До 80-річчя пуску в експлуатацію Миколаївської електростанції

Друк

Мельник Марина Олександрівна
Начальник відділу інформації та використання
документів Держархіву Миколаївської області

19 червня (2 липня - за новим стилем) 1902 року в Миколаєві поблизу Каботажноі гавані почала працювати перша центральна міська електрична станція, збудована “АТ російських електротехнічних заводів “Сіменс і Гальске”. Крім неї в період до 1917 року в місті електроенергію виробляли електростанції заводів “Наваль” і “Руссуд”, а також блок-станції при старому елеваторі, управлінні порту, заводі братів Донських. У 1907-1914 роках для посилення потужності міська парова електростанція була перетворена на пародизельну і виробляла як постійний струм, необхідний для міського трамваю, так і перемінний - для електроосвітлення та моторів промислових підприємств.

У середині 20-х років відновлення та розвиток промисловості міста вимагали великої кiлькості електроенергії, яку виробляли всього три електростанції: міська, яка обслуговувала комунальні підприємства і населення; електростанція заводу А.Марті, яка давала енергію для потреб заводу, та малопотужна електростанція заводу “Плуг і Молот”.

Для посилення потужності міської електростанції у 1928 році на ній були встановлені виготовлені заводом А.Марті три вертикальних дизеля по 300 квт кожний для вироблення трьохфазного струму. Однак кількість вироблюваної електроенергії все одно була недостатньою: йшо будівництво нового елеватора, готувався до пуску завод ім. 61 Комунара, який довгий час перебував на консервації. Постала потреба докорінної реконструкції енергопостачання і збудування нової електростанції.

На засіданні Економічної наради УРСР 26 квітня 1926 року було визнано необхідність термінового будівництва електричної станції у м. Миколаїв потужністю першої черги 6000 квт (з наступним розширенням), котра об’єднає усіх споживачів електроенергії міста та найближчих сіл. Через відмову Держплану СРСР надати державні кошти було організовано пайове товариство для будівництва та експлуатації станції, до якого увійшли Держбанк, окрвиконком, морський порт і елеватор.

28 серпня 1927 року о 12-й годині дня поряд зі старою пародизельною станцією було закладено перший камінь нової потужної електростанції, котра потім отримала назву «Миколаївська електроцентраль» (МЕЦ). Нова паротурбінна станція була введена в експлуатацію в лютому 1930 року. На ній були встановлені два турбогенератори по 3000 квт і три котли по 518 кв.м паровиробністю 16 т/год. На засіданні президії Миколаївської міськради 4 лютого 1930 року було прийнято рішення про покладення обов’язків управління та керівництва експлуатацією МЕЦ першої черги та будівництвом її другої черги на міськкомгосп, зобов’язавши його виробити інструкцію щодо управління, експлуатації та будівництва станції. Враховуючи, що стара дизельна та нова паротурбінна станції мали спільну паливоподачу і були пов’язані паровими, водяними та електричними комунікаціями, «Положенням про управління Миколаївською центральною електричною станцією («Микцентраль»), затвердженому 1930 року, було передбачено, що до повноважень Микцентралі входили: експлуатація старої дизельної та нової паротурбінної станцій, а також будівництво першої та наступних черг. Микцентраль, перебуваючи у віданні міськкомгоспу, була самостійною господарчою одиницею, що діяла на підставі комерційного розрахунку відповідно до планових завдань.

У 1930 році МЕЦ виробила 6344 тис. квтч, серед її абонентів були заводи А.Марті, 61 Комунара, “Плуг і Молот”, новий елеватор, трамвай, водогін, торговий порт, вокзал, млин “Союзхліба”; електроцентраль дала енергію для освітлення вулиць і приміщень. Пуск МЕЦ став підставою для перебудови на більш високий технічний рівень усієї міської промисловості і здешевлення вартості випускаємої продукції. На початку 1930-х років електростанція перейшла у відання Енергоцентру і стала іменуватися державною районною електростанцією (ДРЕС).

Згідно з «Доповіддю про стан та потреби Миколаївського комунального господарства» за 1932 рік підземна високовольтна мережа напругою 6600 вольт була у задовільному стані, повітряна мережа низької напруги 220 вольт була відновлена після громадянської війни на 80%. 1932 року лінії передачі високовольтної мережі були передані Енергоцентру, розподільчу високовольтну мережу місто залишило за собою. До міської мережі було підключено у той час 9900 абонентів, щороку надходило до 600 нових заявок на підключення. Мережа вуличного освітлення була достатньо розвинута, у цьому відношенні Миколаїв посідав 6-е місце на Україні. Тарифи на електроенергію були наступними: освітлення трудового елементу – 28 коп., нетрудового елементу – 1 крб. 20 коп., платня за енергію для моторів кустарів – 28 коп., для травмваю – 7,5 коп., для водогону – 10 коп., для заводів «Плуг і Молот» - 8 коп., ім. А.Марті – 7,5 коп., ім. 61 комунара – 8 коп. за квтч.

У 1933-1934 р.р. було введено в експлуатацію другу чергу ДРЕС, яка складалась з 2-х турбогенераторів по 3000 квт та одного котла № 4 паровиробністю 25 т/год. Завершилося будівництво ДРЕС пуском у 1935 році котла № 5 паровиробністю 30 т/год.

Ще у 1932 році основні заводи Миколаєва стали великими споживачами тепла, стала очевидною необхідність збудування потужної теплоелектроцентралі. Проект ТЕЦ було розроблено Харківським відділенням ТЕП у розімкнутому варіанті окремо збудованої ТЕЦ з однією теплофікаційною машиною потужністю 25000 квт і двома котлами 160/200 тон на годину, з наступним розширенням до 75 мгвт.     Навесні 1937 року було розпочато будівництво ТЕЦ. У 1938 році – на початку 1939 року була проведена велика робота з підготовки кваліфікованих кадрів для ТЕЦ, основна частина яких готувалась із чорноробів та працівників ДРЕС. У вересні 1939 року було пущено перший котел, а наприкінці 1940 року - введені в експлуатацію другий котел і турбіна. Миколаївська ТЕЦ була устаткована новітньою технікою і в 1941 році перебувала в числі передових станцій Наркомата електростанцій.

У 1940 році був організований енергокомбінат, підпорядкований безпосередньо Головному управлінню електростанцій та електромереж Півдня “Главпівденьенерго” Народного Комісаріату електростанцій. Головним завданням енергокомбінату було виробництво, розподіл і збут споживачам електричної і теплової енергії. До складу енергокомбіната входили ДРЕС і ТЕЦ, а також Миколаївський район електромереж та Миколаївський енергозбут на правах підвідомчих самостійних організацій.

Початок другої світової війни і наступна тимчасова нацистська окупація міста перервали подальший розвиток енергетики Миколаєва. Під час відступу у березні 1944 року нацисти зруйнували будівлі ДРЕС, розподільного устрою, машинний зал, котельну, паливоподачу, хімочистку и насосні ТЕЦ, вивезли багато цінного устаткування, а решту було висаджено у повітря. Загальна сума збитків склала 34 мільйони карбованців.

Оперативна група з відбудови Миколаївського енергокомбіната прибула на місце 29 березня 1944 року, наступного дня після визволення міста, і почала роботу з виявлення збитків, проведення інвентарізації та організації відновлювальних робіт. У перші дні не було інструментів і самих необхідних матеріалів, тому кадрові робітники, знаючи, де саме до зруйнування знаходились кладові, пробивали в руїнах лази, проникали під завалені перекриття і витягали з-під уламків інструмент. Завдяки своєчасним заходам та самовідданості людей було врятовано від остаточного зруйнування ряд конструкцій. Так, у будівлях хімочистки були підірвані всі основні несучі залізобетонні колони, котли ТЕЦ також випадково утримались на взірваних фундаментах. Встановленням тимчасових дерев’яних опор було відвернуто небезпеку падіння цих споруджень, що дещо прискорило відновлення ТЕЦ.

Відновнювальні роботи на енергокомбінаті велися госпрозрахунковим способом, для виконання разових робіт залучались підрядники з місцевих будівельних організацій, для ведення монтажа електрочастини на енергокомбінаті була організована монтажна дільниця Київської контори “Особвосмонтаж”, який входив до системи Головпівденьенерго ЦЕС. До листопада 1944 року відбудовні роботи велися за рахунок місцевої робочої сили (для виконання підсобних робіт Заводський райвиконком залучав навіть домогосподарок) і військовополонених із табору № 126 (500 человек щоденно). Велику допомогу енегокомбінату надали миколаївські заводи, які передавали на тимчасову роботу висококваліфікованих працівників: № 444 (ЧСЗ) направляв котлярів, зварників і такелажників, № 445 (ім. 61 комунара) - монтажникiв, № 446 (ЕМТ) - електромонтажників.

Впродовж 1944 року були відбудовані та введені в експлуатацію турбогенератор на 3000 квт, пожежна насосна, хімводоочистка, міський розподільник, під’їзні колії - 3 км, берегова насосна та розподільний устрій ДРЕС. У 1945 році було змонтовано і введено в експлуатацію турбогенератор № 2 потужністю 7000 квт і котел № 2. З квітня 1945 року до складу великих споживачів електроенергії увійшли цегельний завод, деревообробний завод ОСМЧ-44, радгосп “Коларово”, міський трамвай, судноремонтний завод. Енергозбут енергокомбінату був організований лише у жовтні 1945 року. В енергосистемі Миколаївського енергокомбіната на початку 1947 року нараховувалось 19 підприємств потужністю від 100 квт і вище.

Впродовж 1946-1947 років були введені в експлуатацію котли   №№ 1, 3 и 4, завершено будівництво будівель хімочистки, службового корпусу, управління, вугільного складу. У жовтні 1948 року було введено в дію турбогенератор № 3.

У листопаді 1948 року була прийнята в експлуатацію відбудована ТЕЦ з одним котлом паровиробністю 160 т/год і турбогенератором потужністю 25000 квт.   23 червня 1949 року було пущено другий котел ТЕЦ потужністю 160 т/год, у груднi 1951 року - введений в експлуатацію турбогенератор № 2 ТЕЦ потужністю 25 мгвт, на 1 сiчня 1952 року потужність Миколаївського енергокомбінату складала: по котлах - 418 т/год, по турбогенераторах - 60 мгвт. На 1 січня 1952 року електромережа нараховувала 74 трансформаторні пункти загальною потужністю 1420 ква, у 1951 році було проведено велику роботу зі збільшення пропускної спроможності мережі, низьковольтна повітряна мережа була переведена на напругу 380 в. Енергокомбінатом у 1951 роцi було вироблено 164793 тис. квтч електроенергії та 8320 мгк теплоенергії.

У зв’язку зі значним вводом в експлуатацію нових потужностей підприємств (ПТЗ, завод п/с 151, Міськводоканал, цегельний завод  № 1), збільшенням трамвайного парку і зростанням будівництва житла для населення міста збільшився корисний відпуск електроенергії, який склав у 1956 році 245614 тис. квтч. На 1 січня 1957 року до енергосистеми було підключено 37818 споживачів. Для обліку споживаємої електроенергії у абонентів були встановлені 29896 електролічильника, в т.ч. однофазних - 29309, трьохфазних - 587.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 28 травня 1957 року і наказом № 1 по управлінню енергетичного господарства Херсонського Раднаргоспу від 10 липня 1957 року Миколаївський енергокомбінат увійшов до складу названого управління.

З 10 червня 1960 року управління енергетичного господарства Херсонського Раднаргоспу було реорганізовано у районне енергетичне управління “Херсоненерго” і у відповідності з його наказом № 63 від 11 жовтня того ж року зі склада енергокомбіната були виделені у безпосереднє підпорядкування управлінню “Херсоненерго” Миколаївський район електромереж та енергозбут, внаслідок чого енергокомбінат був реорганізований у Миколаївську теплоелектроцентраль (ТЭЦ).