1987 року № 190 у вересні 1987 року співробітники держарбітражу їздили до держарбітражу Херсонської області, де уподобали наочність обліку роботи державних арбітрів та систему контролю.

Держарбітраж підтримував ділові стосунки з комітетами народного контролю, прокуратурою, обласним відділом юстиції, обласною конторою «Промбудбанку», лабораторією стандартів, статистичним управлінням та контрольно-ревізійним управлінням.

Головний державний арбітр приймав участь у роботі контрольної групи нагляду за виконанням договірних зобов’язань обкому КПУ: разом з представниками парткомісії виїзжджав до районів області і брав участь у обговоренні результатів перевірки на засіданнях комісії. Крім того, головарбітр виступав з доповідями на нарадах прокурорів міст та районів області та нарадах працівників КРУ.

У серпні 1987 року державний арбітр В.М.Полянська разом з працівниками обласного комітету народного контролю та інших контролюючих органів взяла участь у перевірці підприємств м. Первомайськ щодо дотримання ними державної та договірної дисципліни, підвищення якості випускаємої продукції; результати перевірки розглядались на засіданні обласного комітету народного контролю. [45]

У квітні 1989 року у штатний розпис держарбітражу було внесено зміни: виключено посаду старшого консультанта і введено посаду машиністки. [46]

Старшого консультанта В.Л.Цвигун було прийнято на посаду державного арбітра (В.А.Нікітіна звільнилась).

1990 року пішла на пенсію державний арбітр В.М.Полянська, яка працювала у держарбітражі з 1966 року, на цю посаду було призначено В.Д.Фролова, котрий працював народним суддею Центрального району м. Миколаїв.

Упродовж 1990 року на розгляд держарбітражу надійшло 437 справ щодо переддоговірних суперечок, з них вирішено 326. За участі 65 підприємств області були розглянуті переддоговірні суперечки про поставку продукції і товарів, вирішено 138 позовів про стягнення неустойки за недопоставку продукції, вчинених 50 підприємствам області, 93 позови щодо якості продукції і товарів до 37 підприємств та організацій області. [47]

У першому півріччі 1991 року держарбітражем було розглянуто 118 переддоговірних суперечок (більшість з них стосувалася обсягів постачаємої продукції) та 709 майнових справ.

Штат держарбітражу складався з посади головного арбітра, трьох державних арбітрів, двох машиністок 1-ї та 2-ї категорій, та півставки прибиральниці. Держарбітраж займав 4 кімнати у будівлі облвиконкому. [48]

Сгідно з постановою Верховної Ради України від 25 червня 1991 року був уведений в дію Закон України «Про арбітражний суд», відповідно до котрого Державний арбітраж був реорганізований в Арбітражний суд Миколаївської області.

З 1 грудня 1991 року виконуючим обов’язки голови арбітражного суду було призначено В.Д.Фролова. [49]

1992 року було затверджено новий штатний розклад арбітражного суду Миколаївської області зі штатною чисельністю у 21 одиницю та місячним фондом заробітної плати у сумі 102610 крб. Штат арбітражного суду складався з голови суду, заступника голови, 7 арбітрів, 2 спеціалістів 1-ї категорії та 3 спеціалістів 2-ї категорії, старшого інспектора, трьох інспекторів, двох машиністок 1-ї та 2-ї категорій, прибиральниці. [50]

У першому півріччі 1992 року відбувалося формування арбітражного суду, заступник голови суду та арбітри були призначені постановою Верховної Ради України від 19 червня 1992 року. 31 січня на посаду голови суду було призначено В.Д.Фролова.

У липні 1992 року в арбітражному суді працювали: В.Д.Фролов – голова суду, П.В.Цвєткова – заступник голови, арбітри В.Л.Цвигун, Т.М. Дубова, Н.А.Волковицька, Т.Є. Моргуленко, В.І.Міщенко, А.В.Ткаченко, в.о. головного бухгалтера Л.М.Титловчук, спеціалісти 1-ї категорії Л.В.Шевченко, Васильєва Л.І., спеціалісти 2-ї категорії А.В.Вахонін, С.В.Цвеліков, старший інспектор Л.В.Іванова, інспектори М.П.Якимова, Н.С.Перепадя, З.І.Бозус, машиністка 1-ї категорії Е.Г.Мазурчак, машиністка 2-ї категорії Л.В.Смирнова та прибиральниця Л.Г.Ярмак (документ російською мовою). [51]

Арбітражному суду було виділено додаткові приміщення у будівлі облдержадміністрації, що дозволило провести реорганізацію його структури. 20 жовтня 1992 року наказом голови арбітражного суду № 27 було створено три спецвідділи з розгляду суперечок та відділ нагляду та узагальнення арбітражної практики. Також були створені канцелярія, машбюро, архів. [52]

У січні 1993 року в арбітражному суді було створено три спеціальних відділи для розгляду справ за груповими ознаками: відділ з розгляду суперечок, пов’язаних з нестачею та якістю постачаємої продукції, товарів (очолила Н.О.Волковицька), відділ з розгляду суперечок, пов’язаних з перевезенням вантажів, поверненням тари, будівництвом, постачанням продукції (очолила В.Л.Цвигун) та відділ з розгляду суперечок, пов’язаних з реформою економіки (очолив В.І.Міщенко). [53]

У січні 1994 року було створено відділ нагляду, узагальнення арбітражної практики і підготовки справ до розгляду (очолила Л.І.Васильєва). [54]

У  другому півріччі 1994 року з метою покращення організаційної та господарської діяльності арбітражного суду був створений загальний відділ, до якого увійшли господарський відділ, канцелярія і машбюро (очолила О.В.Орлова). Протягом року до арбітражного суду надійшло 2260 заяв (з них 2167 майнових та 93 переддоговірних), було прийнято до опрацювання 1364 (1324 майнових та 40 переддоговірних), вирішено 1408 (з них 1362 майнові справи та 46 переддоговірних). Арбітражним судом було розглянуто 31 справу по заявах підприємств, організацій та установ країн СНД, з них 28 російських (15 справ щодо розрахунків та 13 – щодо нестач), 1 білоруську (щодо розрахунків) та 2 молдавські (також щодо розрахунків). Упродовж року арбітражним судом було порушено 9 справ про банкрутство; 4 справи за заявами податкових інспекцій різних рівнів, 2 справи – за заявами прокурора Новобузького району, за заявами кредиторів-підприємств – 2, кредитора-банку – 1. Усі справи порушені через несплатоспроможність новостворених підприємницьких структур: кооперативів, малих підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю. Судом було також розглянуто 2 справи (науково-виробничої фірми «Інтес» та лікеро-горілчаного заводу м. Миколаїв), пов’язані з обжалуванням рішень податкових інспекцій. За участі колгоспів області арбітражним судом було розглянуто 190 справ (у 18 випадках колгоспи виступали позовниками, у 171 випадку – відповідачами), загальна сума стягнень склала 36623848000 крб., держмита перераховано 5333207000 крб., більшість суперечок (142 справи) стосувалися розрахунків.

Арбітражним судом була проведена аналітична робота з вивчення практики застосування господарського законодавства, узагальнена практика розгляду суперечок, пов’язаних з поверненням засобів пакування багаторазового користування. Спільно з прокуратурою Миколаївської області проаналізовано судову та прокурорську практику за позовами прокурорів. Було узагальнено практику розгляду суперечок про визнання актів ненормативного характеру недійсними, про нестачі товарів і продукції, а також суперечок, що випливали з договорів оренди.

За вирішеними арбітражним судом суперечками 1994 року до державного бюджету було перераховано 29 млрд. 400 млн. карбованців, 1 млн. рублів, 2375 доларів США. [55]

1995 року штат арбітражного суду області складався з 25 посад: голови, заступника голови, 8 арбітрів, 2 начальників відділів, начальника відділу-головного бухгалтера, помічника голови суду, заступника начальника загального відділу, головного спеціаліста, спеціаліста І-ї категорії, 2 спеціалістів ІІ-ї категорії, завідувача канцелярії, секретаря приймальні, старшого інспектора-касира, машиністки І-ї категорії, прибиральниці. Розміри заробітної плати через гіперінфляцію змінювали тричі: у лютому, червні та жовтні. Через відсутність кваліфікованих кадрів посади одного судді, помічника голови суду, головного спеціаліста, заступника начальника загального відділу були вакантними. Судді арбітражного суду Моргуленко, Ткаченко, Гринєва, Міщенко, Дубова (імена та імена по батькові не вказано) пройшли навчання у Вищому арбітражному суді України, голова суду В.Д.Фролов перебував у навчанні у Делаверському університеті в США.

Було придбано перший компьютер зі струйним принтером для кодифікаційно-інформаційного забезпечення суддів та спеціалістів.

Протягом 1995 року до арбітражного суду надійшла 1751 позовна заява, у тому числі 1696 майнових та 55 переддоговірних, з них прийнято до розгляду 944 (910 майнових та 34 переддоговірних); вирішено 854 справи (823 майнових та 31 переддоговірну), з них 123 через припинення провадження, 36 із залишенням позову без розгляду, 61 справу було розглянуто на виробництві. 5 справ було розглянуто за позовами підприємств та організацій Росії (3 справи щодо розрахунків, 1 – з якості) та Молдови (1 справа щодо розрахунків). Серед справ, розглянутих за позовами прокурорів, 55 стосувалися інтересів недержавних підприємств; з них прокурором Шевченківського району м. Запоріжжя вчинено 2 позови в інтересах ЗАТ «Масложиркомбінат», 4 позови в інтересах концерну «Запорожабразив», прокурор м. Миколаїв вчинив 7 позовів в інтересах АКБ «Укрнафтагазбанк», 8 позовів стосувалися інтересів акціонерних товариств, 9 – колгоспів та рибколгоспів. [56]

1997 року до арбітражного суду області надійшло 4139 позовних заяв, з котрих прийнято до провадження 2037 (їх кількість порівняно з попереднім роком збільшилася на 85%). Як і у попередні роки, значна кількість справ поверталась без розгляду у зв’язку з неналежним їх оформленням. З 2102 заяв, не прийнятих до провадження, повернуто без розгляду – 1953, відмовлено у прийнятті – 149. Основними причинами повернення позовних заяв без розгляду були неподання доказів сплати держмита у встановлених порядку та розмірі, ненадання доказів вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору в установленому порядку і неподання доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Протягом року було розглянуто 4 майнових позови за заявами підприємств, установ і організацій інших держав, у тому числі – Республіки Біларусі (2 справи по розрахунках), Російської Федерації (1 справа по розрахунках), Латвії (1 позов щодо витребування майна з чужого незаконного володіння). Серед справ, порушених за позовами органів Генпрокуратури, 87 справ – в інтересах ДПА, 155 – в інтересах органів Пенсійного фонду України,  63 – в інтересах органів МВС, 52 – в інтересах органів виконавчої влади, 49 – в інтересах органів Мінекобезпеки України, 271 – державних органів підприємств, організацій та установ.

Найбільш характерними категоріями суперечок були розрахунки, стягнення недоїмки по податках, неподаткових платежах та страхових внесках, банкрутство, скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, регресні вимоги та відшкодування збитків, заподіяних навколишньому середовищу.

Із загальної кількості розглянутої кількості справ вирішено по суті вимог 586, у тому числі 70 справ в інтересах ДПА, 130 – в інтересах органів ПФУ, 47 – органів МВС, 51 – органів виконавчої влади, 47 – органів Мінекобезпеки України, 233 – в інтересах державних підприємств, установ і організацій. Без розгляду було залишено 11 заяв (через невиконання позивачами вимог арбітражного суду), припинено провадження по 80 справах (більшість з них – через відмову позивачів від позовів).

1997 року до арбітражного суду надійшло 316 заяв про порушення провадження справ про банкрутство (у тому числі 46 заяв про визнання майнових вимог кредиторів), з них по 137 заявах було порушено провадження.

Також було розглянуто 329 справ, пов’язаних з податками, з них 51 – про визнання недійсними рішень ДПА про застосування фінансових санкцій за порушення податкового законодавства, про визнання розпоряджень ДПА про безспірне стягнення грошових сум такими, що не відповідають виконанню, про повернення стягнутих сум податків; 278 – про повернення стягнення недоїмки по податках, неподаткових платежах, страхових внесках та пені на майно боржника. За результатами розгляду таких справ було стягнено у доход бюджету 7893742 грн.

Серед 222 розглянутих судом справ за участю колгоспів (КСП) 103 були порушені за позовами прокурорів, у якості відповідачів колгоспи виступали у 213, у якості позивачів у 9 справах.

Було розглянуто 123 справи, пов’язані з визнанням недійсними актів ненормативного характеру, з яких 6 – з питань приватизації, 51 – з питань державної реєстрації, 3 – з питань відмови у наданні або вилучення земельної ділянки, 59 – про вилучення грошових коштів як економічних санкцій, 1 – про вилучення майна. Відповідачами у цих справах виступали органи ДПА, Держмиткому, контрольно-ревізійної служби, Антимонопольного комітету України, органи виконавчої влади.

За підсумками 1997 року було отримано держмита: 909779 грн., 5945231 руб. РФ, 180018890 руб. Республіки Білорусь та 3241 доллар США.

Арбітражним судом було винесено 48 окремих ухвал та надіслано 11 повідомлень органам прокуратури, а також 4 інформації до облдерждміністрації, органів ДПА та держуправління Мінекобезпеки України. [57]

У січні та липні 1998 року арбітражним судом області були проведені наради за участі керівників правоохоронних та контролюючих органів (прокуратури, МВС, Державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби, Державного митного комітету, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна України), на які запрошувались керівники органів місцевої влади. У березні був проведений семінар з керівниками підприємств та організацій на тему: «Як захистити інтереси підприємства в арбітражному суді», у квітні представники суду взяли участь у семінарі, який проводила ДПА у Миколаївській області. У травні був проведений Всеукраїнський семінар суддів арбітражних судів України. За запрошенням консорціуму «Верховенство права» голова суду В.Д.Фролов прийняв участь у навчальній програмі, яка проводилась у Сполучених Штатах Америки.

Штат суду складався з 28 посад і був повністю укомплектований (голова суду, його заступник, 9 суддів, начальник відділу підготовки справ до розгляду, начальник загального відділу, начальник фінансового відділу, головний і провідний спеціалісти, 2 консультанти, спеціалісти І-ї та ІІ-ї категорій, старший інспектор-касир, старший інспектор, секретар приймальні, інспектор, 2 друкарки І-ї категорії, водій І кл., прибиральниця). Протягом 1998 року звільнились за власним бажанням консультант В.С.Брагар та секретар приймальні Н.С.Перепадя. На посади суддів було призначено О.Ф.Середу та О.М.Мамонтову (до цього працювала провідним спеціалістом), на посаду консультанта – Д.М.Горобченка, провідного спеціаліста – О.Г.Таранущенко, секретаря приймальної – М.П.Зелінську. Вищу освіту ІІІ-ІV рівня акредитації мали 20 працівників (у тому числі юридичну – 15), 3 спеціалісти навчались у вищих навчальних закладах (Є.Б.Лоєвський, Ю.О.Вартанянц, Г.В.Бессчасна).

Голові суду В.Д.Фролову було присвоєно звання «Заслужений юрист України», заступник голови суду П.В.Цвєткова та суддя Т.М.Дубова були нагороджені знаком «Почесний працівник арбітражного суду України». [58]

Наступного року штат арбітражного суду було збільшено до 39 одиниць, до нього увійшли: голова суду, його заступник, 12 суддів, начальник відділу підготовки справ до розгляду і контролю за виконанням рішень, начальник загального відділу, начальник фінансового відділу, помічник голови суду, 3 головних спеціалісти, 2 провідних спеціалісти, 4 консультанта, 5 спеціалістів І категорії, завідувач приймальні, старший інспектор-касир, старший інспектор, 2 друкарки І категорії, водій І класу та прибиральниця. [59]

Наказом голови арбітражного суду від 5 квітня 1999 року № 9 створено сектори з розгляду господарських справ за предметною ознакою: І-й сектор розглядав справи, пов’язані з участю органів державної податкової інспекції та справи з розрахунків, ІІ-й та ІV-й сектор – заяви про визнання підприємств банкрутами, ІІІ-й сектор – справи, пов’язані з перевезенням вантажів, поверненням тари, будівництвом, поставкою і купівлею-продажем товарів, спрви, що виникали у зв’язку з укладанням, зміною та розірванням господарських угод, розрахунками; V-й та VІІІ-й сектор – позови прокурорів, VІ-й сектор – суперечки про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, а також справи, пов’язані з участю Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Держмиткому, Державної комісії з цінних паперів, НБУ, КРУ, органів місцевого самоврядування, приватизацією майна, орендними відносинами, VІІ-й сектор – справи, пов’язані із земельним законодавством, охороною навколишнього середовища, з купівлею-продажем продукції і товарів, заяви за участю фермерських (селянських) господарств, ПФУ, справи з розрахунків, ІХ-й сектор розглядав заяви про відміну реєстрації, про визнання та захист права власності, справи з розрахунків. [60]

1999 року арбітражним судом було вирішено 3330 справ, з них 98 щодо суперечок про укладання, зміну, розірвання договорів та визнання їх недійсними, 2441 майнову суперечку про виконання господарських договорів та з інших підстав, 267 справ про банкрутство, 489 суперечок про визнання недійсними актів та 35 інших спорів.

Відповідно до наказу Вищого арбітражного суду України від 7 лютого 2000 року № 30-К та наказу голови арбітражного суду області від 15 лютого 2000 року № 2 «з метою оперативного вирішення невідкладних питань організаційно-розпорядчого характеру, що виникають у вихідні дні» з 19 лютого було встановлено чергування відповідальних працівників суду по суботах з 10-00 до 14-00. [61]

Діяльність арбітражного суду висвітлювалась у газетах «Радянське Прибужжя» та «Южная правда», протягом 1999 року було опубліковано статті «Протидіяти економічним правопорушенням», «В арбитражном суде подвели итоги», «До восьмої річниці створення системи арбітражних судів», «Є такий суд – арбітражний», «У потерпілих на виробництві є захист», «Банкрутів на селі не буде», «Закон про банкрутство: паляця на два кінці», у газеті «Арбітражні вісті» (м. Львів) опубліковано статті «Встати! Суд іде!» та «Хочете спокійного життя, захищайте майно орендаря» за документами справи ПП «Воткан» до ВАТ «Агротрейд». Створений при арбітражному суді прес-центр почав збирати матеріали про історію арбітражу на Миколаївщині (для буклету, присвяченого 10-й річниці створення системи арбітражних судів в Україні). [62]

2000 року штат арбітражного суду було збільшено до 50 одиниць, до його складу входили: голова суду, перший заступник голови, заступник голови, 13 суддів, начальник відділу підготовки справ до розгляду і контролю за виконанням рішень, начальник фінансового відділу, начальник загального відділу, начальник організаційно-кадрового відділу, помічник голови суду, 2 головних спеціалісти, заступник начальника відділу, 2 провідних спеціалісти, завідувач приймальні, 4 консультанти, 5 спеціалістів І-ї категорії, спеціаліст ІІ-ї категорії, 5 старших інспекторів, завідувач архіву, завідувач друкарського бюро, 2 друкарки І-ї категорії, завідувач господарством, водій, 2 прибиральниці. [63]

При арбітражному суді було організовано Колегії з визнання банкрутами суб’єктів підприємницької діяльності та з розгляду справ про стягнення податків, зборів (обов’язкових платежів), створено 5 секторів по розгляду господарських суперечок. До складу кожного сектору входили суддя та його помічник (за штатом спеціаліст, консультант), до кожної Колегії 3 судді і 3 помічника.

Протягом року було проведено 10 нарад суддів та начальників відділів, де розглядали питання про результати розгляду заяв про перевірку рішень і ухвал у порядку нагляду, щодо усунення недоліків по результатах вивчення практики своєчасного розгляду справ суддями, а також організаційно-кадрові питання. Крім того, було проведено 4 навчальні збори зі спеціалістами суду на теми: правила судової етики, ведення судового засідання, запровадження Арбітражного інформаційного центру, узагальнення арбітражної практики та нове в законодавстві.

Арбітражним судом 2000 року було вирішено 3866 справ, з них майнових – 2835, щодо суперечок про укладання, зміну, розірвання та визнання недійсними договорів – 101, про банкрутство – 294, спорів про визнання недійсними актів – 587, інших – 49 (щодо визнання недійсним виключення з реєстру, про спонукання видати державний акт на землю, визнання не підлягаючим виконанню виконавчого запису, про усунення перешкод у користуванні майном, про звільнення приміщень, про визнання недійсними публічних торгів та результатів аукціону, щодо витребування майна, а також звільнення і повернення самовільно зайнятої ділянки). Від органів прокурати надішло до розгляду 2430 позовних заяв (прийнято до провадження 1771), позивачами в котрих виступали: реєструючі органи, ВАТ ЕК «Миколаївобленерго», ПФУ, ДПІ, УМВС да ВДСО, служба зайнятості населення, Мінекобезпека, Держказначейство, кредитні установи, органи зв’язку. З 603 позовних заяв про скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності повернуто без розгляду 108 заяв, розглянуто – 494 (з яких задоволено 431, відмовлено у позові у 6 справах, залишено без розгляду – 31, припинено провадження по 26 справам). З’явилися нові категорії спорів: про виключення майна з акту опису Державної виконавчої служби та про визнання недійсним результату публічних торгів з реалізації закладеного майна, зросла кількість суперечок, пов’язаних з розрахунками у народному господарстві.

Завдяки роботі прес-центру арбітражного суду у місцевих газетах опубліковано 13 статей щодо діяльності суду, проведено вечір, присвячений Дню працівників суду. [64]

Документи Господарського суду Миколаївської області надійшли на зберігання до Державного архіву Миколаївської області по 2000 рік включно, тому дізнатись про історію арбітражного судочинства за подальші роки можна за допомогою видання «Господарське судочинство на теренах Миколаївщини: від Ольвії до сьогодення» (К.Л.Василяка, Т.Ю.Фортуна, Н.О.Агафонова, М.О.Мельник; за ред. К.Л.Василяки. – Миколаїв: Іліон, 2011. – 124 с.).

 

Начальник відділу інформації

та використання документів                                                                     М.О.Мельник

 

 

 

Список використаних джерел:

 

  1. Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. Энциклопедический словарь. Том ХV. – С.-Петербург, 1895. – С. 858-861.
  2. Балух В. Комерційний суд у Російській імперії: історіографія проблеми // Юридический вестник. – № 3. – С. 134-137.
  3. ДАМО, Ф.р-578, оп. 1, спр. 168, арк. 37.
  4. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского Правительства Украины, 1922, № 44, ст. 655; Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду, 1922, № 45, ст. 668).
  5. ДАМО, Ф.р-442, оп. 1, спр. 46, арк. 2-4, 18; спр. 47, арк. 25.
  6. Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянського уряду СРСР, 1924, № 23, ст. 203.
  7. ДАМО, Ф.р-161, оп. 1, спр. 251, арк. 67.
  8. ДАМО, Ф.р-161, оп. 1, спр. 457, арк. 167.
  9. Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду, 1927, № 9-10, ст. 60.
  10. Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України, 1928, № 5, ст. 28.
  11. Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства ССР, 1931, № 14, ст. 135.
  12. Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства ССР, 1931, № 33, ст. 248.
  13. ДАМО, Ф.р-992, оп. 1, спр. 70, арк. 15, 72, 89.
  14. ДАМО, Ф.р-992, оп. 2, спр. 1622, арк. 64.
  15. ДАМО, Ф.р-992, оп. 2, спр. 1622, арк. 57.
  16. ДАМО, Ф.р-1196, оп. 2, спр. 1483, арк. 1, 8, 9.
  17. ДАМО, Ф.р-992, оп. 2, спр. 1622, арк. 64.
  18. ДАМО, Ф.р-992, оп. 2, спр. 1368, арк. 16.
  19. ДАМО, Ф.р-992, оп. 6, спр. 1012, арк. 78.
  20. ДАМО, Ф.р-2094, оп. 2, спр. 87, арк. 27.
  21. ДАМО, Ф.р-2094, оп. 2, спр. 103, арк. 75.
  22. ДАМО, Ф.р-2809, оп. 2, спр. 395, арк. 3.
  23. ДАМО, Ф.р-992, оп. 8, спр. 16, арк. 195-196.
  24. ДАМО, Ф.р-992, оп. 7, спр. 100, арк. 41.
  25. ДАМО, Ф.р-992, оп. 12, спр. 20, арк. 132-144.
  26. ДАМО, Ф.-р-5585, оп. 1, спр. 3, 5.
  27. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 9, 13.
  28. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 19.
  29. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 28, 32, 40.
  30. ДАМО, Ф.Р-5585, оп. 1, спр. 79.
  31. ДАМО, Ф.Р-5585, оп. 1, спр. 79а.
  32. ДАМО, Ф.Р-5585, оп. 1, спр. 68.
  33. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 98, арк. 81-90; спр. 93.
  34. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 105.
  35. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 112, арк. 14; спр. 127, арк. 1, 5.
  36. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 139.
  37. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 138.
  38. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 153.
  39. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 179, арк. 1-2.
  40. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 198, арк. 1.
  41. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 213.
  42. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 230.
  43. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 244.
  44. Собрание постановлений правительства СССР, 1987, ст. 59.
  45. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 269.
  46. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 284, арк. 2.
  47. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 295.
  48. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 307, 309.
  49. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 319, арк. 6.
  50. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 321.
  51. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 310, арк. 16-16зв.
  52. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 310, арк. 22зв.-23; спр. 319, арк. 6.
  53. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 322.
  54. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 336, арк. 1зв.
  55. ДАМО, Ф.-5585, оп. 1, спр. 355.
  56. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 386-388.
  57. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 430.
  58. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 444, 446.
  59. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 467.
  60. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 447, арк. 6-6зв.
  61. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 447, арк. 19.
  62. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 465, арк. 50.
  63. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 480.
  64. ДАМО, Ф.р-5585, оп. 1, спр. 478.
 

Анонси

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер