Документальні свідчення про знищення єврейського населення під час Голокосту на Миколаївщині

Друк

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву миколаївської області

 

У Державному архіві Миколаївської області зберігаються документи, котрі свідчать про факти Голокосту на території сучасної Миколаївщини. Вони опрацьовані дослідниками, на підставі відомостей з них укладено публікації, доповіді тощо. Вони увійшли до експозиційних планів багатьох документальних виставок. Саме архівні документи є одним з найоб’єктивніших джерел при встановленні історичних фактів.

Більшість відомостей про знищення єврейського населення під час нацистської окупації 1941-1944 рр. знаходиться у документах фонду «Архівний відділ виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів». Після звільнення на території області діяла Миколаївська обласна комісія зі сприяння Надзвичайній комісії з встановлення та розслідування злодіянь, вчинених нацистами та їх спільниками, та заподіяних ними збитків, котра збирала та узагальнювала інформацію про перебіг подій під час окупації. Кожна міська та сільська Рада укладала та надавала до архівних відділів НКВС хронологічні довідки з інформацією про окупаційний період: датою захоплення нацистами населених пунктів, датою звільнення, кількістю вбитих та вивезених на примусові роботи до країн західної Європи тощо. Саме в цих довідках є дані про кількість вбитих та обставини злочинів. Також відомості про знищення євреїв є у документах фондів сільрад, райвиконкомів. Відомості про події на території Первомайського, Кривоозерського, Доманівського, Врадіївського районів, котрі до 1954 року входили до складу Одеської області, знаходяться у документах колекції «Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» і є копіями документів з інших архівних установ. У більшості документів вбиті йменуються «мирним населенням», і на те, що знищено було саме євреїв, вказують велика кількість загиблих та певний період: серпень 1941 року – лютий 1942 року. Вбивали місцевих жителів і тих, кого гнали етапом з Бесарабії, Румунії, Одеси. У документах є певні розбіжності, кількість вбитих різниться залежно від дати укладання документу (більшість датовані 1944-1949 рр.) – дані уточнювалися.

Перші масові розстріли відбулися одразу після захоплення нацистами населених пунктів Миколаївщини, у другій половині серпня – на початку вересня 1941 року. Згідно з актом комісії Миколаївського сільського райвиконкому від 18 вересня 1944 року у серпні 1941 року нацисти на 22-х машинах вивезли з Миколаєва єврейські родини до рівчаків між селами Воскресенськ і Калинівка у 12 км від міста. Упродовж трьох діб розстріляли біля 7000 осіб. Одяг і цінні речі завантажили на машини й вивезли до міста. На початку 1944 року окупанти привезли на автомашинах 50 осіб, котрих змусили викопати людські останки, знести їх до купи й спалити, після чого їх самих було розстріляно, облито бензином й спалено [1].

В акті Миколаївської обласної комісії з розслідування злочинів над громадянами СРСР, вчинених нацистами на території області під час окупації від 13 листопада 1944 року, вказано, що з жовтня 1941 року у м. Миколаїв почалися масові арешти мирного населення. Людей у критих машинах підвозили до стін містечка Темвод й розстрілювали, зкидаючи трупи до заздалегідь приготованих ям. Розстріли проводили щодня з 8-ї години ранку. У червні 1942 року німецькі карателі зібрали єврейське населення міста на кладовищі під приводом реєстрації, де розстріляли й спалили у багаттях. У населених пунктах Снігурівщини було розстріляно 1463 людини,  на Веселинівщині – 7565 осіб, на території Миколаївського сільського району (Жовтневого) – 7179, на Вознесенщині – 3174 особи [2].

Комісією Миколаївського сільського райвиконкому 3 липня 1944 року було встановлено, що на території радгоспу ім. Петровського Михайло-Ларинської сільради Миколаївського району був розташований концтабір для політв’язнів (так у документі), у котрому постійно утримувалися у нелюдських умовах від 600 до 800 осіб. У таборі систематично знущалися над арештантами-євреями, змушуючи їх впрягатися у підводи для перевезення вантажів. Поряд з табором знаходився парк, де виявили масові поховання людей [3].

На території Мостівського району (ліквідований 1959  року з переходом сільрад до Веселинівського і Доманівського районів) Одеської (нині Миколаївської) області:

- «Наприкінці січня 1942 року у село Колосівку пригнали етап єврейського населення у кількості 800 осіб. Жили вони у колгоспних конюшнях у поганому стані. З них 30 осіб втекли. Інші 770 осіб були розстріляні у ніч на 17 лютого. Стріляли їх німці у кількості 12 осіб... . На розстріл виводили групами напівголих жінок, старих і дітей. Стріляли у групу людей, внаслідок чого поранені вмирали вже у рівчаку. Ров, у котрому проводили розстріл, знаходиться на південному сході села Колосівка Мостівського району, на пагорбі, метрів у 250 від села. Після розстрілу, 18 лютого до рівчака було привезено коноплі. 18 лютого вночі трупи підпалили». Трупи мирних жителів горіли три ночі, внаслідок чого у селі був страшенний сморід і нічим було дихати. Награбоване німці забрали з собою. (Акт районної комісії з встановлення та розслідування злодіянь, вчинених нацистами під час окупації, с. Колосівка Колосівської сільради, 18 листопада 1944 року) [4]. Наприкінці квітня 1942 року на квартиру Леонової А.М. привели (так у документі) молоду єврейку років 23-х на ім’я Ганя, де вона мешкала 2 тижні. Була викликана до жандармерії, наступного ранку – розстріляна за селом на місці, де випалювали вапно (акт районної комісії з встановлення та розслідування злодіянь, с. Колосівка, 18 вересня 1944 року) [5];

- «На початку січня 1942 року до села Червона Володимирівка етапом пригнано з села Кавказ 750 ... євреїв. З них 300 осіб – жінки, 375 – діти від одного до 20 років, і 75 старих». Серед них були й 26 дівчат і хлопців – вихованців дитячого будинку м. Одеса. Вранці наступного дня всі вони були розстріляні поблизу села Червоно-Володимирівка, у 800 м на південний схід до с. Володимирівка. Перед розстрілом їх роздягали у конюшні сільської громади і по 10-15 осіб у білизні виводили на місце розстрілу. Для спалювання трупів використовували дві великі ями, у котрих раніше випалювали вапно. Під час розстрілу на дні ям горіла солома, облита бензином. Розстріляні падали у вогонь, інколи згораючи напівживими. (Акт комісії сприяння з встановлення збитків та злодіянь, вчинених нацистами на території Ліхтенфельдської сільради, 2 вересня 1944 року) [6];

- «1942 року 25 лютого румунська жандармерія у кількості 15 осіб прибула до хут. Мантове, де перебував етап у кількості 120 осіб у приміщенні пошти та сільради. Відібрали з них 20 чоловіків, жінок та дітей і повели їх на північ, у напрямкові хут. Худзинка. У 500 метрах від приміщення усіх розстріляли, трупи склали до купи, обклали коноплями й спалили. Недогорілі трупи засипали землею». Прізвища та місцевість, звідки прибули розстріляні громадяни, встановити не вдалось. (Акт районної комісії з встановлення та розслідування злодіянь, вчинених нацистами під час окупації, хут. Майтове Грибанівської сільради, 24 листопада 1944 року) [7];

- згідно з актом комісії з встановлення фактів розстрілу громадян нацистами на території колгоспу ім. Шевченка с-ща Новопавлівка Кудрявцівської сільради наприкінці лютого 1942 року приїхав румунський жандарм зі ст. Колосівка і наказав старості с-ща Новопавлівка направити людей у поле закопати трупи в окопах. Там було розстріляно 27 осіб. Навесні 1942 року могили з трупами були заорані трактором, потім кілька наступних років на полі засівали пшеницю, внаслідок чого могила була втрачена [8];

- восени 1943 року з Бухаресту прибули 700 осіб, до них доєднали біля 500 осіб, котрих зігнали з Сухої Балки та Мостового, разом біля 1200 осіб. Румуни передали їх німцям-колоністам, котрі на машинах відвезли людей на машинах до с. Роштадт і розстріляли (свідчення жителя с. Мостове Мостівського району Одеської області Я.І.Лехт від 19 жовтня 1944 року) [9];

- у ніч з 17 на 18 січня 1942 року румунські озброєні військові пригнали на територію колгоспу ім. Ворошилова с. Виноградівка з м. Одеса етап людей, більшість яких були євреями. Їх гнали з с. Березівка Березівського району на південь, до сіл Бондарівка та Ленінталь. Озброєні нацисти відбирали в громадян цінності та речі, а тих, хто через голод і холод відставав від колони, розстрілювали та добивали прикладами. Вночі на колгоспному полі загинула 61 людина. Під час нічного пограбунку та розстрілу 300 осіб змогли втекти й сховались у с. Виноградівка. 8 з них померли на вулиці внаслідок виснаження та холоду, за іншими прибули поліцаї, котрі заборонили давати втікачам притулок та їжу, зібрали їх і загнали до неопалюваного колгоспного сараю, де на ранок померло 19 осіб. Усього за ніч померло 67 людей, інших погнали далі. Загиблих звезли до ями на полі між с. Виноградівка та с. Вормс, де спалили [10];

- на території с. Кудрявцеве розстріляно біля 200 осіб, з них 14 – місцеві мешканці єврейської національності, інші – етапні (місце розстрілу – на межі с. Бондарівка та с. Кудрявцевка, біля цистерн на аеродромі), а також 300 осіб, котрих пригнали етапом (на території с. Виноградівка та с. Вормс), на колгоспному дворі с. Ново-Павлівка – біля 270 євреїв, пригнаних етапом. Разом – біля 770 осіб. (Акт комісії з встановлення фактів звірств німецько-румунських загарбників на території Кудряцівської сільради Мостівського району Одеської області, 26 жовтня 1944 року) [11];

- 20 грудня 1941 року на території Колосівської МТС, котру було перетворено на концтабір для мирних громадян, було розстріляно, замордовано голодом та хворобами, а потім спалено 1500 осіб. З них біля 600 – діти, біля 400 – старі, жінки – 500 (акт районної комісії зі сприяння у розслідуванні злочинів, вчинених нацистами під час окупації, с. Мостове, 10 вересня 1944 року [12].

На території Березнегуватського району Миколаївської області:

- під час нацистської окупації було вбито (замордовано, розстріляно, повішено) 2015 людей, серед них на території Березнегуватської сільради – 112 осіб, Нагартавської сільради – 865 осіб, Романівської сільради – 998. Найбільш звіряче й масово нацисти вбивали на території національних єврейських сільрад: Нагартавській та Романовській. У с. Нагартав у ніч на 14 вересня 1941 року єврейське населення було зігнане до приміщення клубу під приводом реєстрації, о 7-й ранку почалися розстріли. Людей роздягали до білизни і групами по 20 осіб відводили до рівчака, де розстрілювали з автоматів. Маленьких дітей наколювали на штики й через голову кидали на трупи, поранених закидували зверху трупами. Масове поховання ледве засипали землею, так, що виднілися руки, ноги, голови.  У лютому 1942 року місце поховання було додатково засипане шаром землі (акт комісії при Березнегуватському райвиконкомі Миколаївської області від 15 червня 1944 року на території району [13];

- згідно акту комісії з огляду поховань Березнегуватського райвиконкому від 5 квітня 1944 року на території Нагартавської сільради нацистами було замордовано та розстріляно 762 осіб єврейського населення. У трьох великих могилах знаходилися останки 662 людей, ще дві могили знаходились у двох рівчаках, в одній поховано 40, в іншій – 60 осіб. У с. Березнегувате виявлено два поховання – в одному знаходились тіла 78 євреїв, розстріляних 14 вересня 1941 року, у другій – тіла 11 мешканців села, розстріляних 6 березня 1944 року [14].

Згідно акту комісії при Баштанському райвиконкомі Миколаївської області від 10 вересня 1944 року на території району під час нацистської окупації було вбито (замордовано, розстріляно, повішено) 1192 людей, у тому числі на території єврейських колоній: в с. Добре – 500 осіб, в с. Єфінгар – 519 [15].

Згідно з довідкою комісії при Врадіївському райвиконкомі (не датована) у серпні-вересні 1941 року на території колгоспу ім. Крупської були розстріляні великі групи людей, котрих загнали туди під приводом направлення на роботу до с. Берізки Кривоозерського району. Упродовж місяця у рівчаках біля р. Кодима були розстріляні 6500 осіб, трупи котрих були спалені напередодні відступу нацистів 1944 року. У другій половині вересня 1941 року німецька влада передала керівництво району румунам: претору, жандармським постам і 72-му каральному румунському батальону, котрі продовжили знищувати мирне населення, єврейське зокрема. З Бесарабії, Румунії, Буковини, м. Одеса прибували на станцію численні етапи, котрі під охороною жандармських постів вели до сіл Агафіївка, Мар’янівка, Граціанівка та Новопавлівка, розстрілюючи по дорозі. Залишки етапів розстрілювали у Богданівці. У Врадіївці було створено табори, куди приводили людей. Попередньо пограбувавши, вночі їх виводили до р. Кодима, де розстрілювали. На території с. Гражданівка теж був створений табір, де людей утримували по кілька днів без їжі та води, потім виганяли на збирання врожаю, за що видавали по 200 гр. хліба на день. У таборі, де перебували 4200 осіб, почалися епідемії дизентерії та черевного тифу. Люди почали масово помирати, їхні трупи зкидали до рівчака. Потім людей почали партіями по 100-200 осіб вивозити до рівчаків і розстрілювати. Командир 72-го карального румунського батальону Жоржесту казав, що таким чином вживає заходів з ліквідації епідемії захворювань. Увесь табір у с. Гражданівка було знищено. У листопаді-грудні 1941 року, з настанням холодів та морозів, потік людей не припинився. Напівроздягнутих, пограбованих людей приганяли до таборів, у приміщеннях котрих було навмисно вибито шибки. Десятки людей щодня замерзали, їхні трупи виносили на двір, складали штабелями, потім підводами вивозили на скотомогильник, де звалювали до загальної ями й засипали землею. Массове знищення євреїв продовжувалось до лютого 1942 року. Потім людей стали розстрілювати дрібними групами у глухих місцях району, більш ретельно закопуючи трупи. У таборах утримуваних використовували на різних роботах, не забезпечуючи продовольством. У результаті проведеного слідства та опитів очевидців встановлено, що під час масових вбивств на території району загинуло 27010 осіб [16].

Згідно акту встановлення фактів злодіянь, вчинених нацистами у Доманівському та Мостівському районах від 2 травня 1944 року у с. Богданівка Доманівського району загальна кількість людей, утримуваних у таборах, у середині листопада 1941 року сягала 54-55 тисяч. У приміщенні свинарника, розрахованого на 200 голів свиней, перебували до 2000 осіб. Велика кількість ув’язнених жили під відкритим небом, були повністю позбавлені іжі та води. На початку грудня 1941 року до табору приїхав румунський префект Голтянського повіту полковник М.Іонеску, привіз печений хліб, котрий продавав в’язням по 5 крб. золотом за 500 гр. 20 грудня з Голти прибув каральний загін з 60 осіб під командуванням німця Гегеля. Вранці 21 грудня почалися розстріли, котрі продовжувались до 15 січня 1942 року. На 1 лютого 1942 року кількість вбитих у с. Богданівка становила 54 тисячі осіб, з них 2 тисячі були спалені живцем у бараках [17].

На території Кривоозерського району:

- у вересні 1941 року у с. Криве Озеро були розстріляні арештовані мешканці села, євреї – 42 особи, 1 січня 1942 року – розстріляно 186 осіб, пригнаних з Бесарабії у ґето (акт комісії від 20 червня 1944 року) [18];

- у с. Голоскове у вересні 1941 року розстріляно 241 місцевого жителя – євреїв-колгоспників (акт комісії  від 30 жовтня 1944 року) [18];

- у с. Чаусове 2 січня 1942 року розстріляно 44 місцевих мешканця – єврея (акт комісії від 18 листопада 1944 року) [19];

- у с. Богачівка та Луканівка у серпні 1941 року було  розстріляно єврейське населення сіл: 131 та 156 осіб (усіх мешканців). Біля с. Берізки розстріляли 7000 пригнаних євреїв [20]. (ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 73)

Відповідно до акту комісії про встановлення фактів звірств і злодіянь на території Новодеського району Миколаївської області від 4 вересня 1944 року у вересні 1941 року розстріляно німцями 125 євреїв: мешканців м. Нова Одеса і тих, які були пригнані з Бесарабії [21]. У листопаді 1941 року нацистами було арештовано єврейську родину з 4-х осіб, котра мешкала у с. Новошмидтівка Новоодеського району. Їх вивезли до м. Нова Одеса, де розстріляли [22].

У жовтні 19421 року у м. Вознесенськ були розстріляні євреї Фішман Анюта Марківна та Фішман Моїсей Маркович – мешканці Григорівської сільради Вознесенського району (акт комісії від 12 травня 1944 року) [23].

На території Новополтавської сільради Привільнянського району розстріляно 837 осіб у вересні 1941 року. Їх роздягали, били, потім розстрілювали, трупи скидали до тротитанкового рівчака на аеродромі на північ від с. Новополтавка (акт комісії від 15 червня 1944 року) [24]. У хронологічній довідці Новополтавської сільради є відомості про вбивство на її території під час окупації 1040 осіб [25], з них 931 – єврейське населення [26].

У Баштанському районі Миколаївської області:

- 10 вересня 1941 року на території села Єфінгар було розстріляно 519 громадян [27];

- під час окупації на території Добренської сільради розстріляно 638 громадян [28];

- 203 людини розстріляно на території Баштанської сільради [29];

- на території Христофорівської сільради було розстріляно 13 євреїв [30];

- у с. Виноградівка Мар’ївської сільради розстріляно 212 осіб [31].

На території Благодатнівського району Миколаївської області:

- у с. Благодатне було розстріляно 19 євреїв [32];

- у с. Новокрасне розстріляно 5 не місцевих євреїв [33];

- 4 вересня 1941 року на території Лисогірської сільради № 1 було розстріляно німецькими жандармами та місцевими поліцаями 321 людину, їх майно було пограбовано [34].

На території першої частини м. Новий Буг 28 серпня 1941 року були розстріляні євреї: жінки – у приміщенні райвиконкому, чоловіки – за містом в окопі (кількість не вказано) [35].

У м. Очаків у вересні 1942 року було розстріляно 98 єврейських родин (кількість вбитих не вказано) [36]. На території Камінської сільради Очаківського району розстріляно 29 осіб [37].

На Снігурівщині також було зафіксовано факти масових вбивств єврейського населення:

- у с. Новософіївка Галаганівської сільради було розстріляно 8 євреїв [38];

- у с. Ерштмайськ у вересні 1941 року розстріляно 740 осіб [39];

- на території Молотівської сільради вбито 870 євреїв, тіла котрих скинули до колодязя (лист сільради до райНКВС від 1 квітня 1946 року) [40]. Є також документ, котрий свідчить про те, що на території Молотівської сільради (район не вказано) 18 жовтня 1941 року розстріляно 1144 людини [41].

На території Вознесенщини у с. Арнаутівка було розстріляно 5 євреїв [42], у с. Білоусівка – 8 євреїв 1942 року [43]. На х. Криворучка Кантакузенської сільради Вознесенського району 12 січня 1942 року було пригнано 750 євреїв, а 7 березня того ж року їх було розстріляно й спалено у рівчаку [44]. На території Яструбинівської сільради Вознесенського району під час окупації було розстріляно біля 3500 осіб мирного населення [45].

На території Суворівської сільради Тилігуло-Березанського району було розстріляно 9 євреїв – місцевих мешканців [46].

Згідно з актом комісії з встановлення та розслідування злодіянь, вчинених нацистами на території Веселинівського району Миколаївської області від 22 вересня 1944 року під час окупації було вбито 7165 осіб. Розстріли проводили румунська жандармерія на чолі з плутонером Кожухарем та німецький каральний загін «СС» під керівництвом офіцера Ронамуса Шафа. Більшість вбитих були єврейськими родинами, котрих пригнали з м. Одеса. Їх утримували у сараях для худоби – вчителів, медичних працівників, вагітних жінок, немовлят, без їжі та води, щоденно били, внаслідок чого біля 200 осіб померли ще до розстрілу. У березні 1942 року тих, що вижили, погнали до с. Матвіївка в 7-ми кілометрах від с. Покровське. Там у рівчаку палали коноплі, облиті нафтою. Розстріляні падали у полум’я й згорали. Маленьких дітей труїли, потім трупи кидали у вогонь на очах у батьків. Того ж місяця жандармерією х. Шмальц було розстріляно 360 євреїв, більшість котрих були старими й дітьми. Їх трупи також були спалені. 20 лютого 1942 року до с. Подолянка Очаківської сільради було етаповано з м. Одеса 1150 євреїв, котрих після пограбувань за мордувань розстріляли на ст. Мостове, трупи зкинули до колодязя й спалили. Дітей кидали у полум’я живими. На території х. Іллінка тієї ж сільради наприкінці лютого 1942 року розстріляли 400 осіб єврейської національності, трупи були зкинуті до силосної ями й спалені [47]. На території Веселинівської сільради 1942 року було розстріляно 1570 євреїв, етапованих з м. Одеса [48]. На території Григоро-Гадючанської сільради було розстріляно й спалено 1100 євреїв, котрих пригнали з м. Одеса [49], на території Нововоскресенської сільради – 570 євреїв [50].

Документи з історії Голокосту на Миколаївщині є важливою джерельною базою для вивчення трагічних подій під час нацистської окупації української землі у 1941-1944 рр.

 

Використані джерела:

  1. Державний архів Миколаївської області, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 29, арк. 15, 16.
  2. Там саме, ф.Р-1894, оп. 2, спр. 2, арк. 4-7.
  3. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 29, арк. 59, 59 зв.
  4. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 1-3.
  5. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 10, 11.
  6. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 4-5.
  7. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 6-7.
  8. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 8-9.
  9. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 13.
  10. 10. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 14-16.
  11. 11. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 23.
  12. 12. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 155, арк. 24, 25, 26.
  13. 13. Там саме, ф.Р-1053, оп. 5, спр. 8-а, арк. 27, 28.
  14. 14. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 18, арк. 9, 10.
  15. 15. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 19, 20.
  16. 16. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 46, 47.
  17. 17. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 49.
  18. 18. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 71.
  19. 19. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 72.
  20. 20. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 73.
  21. 21. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 92.
  22. 22. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 28, арк. 18.
  23. 23. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 101.
  24. 24. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 191, арк. 115.
  25. 25. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 31, арк. 40.
  26. 26. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 31, арк. 72.
  27. 27. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 17, арк. 4.
  28. 28. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 17, арк. 11.
  29. 29. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 17, арк. 16.
  30. 30. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 17, арк. 33.
  31. 31. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 17, арк. 34.
  32. 32. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 19, арк. 11.
  33. 33. Там саме, ф. Р-1002, оп. 3, спр. 19, арк. 11 зв.
  34. 34. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 19, арк. 24, 24 зв., 45.
  35. 35. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 27, арк. 4, 4 зв.
  36. 36. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 30, арк. 11.
  37. 37. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3. спр. 30, арк. 84.
  38. 38. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 32, арк. 25.
  39. 39. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 30, арк. 46.
  40. 40. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 30, арк. 64.
  41. 41. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 25, арк. 9.
  42. 42. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 24, арк. 4.
  43. 43. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 24, арк. 6.
  44. 44. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 24, арк. 26.
  45. 45. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 24, арк. 63.
  46. 46. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 33, арк. 35.
  47. 47. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 22, арк. 18.
  48. 48. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 22, арк. 11.
  49. 49. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 22, арк. 10.
  50. 50. Там саме, ф.Р-1002, оп. 3, спр. 22, арк. 12.

     

 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер