Ірина Валентинівна Крикалова
Головний спеціаліст державного
архіву Миколаївської області

Історія освоєння нашої місцевості та заснування міста Миколаєва тісно пов'язана з ім'ям Григорія Олександровича Потьомкіна.

Визначний державний і військовий діяч Російської імперії народився в с. Чижове у двадцяти верстах від Смоленська 13 (24) вересня 1739 року у родині відставного офіцера. Навчався у Москві, спочатку в приватному навчальному закладі в Німецькій Слободі, згодом - у Московському університеті, де був одним з найкращих студентів, згодом "розлінувався" і був відрахований з університету за "невідвідування".

Потьомкіна вабила військова служба. Записаний у гвардію ще у 1755 році, за участь у державному перевороті 1762 року отримав чин підпоручика гвардії та привернув до себе увагу Катерини, яка нагородила його 400 душами селян.

Особливо відзначився Г.О.Потьомкін під час російсько-турецьких воєн. Потьомкін швидко просувався по службі. У 1770-1781 роках вже був найвпливовішою особою в Російській імперії, мав титул князя Таврійського, російські нагороди та іноземні відзнаки. Його листування з імператрицею у ці роки визначало всю зовнішню політичну ситуацію у крайні, особливо на півдні. Потьомкін мав грандіозні плани як щодо зовнішньої, так і внутрішньої політики Російської імперії на землях, приєднаних у результаті російсько-турецьких воєн. 1780 року Григорій Олександрович Потьомкін остаточно переїхав на Південь і обрав центром свого управління місто Кременчуг. Будучи губернатором Новоросійської, Азовської і Катеринославської губерній, Г.О.Потьомкін сприяв освоєнню та швидкому заселенню Північного Причорномор'я. За наказом Потьомкіна на півдні України розбудовуються міста Єлисаветград, Херсон, Катеринослав, Севастополь, Миколаїв.

Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років, коли виникла гостра потреба у бойових кораблях для молодого Чорноморського флоту, губернатор Новоросійського краю Г.О.Потьомкін розпочав пошук зручного місця для будування нової верфі (Херсонська верф вже не задовольняла потреби флоту). 27 червня 1788 р. Потьомкін наказує штурману Микиті Михайловичу Гур'єву: "Доручаю вам вимір глибини Інгулу від гирла до місця, доколе оний суднохідний, наказую негайно … приступити до цього вимірювання і надати оне до мене як скоріше можливо, так же замітити, де елінги бути зі зручностями можуть". Невдовзі один з його підлеглих, крігс-комісар М.Л.Фалєєв, запропонував вільну ділянку при злитті річок Південний Буг і Інгул, де і було 21 липня 1788 року закладено нову суднобудівну верф, а ще через рік і місто Миколаїв. Назву місту надав Г.О.Потьомкін на честь Святого Миколая (саме у день цього великого християнського свята - 6 грудня 1788 р. була взята штурмом фортеця Очаків). Вже 10 листопада 1789 р. Г.О.Потьомкін доклав імператриці Катерині ІІ: "Обрав дуже вигідне для будівництва суден місце при впадінні ріки Інгул до Бугу і заснувавши там верф, населяю я сіє місце під назвою міста Миколаєва…".

Менш ніж через рік на верфі вже ремонтували парусні кораблі та гребні судна, почалося спорудження 5 елінгів зі стапелями для закладки суден, а в грудні 1789 року, ще недобудована, вона була вже готова до початку будівництва великого судна. У зв'язку з цим 6 грудня 1789 року М.Л.Фалєєв писав Потьомкіну: "… елінгів стільки зроблено, що можна судно закладати і будувати його, між цім і елінг завершати. Для будування цього судна лісу достатньо заготовлено, заліза є 3600 пудів і дошки, коли потреба буде, підвезуть…".

Потьомкін кілька разів побував у Миколаєві. Свідчать про це ордера (накази) князя, на яких обов'язково вказувалося місце відправки та дата. Перше відвідування ще незбудованного міста було 25 червня 1788 року, коли Потьомкін знаходився у таборі при річці Курениха (на сучасних мапах такої річки немає, вочевидь, вона була невеликою і з часом пересохла, але відомо, що у районі сучасного села Велика Корениха був Корениський яр, де вона могла протікати). наступного разу він побував у Вітовці 6 серпня 1789 року, незадовго до написання свого відомого ордера про перейменування Вітовки у Богоявленське, а верфі на Інгулі - у місто Миколаїв. Втретє князя чекали у грудні цього ж року на закладку судна "Святий Микола", закладка переносилась з грудня на січень 1790 року, але він все не їхав. І лише після спуска фрегата у серпні 1790 року, Потьомкін навідався до Миколаєва.

9 вересня 1790 року, докладаючи імператриці про збудоване на новій миколаївській верфі судно "Святий Миколай", Потьомкін не забув згадати про зручність цієї гавані і про те, що місто росте, побудовано нові будинки.

12 вересня він був у Богоявленську, 17 - ще у Спаському. 16 вересня 1790 року князь писав статському раднику Лошкарьову: "…Я зараз у Миколаєві на Бузі. Післязавтра поїду до Бендер…". Це було найтриваліше перебування Потьомкіна у Миколаєві.

Князь любив засноване ним місто, прагнув зробити його одним з найгарніших міст Російської імперії. Він бачив у ньому не тільки перспективу розвитку суднобудування Чорноморського флоту, а й місце для своєї резиденції. За його розпорядженням у 1789 році інженер-підполковником І.І.Князевим був укладений перший план Миколаєва. У подальшому планування міста здійснював відомий архітектор І.Є.Старов.

За розпорядженням Г.О.Потьомкіна до Миколаївського адміралтейства у 1790 року були приписані селища Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівка, Покровськ, Знам'янка і Богданівка з метою забезпечення верфі робочою силою, "щоб при нестачі адміралтейських майстрових і при цілковитій неможливості здобувати не тільки їх, а взагалі робочі руки в новому завойованому безлюдному краї, використовувати поселенців на кораблебудівних, теслярських та інших роботах". Ці селища були засновані і заселені самим Г.О.Потьомкіним. У Богоявленськ він примусово переселив селян із Київського і Новгород-Сіверського намісництв. Добровільно селились тут адміралтейські теслярі і матроси, звільнені від служби. Згідно з розпорядженням Г.О.Потьомкіна села Калинівку і Воскресенськ примусово заселяли російськими кріпаками, які втекли від своїх поміщиків. Крім того тут оселялись вихідці з Правобережної України, а також родини ремісників з різних місць Російської імперії.

Потьомкін був особистістю неординарною, під час ознайомлення з його ордерами та розпорядженнями вражають різноманітні знання та водночас увага, яку він приділяв дрібницям. Григорій Олександрович міг вести складне дипломатичне листування і водночас надавати докладні вказівки щодо годування хворих у шпиталях тощо. Так, дізнавшись про велику смертність майстрових на будуванні суден у миколаївському Адміралтействі через тяжкі умови праці та погану їжу, у одному з листів до Фалєєва він з обуренням писав: "Що за прибуток доставати людей, якщо їх морять, ніби навмисно. А я не знаю, як вам не соромно приховувати від мене істину. Я призначив людей на роботу, та ще з оплатою, а з цього зробили каторгу. І за нещастям, так як всюди моє ім'я, то вони можуть думати, що я тиран, а замість цього мучають інші, а потакаєте ви".

Після взяття Ізмаїла (грудень 1790 року), Потьомкін у лютому 1791 року їде до Петербургу, де його чекала пишна зустріч. На його честь проводяться святкування, він отримав нагороди та подарунки. А в цей час його з нетерпінням чекають на півдні.

У середині травня 1791 р. Фалєєв, знаходячись у Кременчузі, розсилає листи з розпорядженнями щодо закінчення будівництва палацу Потьомкіна у Богоявленську, доставки меблів з Херсону для палацу у Спаському. Потьомкін приїхав до Миколаєва 3 серпня 1791 р., зупинився у Спаському палаці (Спаське урочище, нині Яхт-клуб - те місце, яке Григорій Олександрович обрав для своєї заміської резиденції), оглянув роботи, якими керував Фалєєв та дав ряд рекомендацій, але у той же день він змушений був від'їхати до армії. Це був останній приїзд князя до улюбленого міста.

29 серпня 1791 р. Г.О.Потьомкін писав М.Л.Фалєєву: "Поспішайте з озброєнням Миколаєва. Ти не можеш собі уявити, наскільки він потрібен. Від цього, крім того, залежить честь моя і Миколаївської верфі, мало кому відомої…". Потьомкін весь час опікувався містом, адміралтейськими поселеннями, особливу увагу він звертав на Богоявленськ, який планував поєднати з Миколаєвом, збудувавши місто амфітеатром на березі Бугу. Потьомкін приділяв велику увагу насадженню лісів навколо Миколаєва та зелені у самому місті. Для керівництва садово-парковими роботами він запросив англійця В.Гульда. Місто повинно було перетворитися у зелений куточок серед степу.

На жаль, завершити все задумане Потьомкіну не вдалося. 5 жовтня 1791 року по дорозі з міста Ясс до Миколаєва він помер. Поховати князя імператриця Катерина ІІ вирішила у Херсоні. 9 листопада 1791 року траурний кортеж з тілом Потьомкіна виїхав з Ясс у напрямку до Херсону. Шлях його лежав через Миколаїв, куди він прибув 16 листопада 1791 року. Віддаючи шану засновнику Миколаєва, на березі Інгулу його зустрічали духівництво та мешканці міста.

Згідно розпорядження М.Л.Фалєєва, у Адміралтействі були припинені всі роботи і миколаївські майстрові мали змогу прийняти участь у заупокійній службі. Для проведення літургії та панахіди 20 листопада 1791 року до Миколаєва прибув архієпископ Таврійський Мойсей. Наступного дня кортеж з тілом Потьомкіна продовжив свій шлях до Херсону. 22 листопада 1791 року скорботний кортеж на околиці Херсону вийшло зустрічати духівництво, військові, чиновники, мешканці міста та селяни передмісць. З почестями процесія двинулася до Катеринінського собору. Наступного дня архієпископом Мойсеєм була відслужена літургія та паніхіда, після чого тіло Потьомкіна було поміщено до склепу.

Через кілька днів Фалєєв повідомляв у листі до В.С.Попова: "цього місяця тіло покійного світлійшого князя у Херсонській церкві поховане з належною церемонією, місце для погребіння обрано пристойне.. Добре було б тут поставити бюст, кажуть, у Санкт-Петербурзі зроблений і дуже схожий, а ні, так можна було б зробити в Італії… Не було людини, яка б не пролила гірчайших сліз при цьому, я не менше маю спонукання до цього. Згадував відгуки його світлості про Херсон, він… ніби-то передчував, що там похованому йому бути. Віддавши останній борг покійному, повернувся я до Миколаєва…"