Мельник Марина Олександрівна
Начальник відділу інформації та
та використання документів
Держархіву Миколаївської області
Коли 6 грудня 1788 р. армією князя Потьомкіна було взято турецьку фор-тецю Очаків, у місті знаходились турецька мечеть та древня грецька церква. Під православний храм було облаштовано турецьку мечеть і у 1807 р. нову церкву найменовано Свято-Миколаївською фортечною на честь Святителя Миколая Мірлікійського, покровителя моряків. Одним з перших священиків церкви був Діонісій Судковський (дід відомого очаківського мариніста Руфіна Судковського), який правив у ній служби майже 40 років. Він мав чотирьох синів: Михайла, Іоанна, Гавриїла та Григорія, відомості про долю яких викладені у статті "З історії родини Р.Г.Судковського" [1] . Але лише один з них - Гавриїл Судковський - служив Господу саме в очаківській церкві більше шістдесяти років. Коли 5 грудня 1841 р. Святійший Синод звільнив Діонісія Судковського від служби, залишивши при церкві заштатним священиком, новим ієреєм повинен був стати його син Гавриїл, 1817 року народження, який закінчив богословський курс у Херсонській духовній семінарії. Але він ще не був одружений, тому обер-священик армії і флотів В.Кутневич ордером від 17 березня 1842 р. приписав посвятити його у священики лише після вступу до шлюбу [2].
У березні 1842 р. Діонісій Судковський був звільнений від служби, і 19 квітня 1842 р. двадцятип'ятирічний Гавриїл Судковський, який вже мав дружину - Варвару Федорівну, став молодшим священиком в Очаківському військовому соборі, тому що протоієрейську посаду обіймав настоятель собору Іоан Єланський [3]. Отця Діонісія було відряджено до Свято-Покровської церкви Кінбурнської фортеці, але через старість та слабке здо-ров'я він вже не міг справляти служби, тож його син виконував обов'язки священика в очаківських соборі і напівшпиталі та у кінбурнській церкві [4]. З 1845 р. було скорочено протоієрейську посаду в Очаківському соборі, священиком залишено Іоана Єланського, а Гавриїла Судковського переведено до Софіївського молитовного будинку у поселення Ізмаїлівку (Сичавку) [5].
Указом Святійшого Синоду від 5 травня 1845 р. за № 4820 отця Гавриїла за "відмінно старанну та чесну службу" було нагороджено першою нагородою - набедреником. [6] Указом Синоду від 25 травня 1862 р. № 2625 Гавриїл Судковський нагороджений оксамитовою фіолетовою камилавкою [7].
У січні 1846 р. отець Гавриїл був допущений до виконання духовних треб в очаківському напівшпиталі [8], а у травні того ж року - через смерть протоієрея Єланського - і в соборі [9]. Указом Синоду від 13 липня 1846 р. Гавриїла Судковського нарешті було затверджено на посаду священика Очаківського військового собору [10], де він і прослужив незмінно шістдесят років. На протязі всього життєвого шляху Гавриїл Судковський сумлінно й старанно виконував обов'язки священика відносно всіх своїх парафіян, опікувався ремонтом та облаштуванням храму, займався просвітницькою діяльністю, багато зусиль доклав для збереження військово-історичного значення міста й собору.
За період з 1806 по 1900 рр. Свято-Миколаївська фортечна церква шість разів переходила з єпархіального відомства до воєнного і навпаки, з 1842 р. стала називатися військовим собором. Під час єпархіальних "періодів" духівництво церкви було підпорядковано Херсонському духовному правлінню, під час воєнних - обер-священику армії та флотів (з 1849 р. - протопресвітеру). У 1852-1854 та 1864-1881 рр., перебуваючи у веденні єпархії, Гавриїл Судковський виконував обов'язки благочинного 4-ї частини (3-ї округи) благочиння Одеського повіту [11].
Стараннями отця Гавриїла у 1842-1846 рр. було зроблено капітальний ремонт будівлі церкви, у 1849 р. - оновлено 165-пудовий дзвін, у 1857 р. - влаштовано та освячено новий престол, у 1862 р. - оновлено іконостас з 38 ікон [12].
Ще у 1844 р. отець Гавриїл писав попечителеві Одеської навчальної округи про своє бажання навчати дітей мешканців Очакова, коли у місті буде влаштовано школу або парафіяльне училище [13]. У 1852 р. п'ятнадцять хлопчиків вивчали при церкві читання та письмо, Закон Божий, початкові правила арифметики та співи на крилосі [14]. Завдяки клопотанням Гавриїла Судковського в Очакові було відкрито міські училища: чоловіче у 1856 р. та жіноче у 1870 р. [15], в яких він обіймав посаду законовчителя з дня їх відкриття до 1894 р. [16]. Місцевим жителям отець Гавриїл за умовну плату давав для читання журнали, передплачувані очаківським парафіяльним училищем [17]. У 1875 р. отець Гавриїл був призначений наглядачем за викладанням Закону Божого в усіх приватних та державних чоловічих та жіночих навчальних закладах, а також у початкових народних школах 4-ї частини благочиння [18]. У листопаді 1890 р. у сторожці при Очаківському військовому соборі протоієреєм було відкрито школу писемності для дітей, що не змогли вступити до міських училищ, яку 1901 року перетворено на церковно-парафіяльну [19]. У липні 1902 р. отець Гавриїл отримав запрошення стати почесним членом Свято-Покровського братства, що було відкрите у с. Кричильське Рівненського повіту на честь 900-річчя право-слав'я на Волині [20].
У березні 1901 р. протоієрейові надійшов лист від Одеського товариства образотворчих мистецтв з повідомленням про те, що рада товариства вирішила виплачувати стипендію імені Руфіна Судковського одному з найбільш відзначившихся учнів (100 крб. на рік) [21]. До речі, отець Гавриїл мав п'ятеро дітей: двох синів і трое дочок. Зазвичай діти священиків після навчання у духовної семінарії приймали священницький сан, але обидва сини Гавриїла Діонісієвича Судковського не стали священиками і не продовжили фамільну традицію служіння Господу в очаківському соборі. Старший син Руфін після закінчення Одеської духовної семінарії поступив до Петербурзької Академії мистецтв і у віці 32-х років став Академіком живопису морських видів. У 1885 р. по дорозі з Петербургу до Очакова він захворів на тиф і помер вдома, у батька на руках, похований поряд із собором. Молодший син, Олексій, став військовослужбовцем, після війни довго клопотав перед новою владою про створення музею на батьківщині художника і, не дочекавшись, передав картини брата Миколаївському художньому музею ім. В.В.Верещагіна [22].
Багато уваги та зусиль доклав Гавриїл Судковський для збереження во-єнно-історичного значення міста і собору, тим більше що сам він мав безпосереднє відношення до військової історії Очакова. Під час Кримської війни при бомбардуванні міста у 1854 році, коли все цивільне населення було евакуйовано, ієрей Судковський під сильним вогнем з хрестом у руках підбадьорював прислугу на батареях, за що був відзначений рідкісною бойо-вою нагородою навіть для воєнного духівництва - золотим наперсним хрестом на георгіївській стрічці [23].
Після того як у жовтні 1855 р. англо-французькі війська захопили Кінбурнську фортецю, священик Свято-Покровської церкви В.Зозулевич передав на зберігання до Одеського кафедрального собору закриту скриню, п'ять ікон, дерев'яний виносний хрест у кусках, плащаницю та дві хоругви. Усі ці речі 1863 р. указом Святійшого Синоду (на прохання відставних військових Кінбурнського артилерійського гарнізону) були передані до Очаківського військового собору. У скрині знаходились дві мідні дароохоронильниці, ручний напрестольний визолочений срібний хрест, велике Євангеліє в оксамитовій оправі із срібними карбованими зображеннями, дві великі ікони (Покрова Богоматері та Воскресіння Христова), 38-фунтове Євангеліє великого формату, вишукано оздоблене сріблом, позолочене (на обкладинці зображені під черню Покров Богородиці та чотири Євангелісти), з написом на звороті, що це Євангеліє пожертвувано на спогад перемоги над турками, одержаної 1 жовтня 1787 р., а також напрестольний срібний позолочений хрест з тим же написом. Ці Євангеліє та хрест були піднесені О.В.Суворову нижчими чинами на честь здобуття Кінбурнської фортеці й іменувались "суворовськими" [24]. Завдяки ста-ранням Гавриїла Судковського ці речі згодом стали визначними пам'ятками собору. Саме він постійно дбав про підтримання воєнно-історичного значення Очаківського собору, всіма засобами підкреслюючи належність його до воєнного відомства, докладаючи всіх можливих зусиль. Так, ще у 1849 р. священослужителі собору клопотали перед командиром Кінбурнського артилерійського гарнізона про присвоєння собору однієї з трьох корогв Очаківського гарнізона, яка повинна була "служити прикрасою церкви, показувати древньо-значущість Очакова, викликати живо-зворушливе почування всякого православного християнина"... [25]. У клопотанні було відмовлено, але ієрея Судковського це не зупинило. Дві чавунні гармати, 6-ти та 24-х фунтові, витягнуті з руїн очаківського Миколаївського ретраншаменту, були встановлені поряд із собором; великий залізний хрест з пам'ятника О.В.Суворову у Кінбурнській фортеці, зруйнованого під час Кримської війни, був прибитий на фронтоні собору [26]. У 1881 р. проієрей надіслав до Одеського товариства історії та старожитностей "Короткий історичний опис міста Очаків" та план Очаківського собору [27]. У 1889 р. з Головного Штабу Воєнного Міністерства до собору надійшов золотий хрест, установлений 6 грудня 1788 р. на честь здобуття Очаківської фортеці. У 1901 р. стараннями отці Гавриїла в короткий термін були зібрані необхідні кошти для виготовлення та встановлення в соборі двох мармурових дошок з іменами офіцерів, які загинули у битві за Кінбурн 1 жовтня 1787 р. та при штурмі Очакова 6 грудня 1788 р. [28]. У "Промові, проголошеній на Соборній площі у річницю безсмертного Генераліссімуса Суворова 1 жовтня 1901 року" протоієерей описав пам'ятник полководцю, який знаходився на площі Кінбурнської фортеці і був зруйнований під час Кримської війни, і закликав жителей потурбуватися про встановлення нового "міцного памятника". [29] Такий пам'ятник було встановлено 1 жовтня 1907 р., щоправда, вже після смерті отця Гавриїла [30].
Після Кримської війни Очаківський собор було передано єпархіальному відомству і з 1864 р. Гариїл Судковський невтомно клопотав про повернення собору у воєнне підпорядкування. Для цього було побудовано нову Свято-Тро-їцьку церкву для цивільного населення і у лютому 1900 р. собор було причислено до штабу Очаківської церкви і найменовано воєнним [31]. Цій події сприяли: відвідання собору у 1886 р. імператором Олександром ІІІ з наслідником [32]; доставлення у лютому 1889 р. з Головного Штабу Військового Міністерства для зберігання в соборі золотого хреста, встановленого 6 грудня 1788 р. [33]; нагородження 6 травня 1898 р. Гавриїла Судковського наперсним хрестом з Кабінету Його Величності [34]. 8 вересня 1900 р. Очаківський собор відвідав протопресвітер воєнного і морського духівництва [35] і у другому номері "Духовного вісника" за 15 січня 1901 р. тепло відгукнувся про службу протоїєрея [36].
16 квітня 1902 р. увесь Очаківський гарнізон, зібравшись на Соборній площі, святкував 60-річний ювілей священослужіння протоієрея Гавриїла Судковського у Свято-Миколаївському військовому соборі. Імператор 22 лютого 1902 р. нагородив отця Гавриїла орденом Святої Анни І ступеню (ІІ ступінь він отримав 1869 р., ІІ ступінь - 1878 р.) [37]. Клопотав про нагородження комендант Очаківської фортеці генерал-лейтенант Макєєв, який дав такий відгук про Гавриїла Судковського: "85-річний старець на рідкість бадьорий, енергійний і служить гідним прикладом наступному поколінню" [38].
У вересні 1902 р. Гавриїл Судковський був запрошений на освячення крейсера 1-го рангу "Очаків" у Севастополі. Він підніс командиру крейсера ікону Святого Миколая Угодника. Там протоієрей знову зустрівся з імператором Миколаєм ІІ, який упізнав священика: "Я пам'ятаю Вас. Коли я був у соборі, ви показували мені Євангеліє і Хрест Суворовські. Служіть, служіть..." [39]
У січні 1906 р. настоятелем Очаківського фортечного собору вже був Павло Бартєнєв, а Гавриїл Судковський - заштатним священиком [40]. Точну дату смерті отця Гавриїла встановити не вдалося через відсутність метричних книг, це друга половина 1906 р. - початок 1907 р., поховали його біля собору поряд із сином і у квітні 1907 р. протопресвітер дозволив "на вшанування його заслуг" покласти на його могилі плиту і обнести її огорожею у піваршина [41]. Пізніше останки його були перенесені на міське кладовище і нині місцезнаходження могили Гавриїла Судковського невідоме.
Документи свідчать про велику шану і повагу, якою користувався протоієрей Гавриїл Судковський у людей свого часу, але автор упевений, що його ім'я заслуговує бути відомим і нинішньому, і у прийдешнім поколінням.
Бібліографія:
- Мельник М.О. З історії родини Р.Г.Судковського. - Матеріали ІІІ Миколаївської обласної краєзнавчої конференції "Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження". - Миколаїв. - Атол, 200. - С.213-217.
- ДАМО, Ф-169,оп.1,спр.5,арк.131-132.
- Там саме, спр.5,арк. 396.
- Там саме, арк.246,264,298.
- Там саме, арк.579,625-627,636.
- Там саме, арк.638.
- Там саме, спр.12,арк.193.
- Там саме, спр.6,арк.51.
- Там саме, спр.6,арк.53.
- Там саме, спр.6,арк.86.
- Там саме, спр.10,арк.128;спр.14,арк.45.
- Там саме, спр.19,арк.16.
- Там саме, спр.5,арк.490.
- Там саме, спр.10,арк.60.
- Там саме, спр.14,арк.100.
- Там саме, спр.21,арк.58.
- Там саме, спр.12,арк.9.
- Там саме, спр.14,арк.111.
- Там саме, спр.18,арк.6-6зв.
- Там саме, спр.32,арк.69.
- Там саме, спр.30,арк.20.
- Семья Судковских. - Николаев. - РИП "Рионика", 1995.
- Там саме, спр.30,арк.120.
- Там саме, спр. 12, арк.282-283.
- Там саме, спр.8,арк.191.
- Там саме, спр.12,арк.508.
- Там саме, спр.15,арк.137.
- Там саме, спр.30,арк.112.
- Там саме, спр.32,арк.98-99.
- Там саме, спр.37,арк.19-19зв.
- Там саме, спр.29,арк.20.
- Там саме, спр.16, арк. 302-303.
- Там саме, спр. 13, арк. 7.
- Там саме, спр.27, арк. 28.
- Там саме, спр. 29, арк. 100.
- Там саме, спр.30,арк. 122.
- Там саме, спр.13, арк.35;спр.14,арк.220.
- Там саме, спр.30,арк.120.
- Там саме, спр.32,арк.91-92.
- Там саме, спр.37,арк.8.
- Там саме.