Голодомор 1932-1933 років. Документи Державного архіву Миколаївської області свідчать

Друк

Олександр Серединський,
заступник начальника відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області.


Документи, які зберігаються в держархіві Миколаївської області, свідчать про те, що голодомор 1932-1933 рр. був викликаний передусім насильницькою колективізацією, злочинною політикою хлібозаготівлі, людиноненависницькою політикою розкуркулення, здійснюваною сталінським керівництвом.

Боротьба за виконання плану хлібозаготівлі почалась після поїздки Сталіна в Сибір у січні 1928 року і супроводжувалась застосуванням "надзвичайних заходів", тобто масових репресій по відношенню до селянства.

За допомогою репресивних заходів щодо заможних селян, з метою якомога більшого вилучення у них хліба та інших продуктів Сталін розраховував забезпечити "стрибок" в індустріалізацію. Однак, незважаючи на репресивні заходи, запроваджена в 1928 році продрозкладка пробуксовувала. Сталінське керівництво в цьому звинуватило "куркулів" та "інші антисоціальні елементи", які нібито зривали плани по хлібозаготівлі.

В кінці 1929 року, після листопадового пленуму ЦК ВКП (б), в країні почалася суцільна колективізація. Селян буквально заганяли до колгоспів. Якщо на 1 квітня 1929 року в Миколаївському окрузі було колективізовано тільки 21 відсоток усіх господарств, то в листопаді цього ж року - вже 59 відсотків господарств, а до травня 1930 року було 83 відсотки колективних господарств.

Почалась "ліквідація куркульства як класу", що на практиці означало знищення заможних селян. Розкуркулювали і селян-середняків, які не вступали до колгоспів. Багатьох розкуркулювали через невиконання плану по хлібозаготівлі. Так, у Миколаївському окрузі на початку 1930 року було розкуркулено близько 2000 селянських господарств. Така злочинна політика призвела до дезорганізації сільського господарства.

Наприкінці 1932 - на початку 1933 рр. голод охопив більшу частину України, у тому числі й територію сучасної Миколаївської області, і набрав масового характеру.

З місць до органів влади надходили тривожні запити, листи-благання про допомогу. Один із них надійшов до редакції газети "Шлях індустріалізації" і був такого змісту: "Голодуємо! Повідомляю всі миколаївські організації, що члени комуни ім. Леніна Тернівської сільради дуже голодують, вже чотири дні не бачать навіть крихти хліба. Просимо миколаївські організації звернути на це увагу та дати негайно допомогу. 7.3.33 р. Писав (член комуни)". Зрозуміло, що цей лист не було тоді опубліковано в газеті.

В багатьох колгоспах Миколаївщини склалось дуже тяжке становище. Так, наприклад, члени правління одного із колгоспів Новобузького району писали до райвиконкому: "Засобів для життя ніяких не маємо, живемо виключно тим, що одержуємо з елеватора у вигляді харчової допомоги, в останні дні ми нічого не одержуємо... Роботи стоять нерухомо, люди зовсім ослабли і є масове опухання, що через декілька днів несе смертні наслідки...".

В одному із протоколів засідання бюро партосередку при колгоспі ім. Сталіна Пересадівської сільради зазначалось, що станом на 18 квітня 1933 року в колгоспі перебувало на громадському харчуванні 1845 осіб, однак продовольчих ресурсів було тільки на два дні. Хворих від недоїдання - 390 колгоспників, тільки у березні-квітні сталось понад 100 смертних випадків.

Секретар миколаївського міського партійного комітету Шулькін писав у квітні 1933 року секретарю Одеського обкому партії Вегеру стосовно тяжкого становища, яке склалось у Миколаївській приміській зоні: "...Зараз у більшості колгоспів залишились такі ресурси, які дають можливість протриматись мінімум 4-5 днів. Загострилось становище з тяжкохворими, особливо з дітьми. При величезному напорі знизу змушений, хоч ще нема 15 числа, ? відпущених Вами продовольчих ресурсів на квітень місяць віддати. Прошу це дуже врахувати і, якщо є хоч найменша можливість, при ваших розрахунках становища в районах додати якийсь-то мінімум продовольства на квітень місяць для нашого району...".

Якщо по м. Миколаєву вживались певні заходи по боротьбі з голодом, а саме: з 20 лютого 1933 року до встановленого стандарту хлібозабезпечення була запроваджена домішка у розмірі 3 відсотків соняшникової макухи, затверджувались норми видачі хліба на підприємствах міста, у червні 1933 року була встановлена середньодобова потреба реалізації комерційного хліба по м. Миколаєву - 70 тонн у день, то селяни фактично були кинуті напризволяще.

Мало того, Сталін продовжував відстоювати злочинну політику по хлібозаготівлі. 6 грудня 1932 року за підписами В. Чубаря і С. Косіора була прийнята постанова Рад наркому УРСР і ЦК КП(б)У "Про занесення на "Чорну дошку" сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі". Щодо цих сіл було вирішено вжити такі заходи:

  1. Негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари.
  2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.
  3. Припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов'язань.
  4. Перевірити і очистити органами РСІ кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів.
  5. Перевірити і очистити колгоспи цих сіл, вилучивши контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель.

За цією постановою поряд з іншими селами на "чорну дошку" занесли і с. Піски Баштанського району. Наприкінці грудня 1932 року репресивні заходи набули значного поширення. Своїми рішеннями право занесення сіл та колгоспів на "чорну дошку" почали здійснювати райвиконкоми. Так, станом на 25 січня 1933 року тільки по Новобузькому району було 6 таких колгоспів, які зазнали репресій за невиконання плану по хлібозаготівлі. Крім того, по цьому ж району було ще 10 колгоспів, які хоч не були занесені на "чорну дошку", але до них також були застосовані репресії.

Про опухлих від голоду колгоспників і одноосібників згадали лише напередодні весняної посівної кампанії 1933 року, коли стало очевидним, що без мінімальної харчової допомоги сільським трудівникам вона буде просто зірвана.

Однак і тоді продовольча допомога надавалась, як правило, тільки тяжкохворим колгоспникам та одноосібникам. Секретар миколаївського міського партійного комітету Шулькін у листі від 21 квітня 1933 року секретарям сільпартосередків та уповноваженим міськкому писав: "...Якщо на ґрунті голоду буде хоча б один смертельний випадок у вашому селі, безумовно, керівний склад буде виключений з партії та відданий під суд. Крім того, вважаємо необхідним попередити, що продовольча допомога в травні місяці буде дуже незначною і вам належить вжити заходів до мобілізації всіх внутрішніх ресурсів".

А через кілька днів на засіданні секретаріату миколаївського міськпарткому приймається постанова про заборону видавати хліб із фондів колгоспів і продовольчої позики (крім тяжкохворих) на громадське харчування, в період дощу, коли немає виходу на роботу в поле. Керівний склад колгоспів притягався до кримінальної відповідальності за порушення цієї постанови, як за розкрадання громадської власності.

Керівники колгоспу "Жовтнева революція" Костянтинівської сільради Арбузинського району за те, що розпорядились скосити 0,45 гектара посіву жита, обмолотити його без відома МТС ы без обліку та роздати хліб на труднощі, постановою районного партійного комітету від 17 липня 1933 року були виключені із партії і віддані до суду.

Разом з тим для навантаження на пароплави і наступної відправки на експорт на миколаївський елеватор завозилось у листопаді 1933 року по 6 тисяч тонн зерна на добу, а в грудні - 3,5 тисячі тонн.

Для більшості партійного і радянського керівництва було байдуже, що в цей час умирало від голоду багато людей. Коли робітник одного із миколаївських заводів запитав, чому в 1933 році на селі вмерло багато народу, то йому цинічно відповіли, що він "не розуміє політики партії в галузі соціалістичних методів праці".

Кількість померлих від голодомору 1932-1933 рр. на Україні неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називають цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. Немає точних відомостей про кількість померлих від голоду на Миколаївщині.

Таким чином, голодомор 1932-1933 рр. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка привела до глибокої деградації сільського виробництва, що призвело до голоду.

Сьогодні ми прагнемо чесно вивчити цю сторінку історії українського народу. Лише з врахуванням минулого, в тому числі і тих драматичних подій, які дав нам 1933 рік, ми можемо йти у майбутнє.

 

Анонси

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер