До 85-річчя з часу заснування Миколаївського театру юного глядача (ТЮГ)

Друк

І.В.Крикалова
Головний спеціаліст
Державного
архіву Миколаївської області

У 1925 р. при Миколаївському будинку піонерів був створений гурток дитячої художньої самодіяльності «Червоний галстук», який складався з заводської та шкільної молоді. Успішні виступи цього гуртку привернули до себе увагу юних глядачів, за рік члени гуртка дали вистав для 31500 дітей, зацікавив їх, вони полюбили своїх акторів.

У листопаді 1927 р. гурток був реорганізований у театр юного глядача. У ньому не було жодного професіонала, крім режисера, жодного актора з театральною освітою. Увесь багаж молодих ентузіастів складався з захоплення мистецтвом, палкого бажання вчитися та, вочевидь, чималих здібностей, якими кожен володів. Щасливому випадку було завгодно, щоб на цей молодий колектив звернув увагу заслужений артист РРФСР М.С.Плотніков, який став першим педагогом і, по суті, художнім керівником. Він дав акторам начатки мистецьких знань та практичні навики у творчий роботі. Цілий ряд молодих акторів, зіткнувшись з серйозною роботою, потім закінчили театральні вузи та технікуми.

Детальніше...
 

З історії миколаївського суднобудівного заводу «Наваль» (нині ДАХК «ЧСЗ»)

Друк

Ю.А.Бугаєвська
Провідний спеціаліст
Державного
архіву Миколаївської області

1895 р. бельгійці Г.Я.Франсуа та Е.К.Делуа вирішили побудувати у Миколаєві приватний суднобудівний завод. Найпоширенішою формою діяльності іноземного капіталу на той час були акціонерні товариства – одним із них і стало «Анонімне товариство корабельних верфей, майстерень і ливарень у місті Миколаєві», засноване 25 вересня 1895 року у Брюселі Делуа і Франсуа. Того ж року за довіреністю новоствореного товариства миколаївський першої гільдії купець Ф.І. Фрішен уклав контракт з міською управою на аренду вільної землі Морського відомства терміном на 30 років, з метою збудування у Миколаєві корабельної верфі [1].

Відкриття заводу відбулося 9 жовтня 1897 р. офіційним святкуванням всього міста.

 

Детальніше...
 

До 90-річчя від дня народження П.П.Глазового, поета-гумориста, уродженця с. Новоскелеватка Казанківського району Миколаївської області

Друк

О.В.Серединський,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного
архіву Миколаївської області

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року у с. Новоскелеватка (нині Казанківського району Миколаївської області) у родині хлібороба. Він закінчив сільську семирічку, вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення навчання у 1940 році П.П.Глазовий був призваний до лав Червоної армії. Учасник Великої Вітчизняної війни, був у діючій армії з 1941 по 1946 роки. Захищав Ленінград, пережив блокаду, мав бойові нагороди. Після війни    П.П.Глазовий навчався у Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися до м. Київ. Після закінчення у 1950 році філологічного факультету Київського педагогічного інституту ім. О.М.Горького Павло Глазовий працював у    1950-1961 роках заступником головного редактора журналу "Перець", згодом - заступником головного редактора журналу «Мистецтво».

 

Детальніше...
 

Пам’ятник генералісімусу О.В.Суворову в Очакові

Друк

М.О.Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
Державного архіву
Миколаївської області

 

Князь Італійський, граф Римнікський та Священої Римської імперії, генералісімус російської армії та генерал-фельдмаршал австрійської, великий російський полководець Олександр Васильович Суворов уславлений перемогами у багатьох битвах. Серед них – захист Кінбурнської фортеці 1 (за новим стилем – 14) жовтня 1787 року та здобуття Очаківської фортеці 6 (за новим стилем – 19) грудня 1788 року під час другої російсько-турецької війни.

Суворов був особистістю неординарною: був надзвичайно хоробрим, цурався жінок, спав на сіні, носив навіть у холоди самий легкий одяг, не ходив, а бігав, на їздив, а скакав, постійно виявляючи вируючу діяльність, головними пружинами котрої були пристрасть до військової справи та найсильніше славослюбство, заради котрих він, водночас, не поступався правилами моралі. Безкорисливість, щедрість, добродушність, простота у спілкуванні вабили до нього усі серця. Вплив Суворова на солдат був надзвичайним: вони безмежно йому довіряли й готові були йти з ним у вогонь та воду.

Олександр Васильович був також релігійним та благочестивим. За спогадами сучасників, у військовий час напередодні церковних свят за всеношною та у свята за обіднею він завжди знаходив можливість з усім своїм штабом бути у походній церкві якого-небудь полку: ставав у правого кліросу, співав з півчими та читав апостол. [1]

1 жовтня 1901 року священик Очаківської Свято-Миколаївської фортечної церкви Гавриїл Судковський, проголошуючи промову перед військовослужбовцями гарнізону з приводу святкування річниці перемоги під Кінбурном, розповів наступну історію: рано вранці 1 жовтня 1787 року, на свято Покрова Пресвятої Богородиці, турки поновили розпочатий напередодні сильний обстріл Кінбурнської фортеці. За наказом Суворова росіяни не відповіли жодним пострілом. Близько 9-ї години ранку турецькі судна підійшли з двох сторін до фортеці й стали висаджуватися. Суворов у цей час разом з більшістю офіцерів перебував у обідні з нагоди свята, наказавши нічим не перешкоджати висадці неприятеля. Після завершення обідні Олександр Васильович поїхав до війська та звернувся до нього зі словами: «Російські чудо-богатирі! Цариця небесна Пресвята Богородиця вкриє нас від невірних ворогів!» і лише після того вишикував солдат до атаки, котра завершилася поразкою турків.

На честь цієї славної звитяги на Кінбурнській косі було влаштовано фортечну церкву в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці. У ній зберігалися велике 38-фунтове Євангеліє (вишукано оброблене сріблом, позолочене, з написом на звороті про посвячення його у пам’ять перемоги над турками 1 жовтня 1787 року) та напрестольний позолочений хрест з таким самим написом. Ці Євангеліє та хрест були піднесені Суворову нижчими воєнними чинами полків, які брали участь у битві, і мали назву «суворовські». Поряд з церквою був встановлений пам’ятник Суворову у вигляді кам’яновго стовпа з уставленим у нього портретом полководця та написом слов’янською мовою про одержану ним перемогу. Під час Кримської війни, коли Кінбурнська фортеця була захоплена неприятелем, пам’ятник Суворову було зруйновано, церква згоріла, але ікони, суворівські хрест та Євангеліє, а також великий залізний хрест з пам’ятника були врятовані солдатами, збережені в Одеському кафедральному соборі та 1863 року передані на зберігання до Очаківського військового собору, котрий наприкінці ХІХ ст. стараннями протоієрея Г.Судковського став своєрідним воєнно-історичним музеєм. [2]

1904 року було прийняте рішення встановити пам’ятник Суворову в Очакові, поряд з воєнним собором. Через те, що собор знаходився біля кручі, котру розмивали дощові потоки, було зведено велику підпірну кам’яну стіну, а 19 квітня 1907 року комендантом Очаківської фортеці генерал-лейтенантом Григор’євим був оголошений «суворівський наряд» на роботи з облаштування плацу, з метою “устроить всю местность насколь возможно лучше и красивее, дабы и мы, и наши последователи могли любоваться эти уголком Очакова, а при торжественном открытии памятника не стыдно было бы показать обстановку его приезжим на праздник гостям”. [3]

1 жовтня 1907 року, у день 120-річчя Кінбурнської битви, в Очаківській фортеці на майдані перед военним собором урочисто, за присутності делегацій від військ Одеського коругу та полків, які брали участь у Кінбурнському бою, було відкрито пам’ятник генераліссімусу князю О.В.Суворову. Усім військовослужбовцям, присутнім на святі, було видано нагрудні знаки з вигравіруваним написом: “1787-1907 г.г. В память о Кинбурнском бое и о Суворове”. Команддувач військами Одеского округу генерал барон Каульбарс надіслав привітальні телеграми імператору Миколаю ІІ, воєнному міністрові, головному командирові Чорноморського флоту, командирам 15-го піхотного Шліссельбурзького полку та драгунського Санкт-Петербурзького полку. Натомість були отримані вітальні телеграми від головного командира Чорноморського флоту, командирів лейб-гвардії Семенівського полку, лейб-гвардії Фанагорійського полку, 16-го гренадерського Мінгрельського полку, 15-го піхотного Шліссельбурзького полку, драгунського Санкт-Петербурського полку, 6-го лейб-гвардии драгунського Павлоградського полку, 19-го драгунського Кінбурнського полку, 21-го піхотного Муромського полку, а також Академии Генерального штабу. [4]

П’ятиметровий пам’ятник генераліссімусу Суворову створив одеський скульптор Б.В.Едуардс. На триступінчатому постаментові з рожевого мармуру постає бронзова постать полководця, котрий веде війська в атаку, з високо піднятою рукою. На лівій стороні постаменту – зображення знамен полків, які брали участь у битві за Кінбурнську цитадель, на правій – чавунна плита зі словами Олександра Васильовича: “Доброе имя должно быть у каждого человека. Лично я видел это доброе имя в славе своего Отечества: мои успехи имели исключительной целью его благоденствие”.

 

Використані джерела:

  1. 1. Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. Энциклопедический словарь. Том ХХХІ. – С.-Петербург, 1900. – С. 896-897.
  2. 2. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО), Ф-169, оп. 1, спр. 32, арк. 98-99.
  3. 3. Там саме, спр. 37, арк. 1-15.
  4. 4. Там саме, арк. 19-19зв.
 

До 120-річчя В.Ф.Високова – актора, режисера, видатного діяча культури і сценічного мистецтва

Друк

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

 

Василь Федорович Високов народився 30 вересня (за новим стилем 12 жовтня) 1892 року у місті Вільно (нині м. Вільнюс). Рано ставши сиротою – батько, доктор медичних наук, помер 1910 року, а мати п’ятьма роками раніше – Василь змушений був сам себе утримувати.

 

Детальніше...
 


Сторінка 14 з 28

Анонси

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер