Звинувачено ката чи обмовлено принципового слідчого?

Друк

О. Шамбора
Провідний спеціаліст відділу інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області,
член Національної спілки журналістів України.

30 червня 1956 року вийшла Постанова Президії ЦК КПРС "Про подолання культу особи і його наслідків", яка ознаменувала початок реформ М.С.Хрущова. Не дивлячись на прогресивні процеси, які відбувалися в тогочасному суспільстві з настанням т.зв. "відлиги", мали місце і деякі суперечності та непослідовність.

Передовсім це стосувалося процесу реабілітації жертв репресій. З мільйонів репресованих було реабілітовано 700 тис. Чоловік, чимало серед них і жителів Миколаївщини . Найстрахітливішим парадоксом цього періоду стало те, що процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими репресіями. Відповідно до закритого листа "Про посилення політичної роботи партійних організацій в масах і припинення вилазок антирадянських ворожих елементів" від 19 грудня 1956 року та ряду постанов Президії ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР безжально були покарані ті, хто найменше порушив чи був запідозрений в порушенні основних принципів партії. На Миколаївщині зазнали переслідування "за антирадянську діяльність" служителі релігійних сект. На території області діяло близько 100 приходів православної церкви, які обслуговували 90 священиків. Діяли секти баптистів, п'ятидесятників, єговістів, адвентистів сьомого дня, що об'єднували близько 4 тис. чоловік.

Фактично карались ті, хто визнавав за собою право на свободу думки совісті і віросповідання, яке є одним основних прав та свобод людини, зазначених в європейській Конвенції про захист прав та свобод людини від 4 листопада 1950 р. Водночас відповідальності уникали ті, хто чинив більш ніж жахливі злочини проти людини та, навіть, своїми діями компрометував імідж комуніста, як високоморальної, гуманної, найсправедливішої особистості. Показовою в цьому сенсі є справа "Про порушення соціалістичної законності членом КПРС Бородуліним Миколою Іллічем" . Ця досить суперечлива історія розпочалася в січні 1958 року, а ще точніше в далеких і страхітливих 1938-1939 рр.

На адресу Миколаївського обкому КПУ надійшли листи від військового прокурора Московського Військового округу. В них йшла мова про притягнення до партійної відповідальності в минулому слідчого НКВС СРСР Бородуліна М.І. за фальсифікацію судових справ в 1938-1939 рр. на громадян Людвіга Г.М., Ваммуса Л.А., Нормана Н.А., Розанова І.В. і Гюнтера А.Р. Також слідчому інкримінували застосування незаконних методів слідства /фізичного впливу/ по відношенню до громадянина Чехословаччини Пауфашима-Швамберга Ф.Ф. та помічника командира 38 стрілкової дивізії Черних І.А. з метою отримати від них обвинувальних свідоцтв на самих себе. Окремо прокурор вказував, що Бородулін за порушення соціалістичної законності повинен був нести кримінальну відповідальність, але в зв'язку з тим, що після скоєних ним злочинів минуло понад 10 років, тому він зараз покаранню в кримінальному порядку не підлягає.

На той час вже полковник запасу, член КПРС Бородулін М.І. проживав в центрі Миколаєва, в будинку № 7 на вулиці Шевченко. А оскільки з 1956 року за завданням Центрального РК КПУ м. Миколаєва він очолював постійно діючий агітаційний пункт в клубі робітників держторгівлі і споживкооперації, тому зазначені звинувачення вимагали негайного розслідування. З січня до травня 1958 року тривали візити бувшого НКВС-ника до місцевих партійних інстанцій на кшталт Комісії партійного контролю Миколаївського обкому КПУ, десятки листів-пояснень за цей час адресовано ним до військового прокурора Московського військового округу, голові Комісії партійного контролю... . А пояснювати було що... - Моє слідство було розпочате Бородуліним з демонстрації мені засобів тортур для ефективного попередження. Він мені люб'язно пояснив, що таке "гітара". Під "гітарою" він мав на увазі такий спосіб тортур, коли на голову підслідної особи, яка сидить, сідає слідчий, щоб своєю вагою якнайбільше вип'ятити кісточки спинного хребта, в той час, коли другий слідчий бив зверху донизу і знову знизу доверху пресом по кісточкам спинного хребта.

Бородулін тут же відчинив двері в коридор слідчих кабінетів, в якому чутно було відчайдушні крики підслідних осіб, яких били, і мені пояснював: ось бачиш, це репетує великий академік, а це б'ємо командуючого корпусом, а це - жінка зараз собачкою завила. І тебе, професора, будемо також бити на смерть, якщо не будеш давати потрібних нам свідчень...

Відзначивши на моєму обличчі деякі риси, схожі з семітськими, Бородулін і його посібники настійно домагались від мене зізнання того, що я - "жид", бо, за роз'ясненням Бородуліна: "Гітлер не цурається демобілізувати свою агентуру і серед "жидів"...

Коли мене били, я кричав слідчим і Бородуліну: "Ви порушуєте Конституцію СРСР". Бородулін і інші слідчі з його шайки дико реготали і кричали мені в вухо: "Тут /тобто в стінах МДБ/ Конституція - не дійсна!" - такі свідчення про розслідування в 1938 році його справи Бородуліним давав викладач академії будування та архітектури СРСР Генріх Маврикієвич Людвіг .

- Коли я був вперше викликаний на допит Бородуліним и мені було висунуте звинувачення, я спочатку намагався пояснити слідчому абсурдність цього звинувачення, але Бородулін попередив мене, що у випадку відмови від звинувачення я буду змушений підтвердити це звинувачення і іншій обстановці. Тут же він мені заявив, що якщо я буду відмовлятися від висунутого звинувачення, то будуть заарештовані моя дружина і донька, а я буду зазнаю заходів фізичного впливу, - такими розпачливими спогадами від проведення слідства Бородуліним М.І. сповнені свідчення професора Московського інженерно-економічного інституті Олександра Ріхторовича Гюнтера .

- На першому моєму, т.зв. допиті, коли я заявив Бородуліну, що ні в чому не винний, ніяких злочинів проти Вітчизни не скоював, Бородулін заподіяв мені сильний удар в бік, я впав і декілька хвилин не міг прийти до тями. Потім він підняв мене, поставив до стіни і заявив, що якщо я відмовлюсь від визнання своєї вини, від моєї голови залишиться лише одна мокра пляма, що він викличе декілька чоловік, які похоронять зараз же в цьому кабінеті, - свідчив після повної реабілітації заступник вченого секретаря Всесоюзної академії архітектури Ілля Васильович Розанов . - Слідчий Бородулін мені сказав, що якщо я не буду давати свідчень, які потрібні йому, він залишить лише голову і праву руку для підпису протоколів і я вимушено підписав наклепницькі свідчення, - пояснював ситуацію, яка склалася під час слідства, завідуючий лабораторією Академії архітектури СРСР Людвіг Адольфович Ваммус .

І такі приклади можна наводити ще і ще... Та зазначу, що всі звинувачені в результаті слідства, яке проводив М.І.Бородулін, доводячи їх відношення до німецької розвідки були або виправдані, або згодом реабілітовані. Але ті, хто був спочатку в "застінках" КДБ, а потім довгі роки відбували покарання в виправних таборах, втратили левову частку здоров'я, постраждав їх авторитет і людська гідність. Ще сумніше, що багато з підслідних М.І.Бородуліна, так і не дізналися, що їх добре ім'я відновлено. З виконанням такого вироку, як розстріл, в той час не барилися. Серед таких і уродженець м. Березнегувате Березнегуватського району (тоді Херсонського округу УРСР) Григорій Григорович Чумак, 1901 р.н., який до арешту працював архітектором "Мособлпроекту" .

А що ж міркував з цього приводу кат? Чи він не був катом? А лише несправедливо обмовленим принциповим слідчим? Чи його дії були обумовлені загальною ситуацією, яка склалася в ті жорстокі роки?

Відповідь на це у Миколи Ілліча впевнена і безумовна:
- Після 1938 року минуло вже 20 років, за цей період, до 1954 року я весь час безперервно працював в органах державної безпеки. Все моє життя і діяльність були спрямовані лише на зміцнення Радянської держави, служінню комуністичній партії і радянському народу. За об'єктивність у роботі, в кінці 1938 року мені було доручено очолювати всю слідчу роботу в Особовому відділі КДБ по Московському військовому округу, а на початку 1939 року Центральним Комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу був затверджений на посаді заступника начальника Особового відділу КДБ по Московському військовому округу і весь 1939 рік очолював слідчу частину, якою під моїм керівництвом було розглянуто масу справ і звільнено з-під варти за необґрунтовані звинувачення сотні звинувачених.

В роки Вітчизняної війни 1941-1945 років, знаходився весь час в діючій армії і активно виконував завдання командування, за що був нагороджений 4 орденами і 4 медалями Радянського Союзу .

Підсумовуючи документальне дослідження, зазначу, що результатом розслідування справи Бородуліна став висновок за підписом голови Комісії партійного контролю при обкомі КПУ Д.Бикова: " За відмови Бородуліна від вини в порушенні соціалістичної законності та без проведення перевірки з питання його вини шляхом опиту інших осіб, які можуть підтвердити його вину, лише листи військового прокурора і архівно-слідчі справи на Людвіга Г.М., Пауфашима-Швамберга Ф.Ф. і Черних І.А., а також заяви Людвіга Г.М., Розанова І.В. і Гюнтера А.Р, як зацікавлених осіб, - на нашу думку не є достатньою базою для висунення Бородуліну звинувачення, для притягнення його до партійної відповідальності" .

На мою думку, суперечливість справи полягає не лише у встановлені ролі Бородуліна М.І. Сам факт подібного розслідування є яскравим доказом певної лібералізації суспільства, яке розпочалося з настанням "відлиги". Однак лише певної. Адже водночас це розслідування довело, що потужна командно-адміністративна система, попри декларативні заяви її керманичів, не працювала проти себе, проти своїх "гвинтиків".