Ірина Валентинівна Крикалова
Головний спеціаліст державного
архіву Миколаївської області

Розвиток промисловості і торгівлі наприкінці ХІХ ст. призвели до необхідності поліпшення транспортного обслуговування населення Миколаєва.
1 лютого 1895 р. Миколаївське міське громадське управління уклало контракт з Бельгійським акціонерним товариством трамваїв на будівництво у м. Миколаїв кінно-залізничної дороги або, скорочено, «конки».
Будівництво рельсових шляхів «конки» продовжувалося приблизно два роки. 25 липня 1897 р. був відкритий рух кінно-залізничної дороги по лінії Привозний ринок – Військовий ринок – 3-я Воєнна вулиця, пізніше по лініях: Спаське – Елеватор і Вокзал – Міська лікарня.
У 1902 році довжина шляхів «конки» склала 13,8 км, котрими курсувало 22 зимових та 30 літніх вагонів. У літніх відкритих вагонах було 20 місць для сидіння, а на площадках розміщувалися ще 15 пасажирів. У зимових вагонах було 16 місць для сидіння, 12 пасажирів розміщувалися на площадках. Кінний парк кінно-залізничної дороги складався з 200 коней.
Безперечно, такий вид транспорту не міг задовольнити потреби мешканців міста у транспорті. Питання будівництва електричного трамвая довгий час обговорювалося у Миколаївській міській думі. Головною перешкодою при розгляді цього питання виступав факт наявності у місті кінно-залізничної дороги, яку необхідно було викупити у Бельгійського акціонерного товариства за 400 тис. карбованців. Зрештою «конка» була викуплена, перебудовані старі рельсові шляхи та прокладені нові загальною довжиною 22,5 версти (1 верста дорівнює 1,0668 км), протягнуто 21 км контактного дроту, завершені роботи з будівництва трамвайного депо, адміністративного корпусу, майстерень електропідстанції та інших споруд (будинок трамвайної підстанції, споруджений у стилі «модерн», досі знаходиться на розі проспекту Леніна та вулиці Радянської.

Вартість обладнання та будівельних робіт для пуску трамвая склало 6 млн. крб. замість запланованих 2 млн. крб. за кошторисом.
Трамвайний рух у м. Миколаїв був відкритий 21 грудня 1914 р. «Миколаївська газета» повідомляла: «Недільний день 21 грудня став святом не тільки для міського управління, а й для всього населення міста: офіціально був відкритий рух міського електричного трамвая, будівництво якого довгий час очікувалося населенням міста. Дійство відбулося у приміщенні нового трамвайного парку на розі Першої Піщаної та Глазенаповської вулиць. Вирішено було пустити по лінії Вокзал – Лікарня 12 вагонів. Передбачене відкриття руху по лінії Соборна – Спаськ не відбулося, так як за ніч насипало багато снігу, що повністю покрив колії, розчищення яких потребувало багато часу. Рух трамвая по всім прокладеним коліям планували відкрити у середині січня … Місцеві фотографи зафіксували окремі моменти свята фотографічними та кінематографічними знімками. На протязі дня переповнені вагони один за другим швидко перевозили маси народу з одного кінця міста у другий. Публіка, особливо на Соборній вулиці, з цікавістю споглядала за рухом вагонів…».
Порівняння планів міста 1908 та 1917 рр. показує повну ідентичність маршрутів «конки» та трамвая. Напевно, трамвай, який мав ту ж саму ширину колії (європейський стандарт) був запущений по колії «конки».
У 1915 р. довжина трамвайного шляху у Миколаєві становила 26,4 км, а прибуток за використання цього виду транспорту склав більше 145 тис. крб. Перші трамвайні вагони були виготовлені у м. Рига у кількості 40 одиниць (25 зимових та 15 літніх вагонів).
Були відкриті наступні маршрути трамвая:

1. Вокзал – лікарня;
2. Привозний ринок – Спаське;
3. вул. Кузнечна – Привозний ринок – Спаське;
4. Каботажний спуск – Кладовище.
У 1917 році міська електростанція вийшла зі строю. Трамвайний рух у місті припинився, питання з міським транспортом загострилося. Приватні підп-риємці запропонували відновити рух «конки» по трамвайним коліям з використанням старих вагонів кінно-залізничної дороги.
Були організовані чотири маршрути «конки»:
1. Вокзал – лікарня;
2. вул. Кузнечна – Яхт-клуб;
3. Вокзал – кладовище;
4. Вокзал – Яхт-клуб.
У період громадянської війни трамвай майже не працював. Після громадянської війни зруйноване трамвайне господарство прийшлось відбудовувати. У 1920 році вийшла обов’язкова постанова Миколаївського губернського виконавчого комітету, яка регламентувала трамвайний рух у місті. Так, з 8 до 10 годин ранку та з 4,5 до 7 годин вечора трамваї перевозили лише робітників, службовців, червоноармійців та моряків. Іншим громадянам проїзд у цей час заборонявся. Норма перевезення становила 50 осіб на вагон (30 всередині, 13 на задній площадці, 7 – на передній). Особи, які регулярно порушували цю постанову, заарештовувались і направлялися на торф’яні роботи строком від одного до шести місяців. До відправки на роботи вони мали перебувати під арештом при міській міліції.
Регулярна робота міського трамвайного парку почалася у 1922 році після капітального ремонту міської електричної станції. У 1922-1923 рр. вагонами було пройдено 490096 версти, перевезено 2643583 пасажири, прибуток від використання трамваю склав 145166 крб. Пільговий проїзд мали робітники та службовці (він був удвічі дешевше ніж для інших пасажирів).
Довжина сітки трамвайного шляху у 1925 році склала 21 км, у 1926-1928 рр. – 28,3 км. Кількість вагонів, обслуговуючих пасажирський рух, нараховувало у 1923 році 37, з них моторних – 27, причіпних – 10; у 1927 році – 47 вагонів, з них 40 моторних і 7 причіпних; у 1929 – 1930 рр. – 61 вагон, з них 40 моторних і 21 причіпних.
На протязі 1932-1934 рр. Чорноморський суднобудівний завод виготовив 20 моторних і 20 причіпних вагонів для трамвайного парку. Ці вагони експлуатувались до 1968 р., після чого були списані на металобрухт.
До 1940 р. довжина трамвайного шляху у місті склала 41 км. Моторних вагонів нараховувалось 41, причіпних – 33. Середнє навантаження одного вагону – 80 пасажирів на одну годину. У місті знаходилося депо з ремонту вагонів, механічний, електрозварювальний, ливарний цехи, кузня, ртутна підстанція. Число службовців та робітників, які обслуговували роботу міського трамвайного парку, нараховувало 700 осіб.
У період тимчасової нацистської окупації міста 1941-1944 рр. трамвайне господарство дуже постраждало. Окупантами було знищено 3 моторних вагона, розібрано 6 км трамвайного шляху, вивезено весь повітряний електропровід, обладнання ртутної підстанції, 9 електромоторів, вимірювальні прилади, цінний інструмент, запасні частини, обладнання трамвайного депо та ремонтних майстерень. Лишився не розграбованим лише рухомий состав міського трамвая, а саме 30 моторних вагонів, 3 моторних вантажівок, 1 снігоочисник, 16 вантажних площадок, 35 причіпних вагонів. Окупантам не вдалося вивезти 35 км трамвайних шляхів.
Відновлення транспортних шляхів почалось вже у 1944 році. Постановою виконкому Миколаївської міської Ради депутатів трудящих від 11 серпня 1944 р. № 148 «Про затвердження тарифу на проїзд у Миколаївському міському трамваї» встановлювався тариф за наступноо комітету, яка регламентувала трамвайний рух у місті. Так, з 8 до 10 го – 10 коп., перевезення багажу – 1 крб.
У 1946 році трамвайне господарство отримало від Чорноморського суднобудівного заводу 10 моторних та 10 причіпних вагонів. З 1950 року почалось будівництво трамвайних шляхів широкої колії і вже у 1952 році була здана перша черга трамвайних шляхів широкої колії ПТЗ – 6-а Слобідська.
З 1961 р. почалася реконструкція трамвайних шляхів міста з вузької колії на широку, яка в цілому була завершена у 1968 р.
На 1 січня 1970 р. довжина трамвайних шляхів складала 68, 5 км, трамвайний парк отримав нові комфортабельні вагони широкої колії типа КТМ – 5м, виробництва Усть-Катавського вагонобудівного заводу.
На даний час у Миколаєві працює 5 трамвайних маршрутів довжиною 74 км, йде оновлення трамвайного парку. Цей вид транспорту, як і раніше, залишився популярним серед населення міста.