Ю. А. Бугаєвська
Провідний спеціаліст відділу інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області
Освіта є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних, продуктивних сил суспільства, вона завжди знаходиться у центрі уваги людства.
Неабиякими труднощами та недоліками народної освіти у дореволюційний період на Миколаївщині була нестача вчителів. Особливо не вистачало учителів для вищих початкових училищ. Ось чому за проханням губернатора, міської Думи та громадськості Миколаєва тимчасово виконуючий обов'язки міністра освіти Росії барон Таубе постановою від 18 липня 1913 року за № 30043 дозволив відкрити у місті учительський інститут з училищем при ньому для підготовки викладачів прогімназії та вищих початкових училищ.
Уся підготовка щодо відкриття такого важливого навчального закладу розпочалася ще з початку липня 1913 року. Для учительського інституту було орендовано приміщення по вул. Нікольській, 12. Цей будинок належав купцю Володимиру Юхимовичу Бергу. Двоповерховий особняк мав вісімнадцять кімнат (класні кімнати були розраховані на сорок учнів), знаходився у фруктовому саду, у красивій, здоровій місцевості і відповідав усім санітарним вимогам та нормам, які необхідні для діяльності вищого навчального закладу.
За короткий час інститут придбав меблі, частину з яких директор інституту замовляв у майстерні Миколаївської другої каторжної тюрми: "20 полированных парт из ясеня, самого большого размера, 20 полированных парт из ясени малого размера такого же типа, 2 полированных кафедры, 4 классных доски". Інші меблі для закладу були придбані у меблевих магазинах Миколаєва. У серпні та вересні 1913 року інститут замовив та отримав достатню кількість приладів, посібників, наочності. Було розпочато підписку на періодичні видання: політичні, наукові газети і журнали. У фундаментальній та учнівських бібліотеках знаходилось близько 2500 книжок. У фізичному і природничому кабінетах налічувалося біля 200 приладів, муляжів, чучел тощо. Гімнастичний інвентар було отримано з першої у Росії спеціальної фабрики гімнастичного приладдя, музичні інструменти - з Київської фабрики музичних інструментів та видавництва нот.
Вступні іспити розпочалися вже у третій декаді вересня 1913 року. Було розглянуто 174 заяви бажаючих вступити до нового навчального закладу. Перші абітурієнти надсилали прохання щодо вступу, у якому висвітлювали короткі біографічні дані та відомості про попереднє навчання і трудову діяльність, а також здавали такі документи на реєстрацію: свідоцтво про народження та хрещення або виписку з паспортної книжки; свідоцтво про приписку до призовної дільниці, якщо вступник не призивався до військової служби; атестат чи свідоцтво про закінчення інших начальних закладів (семінарій, училищ, курсів) та поведінку в ньому; посвідчення про політичну благонадійність. Вступники, які закінчили курси середніх навчальних закладів, приймались до інситуту без іспитів, але першого року навчання казенної стипендії не отримували.
Перед вступними іспитами, а саме 22-23 вересня у приміщенні інституту був проведений медичний огляд абітурієнтів. В результаті медогляду відсторонено шістнадцять абітурієнтів, які виявилися непридатними до педагогічного навчання через невідповідний стан здоров'я, перешкодою виявилися переважно такі діагнози як слабкість, низький рівень зору, психічна неврівноваженість, туберкульоз; а також допущено дев'ять осіб, які отримали помітку на медичній картці "умовно здоровий".
Перші вступники інституту складали екзамени з 24 вересня по 2 жовтня 1913 року з російської мови (письмово та усно), закону Божого, арифметики (письмово), математики (усно), природничої історії, фізики, історії та географії. Іспити проходили відповідно програми, яка діяла у Феодосійському та Катеринославському учительських інститутах.
До першого курсу учительського інституту на 1913-1914 навчальний рік за результатами екзаменів було прийнято двадцять чотири учні (двадцять з них - за державний кошт, четверо - на навчання за власний рахунок). Інститут розпочав навчальний процес 27 жовтня 1913 року. У подальші роки, незважаючи на труднощі воєнного часу, інститут працював, готуючи учителів, і з кожним роком кількість прийнятих на навчання зростала. Щорічно набиралась одна група студентів у складі 25-30 осіб. У 1916 році відбувся перший випуск 22 учителів. У 1917 році діяли три навчальні групи. У першому класі навчалося 46 вихованців, у другому - 21, у третьому - 14. До інституту приймались представники усіх станів та віросповідань. З 81 студента від дворян було 2, духовенства - 1, міщан - 21, козаків - 7, селян - 47, почесних громадян - 2. З набору 1916-1917 навчального року з 34 осіб віком від 18 до 41 року, прийнятих на навчання, 25 уже мали звання учителя початкової або церковно-парафіяльної школи.
Усі вихованці мешкали на приватних квартирах, по 2-3 особи в одного господаря, інколи в поганих санітарних умовах, коли обмаль було світла і тепла. Поведінка вихованців у навчальні та позакласні часи регламентувалась "Правилами інституту", прийнятими педагогічною радою і затвердженими попечителем учбового округу. Кожен із вступників підписувався під правилами і повинен був їх неодмінно виконувати. Ось деякі вимоги із цих правил: "Одежда воспитанников должна быть общепринятого образца. Ношение длинных волос, излишних украшений, тростей воспрещается. Воспрещается курение табака в здании института, во дворе его, на улицах и в общественных местах. Воспитаники института, добровольно предназначая себя к высокому званию педагога, должны прежде всего научиться учиться воспитывать самих себя так, чтобы впоследствии собственным примером иметь доброе влияние на тех, кто будет вверен их педагогическим заботам ".
Вихованці першого класу інституту також писали зобов'язання, що по закінченню повного курсу в інституті мають відпрацювати не менше шести років на посаді вчителя вищого початкового училища відповідно до направлення навчального керівництва. Якщо випускник не бажав працювати у призначеному закладі, він мусив повернути всі кошти, що були витрачені на його підготовку у касу інституту (від 450 до 1800 карбованців). Взагалі навчання одного студента коштувало близько 480 карбованців. Бюджет інституту у 1916 році складався з 40 тисяч карбованців, одержуваних з державної скарбниці.
Першим директором інституту був Петро Миколайович Жданов, колезький асесор, нагороджений орденом Св. Станіслава ІІ ступеня, який закінчив фізико-математичний факультет Київського університету Св. Володимира, і мав диплом І ступеня. Першими викладачами навчального закладу були штатний законоучитель - протоієрей М. Ф. Малявинський, вчителі математики - С. Ф. Афанасьєв та О. М. Гвоздєв, фізики і природничої історії - М.О. Васильєв, російської мови - Л. П. Мисірків, історії та географії - А. М. Малінін, графічних мистецтв - В. О. Мурзанов, музики та співів - О. М. Погодаєв, гімнастики - Л. К. Паєвський, вчителем міського училища при інституті був А. К. Ткаченко. Усі викладачі мали університетську чи академічну освіту. На той час оклад директора інституту становив 2000 карбованців, викладачів від 500 до 1200 карбованців на рік. При інституті працював лікар - молодший ординатор Миколаївського морського шпиталю, надвірний радник Григорій Єфремович Кровопусков. На кожного учня лікар заповнював медичний опитувальний лист, де розписувалися усі роки навчання студента: результати його медичного огляду, хвороби і результат лікування, стан здоров'я на кінець року та інше.
В інституті викладалися як обов'язкові предмети: Закон Божий, математика, фізика, природознавство, історія, географія, графічне мистецтво, російська мова та література; так і додаткові: музика (скрипка і віолончель, фісгармонія), латина, заняття ремеслами (випилювання та випалювання), садівництво і виноградарство. Навчальні програми складали викладачі на основі інструкцій Одеського навчального округу, які затверджувалися Радою інституту.
Виховання в інституті й училищі проходило в дусі вірності релігії і монархії, але справедливості ради, слід відзначити, як свідчать архівні документи, що формування і укріплення почуттів до праці та патріотизму займало значне місце.
Після Лютневої революції 1917 року викладацький склад шукав можливості перетворення інституту на вищий навчальний заклад. У серпні 1917 року в Петрограді відбувся з'їзд представників педагогічних вузів, де були розроблені основні положення реформи. Від Миколаївского учительського інституту на з'їзд був делегований П.М.Жданов. Набір студентів у 1917/18 навчальному році проходив з чималими труднощами, пов'язаними з тим, що вчителям надавалась відстрочка від призову до армії, а вступникам - ні. Однак було подано 80 заяв, у перший клас прийнято 27 осіб, із них 15 - без екзаменів.
Восени 1917 pоку, згідно з положенням від 14 червня 1917 pоку, інститут був частково реформований. Було відкрито три відділення: словесно-історичне, фізико-математичне та природознавчо-географічне. Додавались до вивчення такі предмети: історія російської мови разом із старослов'янською, теорія та психологія творчості, методики викладання предметів тощо. Широко впроваджувався лекційний метод навчання, співбесіда, відмінена була цифрова оцінка знань, а введено "зараховано", "задовільно", "незадовільно", ліквідовані класні журнали. Був уведений інститут старост, вихованці здобули право на збори, неформений одяг "за умови його скромності та охайності". Вперше на навчальний 1917-1918 рік до інституту було прийнято шість жінок.
Місцевими органами народної освіти та педагогічним колективом Миколаївського учительського інституту було поставлено питання про перетворення учительського інституту (напіввищого навчального закладу) у педагогічний інститут. Таке рішення було прийняте у червні 1920 року. З 1 вересня того ж року вуз став називатися інститутом народної освіти. Реформа, яка відбулася у 1920 pоці, полягала не лише в перейменуванні навчального закладу. Були злиті воєдино усі відділення у факультет соціального виховання з чотирирічним строком навчання, який став готувати учительські кадри для трудових шкіл.