До 85-річчя з дня народження О.Кобера, учасника розвідувально-диверсійної групи «Миколаївський центр»

Друк

О.В. Серединський,
провідний спеціаліст
Державного архіву Миколаївської області,
магістр державного управління

 

Олександр Кобер, розвідник і зв’язківець миколаївського підпілля, народився 18 листопада 1926 р. у м. Миколаїв. Його батько, Павло Йосипович Кобер, працював слюсарем на суднобудівному заводі ім. А.Марті і загинув у 1937 р. при випробуванні бойового корабля на Чорному морі; мати,  Ганна Дмитрівна, була домогосподаркою, з 1934 р. працювала на суднобудівному заводі ім. 61 Комунара (1).

Родина Коберів жила у передмісті Миколаєва – Далекій Слободі, по вулиці 8-й Воєнній. З 1934 р. Шура Кобер навчався у школі № 12, любив музику, багато читав, добре вчився. У вільній від занять час він разом з товаришами бігав на Інгул, до якого було всього кілька кварталів. Зарослий чагарником берег річки був для нього найулюбленішим місцем розваг. Олександр не дуже виділявся з-поміж своїх товаришів, але його всі поважали в класі, особливо за чудову гру на скрипці. Родина Коберів взагалі була музикальною. Грали і батько, і брат, але коли скрипку в руки брав Шура, здавалось, вона співала особливо ніжно й замріяно. Йому аплодували на шкільних концертах, дехто навіть пророкував Шурі музичне майбутнє (2, с. 4-5).

У 1941 р. Шура Кобер закінчив 7 класів, мав намір вчитись далі, але    22 червня почалась війна. З перших же днів війни Шура разом з друзями допомагав дорослим будувати оборонні укріплення, наглядав за світломаскуванням, збирав з товаришами пляшки для протитанкової пальної суміші  (6, с. 106).

17 серпня 1941 р. м. Миколаїв було окуповане нацистами. Ще ніколи за свою історію місто не переживало такої страхітливої трагедії. Гітлерівці грабували й по-звірячому вбивали радянських людей. Всі підприємства Миколаєва були реквізовані, на будинках, де розмістилися окупанти, з’явилися таблички: «В цьому будинку живуть німці. Хто завинить чим-небудь супроти них або зіпсує їхнє добро, буде розстріляний». Дивитись на це спокійно Шурко не міг і, охоплений ненавистю до фашистів, став на шлях непримиренної боротьби з ними. Ще до вступу до підпільної організації його часто можна було бачити на вулицях міста, особливо у районі Темводу, де гітлерівці спорудили концтабір. Хоч це було і ризиковано, Шура бігав з хлопцями туди, щоб передати радянським полоненим їжу, цивільний одяг    (2, с. 9).

У травні 1942 р. у Миколаєві почала діяти підпільна група Анатолія Васильовича Палагнюка (В.І.Андреєва), який прибув до міста за завданням Головного розвідувального управління штабу Червоної Армії. Саме до складу цієї підпільної групи увійшов Шура Кобер, ставши розвідником і зв’язковим. Він вивчав розташування у Миколаєві військових об’єктів, уточнював дислокацію ворожих частин: годинами просиджував у засідці біля складів або казарм, а потім розповідав підпільникам про свої спостереження. Важливі розвідувальні дані передавали до Москви, але у червні 1942 р. трапилося лихо: рація вийшла з ладу. Спроби налагодити її виявилися марними. У цей час керівнику підпільної групи А.В.Палагнюку вдалося провести дуже складну операцію: у Миколаєві містився штаб 4-ї фашистської повітряної армії і Анатолію Васильовичу вдалося залучити на свій бік радиста штабу Ганса Ліштвана. Відомості, добуті через радиста, мали виключно важливе значення: йшлося про план наступу гітлерівських армій на Кавказ. Передача таких розвідданих сприяла б Верховному Головнокомандуванню Червоної Армії у зриві одного з найбільших літніх наступів німецько-фашистських загарбників. Стало зрозуміло, що без нової радіоапаратури не обійтись. Крім того, у підпільників не вистачало зброї, боєприпасів, друкарських шрифтів для випуску листівок (2, с. 8, 11; 3; 4,          с. 117).

І тоді А.В.Палагнюк прийняв рішення направити через лінію фронту надійних зв’язкових. Вибір упав на Шуру Кобера та зв’язкового підпільної групи Вітю Хоменка. Керівник миколаївського підпілля В.О.Корнєв (Лягін) дав згоду на їх відправку з донесенням: хлопці сміливі, кмітливі, та й підозри менше. Підготовку зв’язківців до переходу лінію фронту доручили А.В.Палагнюку. Маршрут був нелегкий: Миколаїв – Луганськ – Ростов – Краснодар – лінія фронту – Москва. Для хлопців підготували відповідні документи. Шифровка була зашита між устілкою і підошвою Вітіного черевика, а донесення сховали у  бамбукову паличку, яку ніс Шура (2, с. 11-12; 4, с. 117).

З Миколаєва Шура Кобер і Вітя Хоменко вийшли 29 липня 1942 р., вночі 17 серпня у районі Краснодара вони перейшли лінію фронту, а             27 серпня юних підпільників доставили на військовому літаку до Москви. Донесення було передане до Головного розвідуправління Генерального штабу Червоної армії. У Москві хлопці були більше місяця, закінчили короткострокові курси розвідників, а у жовтні 1942 р. Шуру Кобера, Вітю Хоменка і радистку Ліду Бриткіну центр направив до Миколаєва.  Летіли в тил ворога вночі на транспортному літаку на великій висоті, приземлилися  10 жовтня 1942 р. у районі сіл Себине - Гур’ївка Новоодеського району на відстані 25 кілометрів від Миколаєва. З літака скинули на парашуті два навантажених мішки, в яких містилися радіопередавачі, множувальні апарати для друкування листівок, фотоапарати, зброя, одяг. Наприкінці наступного дня Шура, Вітя і Ліда дісталися до Миколаєва. І знову запрацювала радіостанція підпільників (5; 4, с. 118-119).

Повернувшись до рідного міста, Шура Кобер і  Вітя Хоменко знову поринули у боротьбу з ворогом. Тепер вони вже були зв’язані з керівниками «Миколаївського центру» П.Я.Защуком, П.А.Комковим і В.В.Бондаренком, бо А.В.Палагнюка ще у вересні 1942 р. заарештувало гестапо. Але недовго юні патріоти були на волі. За зрадницьким доносом 24 листопада 1942 р. їх заарештували і кинули до в’язниці. Десять днів по-звірячому катували хлопців гестаповці, але вони не виказали нікого з підпільної організації.           5 грудня 1942 р. Шуру Кобера, Вітю Хоменка та інших підпільників повісили на Базарній площі Миколаєва. Наступного ранку біля шибениці знайшли квіти та листівку, в якій великими літерами було написано: «Слава героям! Завжди пам’ятатимо про вас. Ви загинули, але справа ваша жива!..» (6, с. 108-109).

Миколаївці шанують пам’ять юних підпільників. Їх іменами названі навчальні заклади, де вони навчались, вулиці у місті, центральна міська дитяча бібліотека. 5 листопада 1959 р. у м. Миколаїв був відкритий пам’ятник Шурі Коберу і Віті Хоменку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1965 р. зв’язківці підпільної організації «Миколаївський центр» Олександр Павлович Кобер та  Віктор Кирилович Хоменко посмертно нагороджені орденом Великої Вітчизняної війни 1 ступеня.

 

Література:

 

  1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф.Р-5950, оп. 1, спр. 118, арк.25; ф.П-4074, оп. 1, спр. 174, арк. 2.
  2. О.Петраш. Пам’ятник піонерам-розвідникам: Путівник. – Одеса:Маяк, 1990. – 32 с.
  3. ДАМО, ф.П-10, оп. 1,спр.162, арк.25.
  4. В. Нем’ятий. Вірність. – Одеса: Маяк, 1973. – 204 с.
  5. ДАМО, ф.П-10, оп. 1, спр. 23, арк. 4.
  6. Миколаїв у борні. – Одеса:Маяк, 1969. – 215 с.
 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер