До 120-ї річниці від дня народження М.Д.Лагути, миколаївського краєзнавця, археолога, педагога

Друк

Альбіна Яковлева, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів держархіву Миколаївської області

 

Лагута Микола Дмитрович народився 22 листопада 1895 року у м. Миколаїв у родині міщан.

Здобувши освіту у народній початковій школі та гімназії, Микола Лагута став студентом історико-філологічного факультету спочатку Харківського, а згодом і Новоросійського (Одеського) університетів. Під час революції він припинив навчання і         1918 року повернувся до Миколаєва, де вчителював у різних навчальних закладах, викладав українську мову та літературу на курсах вчителів початкових шкіл.

1918 року Микола Дмитрович Лагута вступив до міського осередку товариства «Просвіта», заснованого у Миколаєві видатним діячем української культури Миколою Аркасом, де виступав з повідомленнями та займався активним пропагуванням українського слова та культури. Знайомство в «Просвіті» з прогресивними громадянами міста підштовхнуло його до вивчення історії міста та краю.

З травня 1919 року по березень 1920 року був членом української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), працював секретарем редакції  газети «Революційна боротьба». За часів денікінської окупації Миколаєва був мобілізований до студентської роти та направлений до Сімферополя (за цю службу потім НК вперше заарештувала його). 1920 року повернувся додому.

З квітня 1920 року М.Лагута викладав українську мову та літературу у Миколаївському інституті народної освіти (нині – Миколаївський національний університет іменi В.О.Сухомлинського). У 1920-1923 рр. викладав українознавство, вступ до педагогіки, мовознавство у різних школах і гуртках міста. Микола Дмитрович, незважаючи на свій молодий вік, на той час був одним з провідних фахівців української мови і літератури у місті. 1924 року при інституті він створив кабінет краєзнавства, де був завідувачем. Чимало матеріалів друкував у місцевій періодичній пресі, опублікував нариси у виданнях «Географічний збірник. Миколаївщина» (1926), «Вся Миколаївщина» (1928). Та найголовнішою його роботою з краєзнавства стала «Хронологія головних історичних подій міста Миколаєва», де йшлося про події у місті з кінця ХVІІІ ст. до 1920 р. Як краєзнавець він вивчав життя і творчість видатних людей краю – М.Аркаса, Р.Судковського та ін.

З 1923 року по 1929 рік був членом Миколаївської контрреволюційної організації СВУ (Спілка визволення України).

2 жовтня 1929 року М. Лагуту було заарештовано, звинувачено у належності до СВУ та засуджено до позбавлення волі на 3 роки з суворою ізоляцією. Згодом вирок був змінений - 3 роки умовно.

У 1930-1935 роках Микола Дмитрович працював в історико-археологічному музеї Миколаєва, брав участь у розкопках Ольвії (1932), водночас працював в Одеській філії Діпроміста, де займався питаннями реконструкції Миколаєва.

У 2 вересня 1937 р. Лагуту М.Д. знову заарештували, як одного з керівників контрреволюційної української націоналістичної організації у м. Миколаїв. Йому було пред’явлено обвинувачення у проведенні контрреволюційної роботи серед населення, проведенні шпигунської роботи зі збору відомостей про воєнно-оборонну промисловість міста Миколаєва на користь іноземних держав та організації терористичних угрупувань.

15 листопада 1937 року постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області Микола Дмитрович був засуджений до вищої міри покарання. 25 листопада того ж року, як запеклого українського націоналіста, його було розстріляно.

Реабілітований ухвалою військового трибуналу Одеського військового округу від 21 червня 1957 року.

 

Список використаних джерел:

  1. Державний архів Миколаївської області, ф. Р-5859, оп. 2, спр. 2855. – 228 арк.
  2. Музейний часопис (до 90-річчя Миколаївського обласного краєзнавчого музею). Миколаїв: Атол, 2003. – арк. 21
  3. Там саме, арк. 26-27.
  4. Миколаївці: визначні історики і краєзнавці минулого. Навчальний посібник./ В.П. Шкварець. – Миколаїв: Видавничий відділ Миколаївського навчально-наукового центру Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. – ТОВ ВіД. 2004. – арк.59.
  5. Миколаївський учительський інститут (1913-1920). Історичний нарис, документи та матеріали/ О.П. Хаєцький. – Миколаїв: Іліон, 2013. – арк.348.
 

З історії Миколаївського українського пересувного драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка

Друк

Ірина Крикалова,
головний спеціаліст відділу інформації та
використання документів державного архіву
Миколаївської області

Миколаївський український пересувний драмтеатр ім. Т.Г.Шевченка був організований у травні 1944 р. [1]. Постановою виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 04 серпня 1944 р. № 342 було затверджено «Положення про Миколаївський український пересувний драмтеатр», відповідно до котрого театр підпорядковувався обласному відділу мистецтв та був самостійною господарською організацією з правами юридичної особи. Театр мав обслуговувати мешканців районів Миколаївської області. Контора театру знаходилася у м. Миколаїв по вул. 5-а Слобідська, 4 (у 1945 р. – вул. Свердлова, 34) [2]. 11 травня 1944 р. вийшов перший наказ по театру – щодо прийняття до штату працівників та організації режисерської колегії у складі 3 осіб для складання репертуарного плану [3]. 1944 р. був затверджений штат театру із 105 осіб з помісячним фондом заробітної плати у 45670 крб. [4].

Детальніше...
 

Діяльність Миколаївського піклувального про в’язниці комітету

Друк

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
державного архіву Миколаївської області

 

Зародження ідеї про необхідність організації громадської опіки над пенітенціарними установами та благодійної допомоги ув’язненим відноситься до часів правління Олександра І. Статут «піклувального над в’язницями товариства» було затверджено 1821 року, його завданням стало моральне виправлення злочинців та «покращення стану ув’язнених». У розпорядження комітету були передано благодійні кошти, котрі збирали на піклування про в’язнів, 1825 року товариство отримало право контролю над сумами з міських та земських зборів, котрі виділяли на опалення та освітлення в’язниць, а згодом – кошти, що асигнували на продовольство, одяг та лікування арештантів. 1844 року за розпорядженням Сенату відбулася повна передача утримання ув’язнених з ведення поліції у розпорядження комітетів товариства по всій території Російської імперії. 1851 року було затверджено новий статут товариства, котрим воно було віднесено до відання Міністерства внутрішніх справ. Структура попечительських товариств була такою: голова (або кілька співголів), директори та члени. Кількість директорів сягала 30, частина їх призначалась губернатором (градоначальником), частина – місцевими думами, певну кількість обирали від станів. Таким чином у директораті були представлені всі стани товариства. Членами його ставали люди, котрі робили внески: почесними – за 500 крб., рядовими – за 10 крб. Для лікарів та адвокатів робили виняток, замість грошових внесків вони надавали безкоштовну допомогу у лікуванні та юридичному захистові ув’язнених. Не мали права входити до складу комітетів тюремні наглядачі та священники, котрі здійснювали богослужіння у в’язницях. Згідно статуту товариства предметами його діяльності було визначено: внутрішнє облаштування місць ув’язнення, нагляд за правильним розміщенням та харчуванням арештантів, нагляд за утриманням місць ув’язнення у належному стані, піклування про лікарні та одужаннях хворих, а також одяг, білизну, взуття та інші потреби арештантів, виправлення їхньої моральності, допомога тим, кого пересилали етапом (пересильних), викуп ув’язнених за борги.

 

Детальніше...
 

З історії Миколаївського міського стадіону

Друк

Серединський О.В.,
заступник начальника відділу
інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

 

У 1959 р. з ініціативи мешканців м. Миколаїв, головним чином молоді, методом народної будівлі розпочалось будівництво нового міського стадіону, передбачене генеральним планом реконструкції міста. Проект стадіону був розроблений архітекторами «Гіпрограду» під керівництвом Марачинського. За рахунок проведених недільників у будівництво стадіону було вкладено близько 200 тис. крб. Однак на початку 1961 р. будівництво стадіону, розпочате силами громадськості, було припинено. Все, що було збудовано, почало з часом руйнуватись. Тоді розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 22 березня 1963 р. № 327-р Миколаївському промисловому облвиконкому було дозволено продовжити будівництво стадіону у м. Миколаїв кошторисною вартістю 641 тис. крб., з обсягом робіт у 1963 р. 336 тис. крб., за рахунок нецентралізованих джерел фінансування. Будівництво стадіону було передано миколаївському суднобудівному заводу ім. Носенка [1].

Детальніше...
 

З історії Миколаївського глиноземного заводу

Друк

Ірина Крикалова,
головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів державного архіву Миколаївської області

 

2015 р. виповнюється 35 років з часу заснування Миколаївського глиноземного заводу, одного з провідних підприємств кольорової металургії України.

Рішення про будівництво Миколаївського глиноземного заводу з введенням у дію першої черги у 1977 р. було прийнято розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 19 жовтня 1972 р. № 2293-р. Технічний проект заводу був розроблений Всесоюзним науково-дослідним та проектним інститутом алюмінієвої, магнієвої та електродної промисловості (ВАМІ) потужністю 660 тис. тонн глинозему на рік та затверджений Міністерством кольорової металургії СРСР. Рада Міністрів СРСР постановою від 28 травня 1974 р. прийняла рішення про будівництво заводу на імпортному обладнанні з потужністю 1 млн. тонн глинозему на рік.

Детальніше...
 
Більше статтей...


Сторінка 6 з 28

Пошук