Мельник Марина Олександрівна
Начальник відділу інформації та використання
документів Держархіву Миколаївської області

Документів, що розповідають про створення та роботу телефонної мережі у період до 1917 року, збереглося небагато. У держархіві області є фонд Миколаївської телефонної мережі, перші документи якого датовані 1902-м роком. Хоча відомо, що телефонне сполучення Миколаєва відкрито 1 січня 1890 року на кошти уряду. Перші телефони з'явилися у канцелярії міської думи, конторі доглядача комерційних пристаней, конторі міської лікарні, 1-ї Адміралтейської частини поліції.

1902 року до штату урядової телефонної мережі входили завідувач мережею (він же механік), наглядачі, поштово-телеграфні чиновники, майстер, сторожа та постійні робітники.

Миколаївська телефонна мережа була безпосередньо підпорядкована завідувачу урядовими мережами Одеського поштово-телеграфного округу, який 1903 року зобов'язав перед настанням терміну внесення абонентьскої плати за користування телефоном завчасно надсилати абонентам повістки з указанням суми, за який час та у котрий строк треба сплатити кошти. У випадку несплати грошей апарат необхідно було зняти та стягнути з абонента всю суму, інакше всі збитки мали бути відшкодовані за рахунок завідувача телефонною мережею. Це правило залишалось незмінним до 1917 року.

1904 року ремонтники та наглядачі зобов'язані були прибирати після ремонту залишки дротів, не залишаючи його біля ліній, що часто призводило до пошкодження проводів. Ще у грудні 1903 року начальник округу запропонував начальникам установ попередити наглядачів та механіків про бережливе ставлення до апаратів та інструментів та брати на службу досвідчених фахівців.

Щороку для проходження практики до миколаївської телефонної станції направляли вихованців поштово-телеграфних курсів при Одеському міському училищі, яких знайомили з усіма видами робіт.

1903 року товариш міністра внутрішніх справ сенатор Дурново зобов'язав призначати для обслуговування комутаторів урядових телефонних мереж виключно жінок із зарахуванням їх як вільнонайманих. Жінок не молодших 15 і не старших 30 років дозволялося приймати на посади чиновників 6-го розряду, нижчого окладу, без відрахувань до пенсійного та інвалідного капіталів, як таких, що не користуються правами державної служби.

1904 року миколаївська телефонна мережа була перебудована на 400 абонентів, 1910 року їх було вже 568, внаслідок чого з'явилась необхідність капітальної перебудови мережі. У пояснювальній записці до кошторису ремонту мережі вказувалося, що телефонні апарати за своє 20-річне існування стали зовсім непридатними для користування, довжина проводів складала більше 1100 верств. Вказувалось на необхідність включення до штату службовців одного підмайстра через те, що троє робітників не встигали виправляти пошкодження. На розвиток мережі необхідно було 1252 крб. 79 коп, на ремонтне утримання - 2123 крб. 10 коп. У грудні 1910 року у списку абонентів нараховувалось 638 головних та 18 проміжних (додаткових) апаратів.

У грудні 1905 року, після ряду страйків по всій країні, нижчий оклад чиновників ІV розряду було збільшено з 300 крб. до 468 крб., збільшилося виділення коштів на утримання та розвиток установ, а також виділено 500 тисяч крб. на видачу допомоги службовцям телефонних мереж, які працювали у важких умовах під час страйку залізничників.

Щороку головне управління пошт і телеграфів надавало кредит для видачі допомог для лікування та поховання померлих чинів. 1905 року Одеському округу було виділено для цього 10 тисяч крб., 1906 року - 9 тисяч крб., 1907 року - лише 2700 крб., з настановою витрачати їх лише у виключних випадках та обмежених розмірах. 1910 року на видачу допомог чинам, які перебували на службі, було виділено 3 тисячі крб., відставним чинам, удовам і сиротам - 500 крб. 1915 року чиновники, які йшли на пенсію за станом здоров'я, отримували пенсію залежно від вислуги років від третини окладу до повного, а також одноразову допомогу у розмірі річного жалування. Щороку чиновники, які мали дітей шкільного віку, могли отримувати допомогу на їх виховання (враховуючи плату за навчання, витрати на утримання та придбання книг).

17 січня 1907 року начальник Одеського поштово-телеграфного округу Дьяков надіслал установам обіжник про те, що він подяк ні від кого не приймав і приймати не збирається, а усілякі спроби такого штибу будуть ним строго переслідуватися за законом; а 1910 року повідомив про велику кількість анонімних доносів, які надходили на його ім'я, та повідомив усім службовцям, що такі не будуть братися ним до уваги.

Наприкінці 1908 року в офіційному відділі поштово-телеграфного журналу дозволили друкувати роз'яснення та спростування по різних статтях, нарисах та кореспонденціях про пошту, телеграф і телефон, які були розміщені у періодичній пресі, з указанням тих заходів, що вживалися поштово-телеграфним начальством для покращення роботи.

Перший телефон-автомат у Миколаєві було встановлено 1906 року з оплатою 5 копійок за одну розмову.

Під час епідемії холери 1911 року для запобігання передачі інфекційного захворювання телефонними трубками приписувалася часта дезинфекція телефонних апаратів, встановлених у громадських переговірних пунктах, для цього рекомендували спеціальні антисептичні засоби: "Телемікробін", "Сапроль", "Бактеріоль".

12 лютого 1912 року газета "Николавские отголоски" писала, що Державна дума під час розгляду бюджету поштово-телеграфного відомства асигнувала на додаткове обладнання миколаївської телефонної мережі 200 тис. крб. "Мережа пройде під центральною частиною міста. З асигновочної суми 150 тисяч крб. піде на так звані лінейні видатки, а 50 тисяч крб. - на облаштування станції з новим устаткуванням та власною "акумуляторною". За нової системи абоненту треба буде лише підняти слухавку з апарату, і він буде з'єднаний зі станцією. Для нової телефонної станції буде прибудовано флігель з "акумуляторною" на 10 тисяч абонентів, будвництво розпочнеться 1912 року".

На 21 лютого 1913 року на службі у миколаївській телефонній станції перебували начальник мережі, 2 молодших механіка, 5 наглядачів, 2 вільнонайманих, 20 телефоністок, телефонний майстер, 3 телефонних робітника, 2 сторожа та двірник.

Наприкінці 1915 року почалося переоблаштування міської телефонної станції на двопровідну систему. Це викликало необхідність преобладнання телефонної станції заводу "Руссуд". У серпні 1916 року заводами "Наваль" і "Руссуд" було порушено клопотання про з'єднання заводів прямим телефонним проводом для можливості зв'язку в обхід міської станції. Таке з'єднання було дозволене на загальних умовах, з абонементною платою з "Руссуда" - 75 крб., з "Наваля" - 84 крб. на рік. З 14 жовтня 1916 року телефонні станції заводів були з'єднані прямим проводом.

З січня 1915 року, з зв'язку з початком першої світової війни, родинам вільнонайманих осіб, призваних до діючої армії, надавали допомогу (закон від 9 серпня 1914 року).

21 лютого 1915 року начальник округу видав розпорядження про звільнення зі служби службовців - підданих Німеччини, Австрії та Турції. Заборонялись розмови німецькою, угорською, турецькою та єврейською мовами через труднощі з цензурою. Винуваті у порушенні розпорядження підлягали арешту на термін до 3-х місяців або штрафу розміром до 3-х тисяч крб. Службовці місцевої телефонної станції зобов'язані були не допускати розмов телефоном ніякою іншою мовою, крім російськой.

Відповідно до обов'язкової постанови по Одеському воєнному округу від 15 серпня 1916 року № 11752 винні у всякому, навіть ненавмисному, пошкодженні телефонних та телеграфних проводів, підлягали ув'язненню у фортеці або в'язниці на термін до 3-х місяців або штрафу розміром до 3-х тисяч крб.

У грудні 1916 року начальник округу видав розпорядження приймати на службу нижчих воєнних чинів, звільнених внаслідок поранень та хвороб, отриманих під час військових дій. Їх брали на посади поштарів, сторожів, розсильних, робітників тощо.

4 квітня 1917 року начальник миколаївської телефонної станції писав попечителю з питань продовольства 6-ї ділянки м. Миколаїв Б.М.Бродському про те, що норма цукру, яку виділяли службовцям за продовольчою талонною книжкою, є далеко недостатньою, чини мережі не мали можливості у службовий час пити чай. Начальник мережі, враховуючи напружений характер праці службовців, клопотав про виділення особливого посвідчення на отримання щомісяця 3-х пудів цукру для 50-ти службовців мережі. У квітні того ж року усі службовці телефонной станції отримали по парі парусинових черевиків.

30 квітня 1917 року Головне управління пошт і телеграфів розпорядилося вистановлювати нові телефони лише в особливо важливих випадках через несвоєчасне отримання матеріалів та відсутність можливості вчасно проводити ремонт апаратів.

10 липня 1917 року абонентська плата збільшилася на всіх урядових телефонних мережах на 100%. Також було збільшено плату за встановлення, перевстановлення телефонного апарату, переговори місцеві та міжміські.

&nbspnbsp;   Під час епідемії холери 1911 року для запобіганняки службовців, обмеживши їх лише випадками крайньої необхідності. Необхідно було "присвятити увесь свй час служінню країні виконання покладених на службовців обов'язків".