З історії мечеті у Миколаєві

Друк

Мельник Марина,
начальник відділу інформації
на використання документів
держархіву Миколаївської області

 

16 травня 1894 року до миколаївського воєнного губернатора звернувся із рапортом воєнний магометанський ахун Мухамет Закір Замалетдінов. Через ліквідацію при Миколаївському порті посади магометанського імама приписом штабу Чорноморського флоту і портів від 28 квітня того ж року йому було оголошено про наказ головного командира щодо допуску до виконання духовних треб магометанам при Севастопольському порті. Магометанська ж мечеть у Миколаєві, котра досі перебувала у його віданні, лишалася без нагляду, видатки на наймання сторожа було скорочено. Ахун повідомив також, що доручив наглядати за мечеттю колишньому сторожу відставному солдату Абдурахману Ахметову [1].

 

Після розгляду рапорту ахуна З.Замалетдінова головний командир Чорноморського флоту і портів Чорного моря дав завдання з’ясувати умови «ведення магометанською мечеттю у м. Миколаїв» [2]. У червні 1894 року титулярний радник, юрисконсульт при головному командирові Чорноморського флоту і портів Чорного моря Каллістов підготував інформацію з історії збудування храму на підставі архівних справ: 19 лютого 1862 року імператором Олександром ІІ було розглянуто порушене головним командиром Миколаївського порту клопотання про безкоштовну передачу у власність товариству воєнних магометан, котре складалося виключно зі службовців та відставних чинів Морського відомства, місця під номером 169 у м. Миколаїв, з напівзруйнованими будівлями колишньої жіночої лікарні, для влаштування на ньому мечеті, та надано дозвіл.

Татарская мечеть в г. Николаев до 1917 г. 22 червня того ж року головний командир Миколаївського порту видав товариству воєнних магометан Миколаївського порту відкритий лист  № 540, згідно з котрим казенне місце колишньої жіночої лікарні № 3809, що перебувало у кварталі 107 Адміралтейської частини м. Миколаїв й значилося у воєнній відомості під №№ 170, 171, 172, 429 площею у 657 сажен, було передано у власність товариству для влаштування мечеті [3]. 12 серпня 1862 року товариство миколаївських магометан звернулося до головного командира Миколаївського порту, генерал-ад’ютанта Глазенапа з клопотанням щодо виділення коштів для будівництва мечеті у Миколаєві, земельна ділянка під № 169 року на той час вже була надана [4]. 12 липня 1865 року за клопотанням головного командира Чорноморського флоту і портів імператор Олександр ІІ дозволив «внести три тисячі рублів до фінансового кошторису Морського міністерства на майбутній 1866 рік на допомогу товариству воєнних магометан в Миколаєві для збудування мечеті або молитовного будинку» на виділеному 1862 року місці [5]. У вересні 1870 року товариство воєнно-морських магометан у Миколаївському торгівельному портові звернулося до головного командира Миколаївського порта з проханням подати клопотання до МВС щодо надання дозволу на відкриття підписки про збір коштів для завершення робіт із збудування мечеті у м. Миколаїв. На той час кам’яні роботи із збудування головного корпусу мечеті та мінарету були завершені, вони були покриті залізом, але через відсутність коштів будівельні роботи були зупинені, а стан будівель не дозволяв проводити богослужіння [6]. У жовтні того ж року управління Миколаївського порту повідомило канцелярію миколаївського губернатора про направлення до комісії з огляду мечеті для визначення суми, необхідної для її добудування, інженерів полковника Рулєва та капітана Ніконова [7]. 14 грудня 1870 року імператор дозволив надати з вільних залишків за поточним кошторисом Морського міністерства 1534 руб. на влаштування магометанської мечеті у Миколаєві. Ці кошти за розпорядженням головного командира Чорноморського флоту і портів були видані миколаївському портовому магометанському імаму «з тим, щоб на ці гроші всі роботи зі збудування мечеті були цілком завершені». Нарешті, 15 листопада 1882 року Олександр ІІІ дозволив «прийняти на кошт Морського міністерства видатки у 340 руб., потрібні на ремонт магометанської мечеті у місті Миколаїв». За імператорським велінням від 26 грудня 1883 року з коштів Морського відомства віділялося щорічно 120 руб. на наймання сторожа при мечеті, а магометанський імам перебував при Миколаївському портові [8]. До речі, за клопотанням Оренбурзького магометанського духовного зібрання, у веденні котрого перебувала мечеть, миколаївський воєнний губернатор наказом від 5 червня 1891 року затвердив воєнно-магометанського імама м. Миколаїв Мухамет Закіра Замалетдінова «на вшанування особливих його заслуг з благоустрою мечеті та магометанського кладовища» у званні ахуна; командиром Чорноморського флотського екіпажу надано наступну характеристику імаму: «в усіх відношеннях гарна людина» [9]. На підставі викладених фактів юрисконсульт зробив кілька висновків: 1. виділене миколаївському магометанському товариству у лютому 1862 року місце було призначене саме для збудування мечеті й мало б бути повернуте до Морського відомства лише у разі припинення існування товариства або використання ним земельної ділянки не за призначенням; 2. збудування мечеті за рахунок Морського відомства не було підставою вважати будівлі мечеті  казенними; 3 подальші відносини Морського відомства з мечеттю були тотожними зносинам з римо-католицькою та лютеранською церквами: обмежувалися виділенням допомоги за виконання духовних треб; 4. продовжуючи самостійне існування у поточний час, попри скасування посади магометанського імама при Миколаївському порті, магометанська мечеть у Миколаєві перебувала у віданні Оренбурзького магометанського духовного зібрання та міністра МВС, тому варто було повідомити зібрання про переведення миколаївського воєнного магометанського ахуна до Севастополя. В інформації юрисконсульта є також резолюція головного командира Чорноморського флоту і портів, віце-адмірала М.В.Копитова з пропозицією Миколаївській портовій конторі підготувати проект доповіді керуючому Морським міністерством про повернення землі після знесення будівлі його власниками [10].

Минарет татарской мечети в г. НиколаевУ вересні 1894 року головний командир Чорноморського флоту та портів Чорного моря, віце-адмірал М.В. Копитов спільно з капітаном над портом, контр-адміралом Гессеном звернулися до Морського міністерства з пропозицією повернення земельної ділянки, де була збудована мечеть, посилаючись на те, що посада магометанського імама при Миколаївському порті скасована, кошти (120 руб.) на наймання сторожа з кошторису Морського міністерства виключені, для нижчих чинів Чорноморського флоту встановлено посаду імама у Севастополі, нижчі чини магометанського віросповідання переведені до екіпажей Севастопольського порту (крім трьох осіб), внаслідок чого не стало потреби в існуванні мечеті в Миколаєві [11]. У жовтні того ж року головний командир Чорноморського флоту і портів Чорного моря отримав відповідь з відділу споруд Головного управління кораблебудування та постачання Морського міністерства з відмовою на пропозицію повернення земельної ділянки, де було збудовано мечеть, через відсутність необхідності та коштів для її повернення до Морського відомства [12]. У січні 1895 року головний командир Чорноморського флоту та портів Чорного моря, віце-адмірал М.В.Копитов спільно з капітаном над портом, контр-адміралом Федотовим знов порушили питання перед Головним управлінням кораблебудування та постачання Морського міністерства щодо повернення земельної ділянки, де була розташована магометанська мечеть, у власність Морського відомства, посилаючись на бездоглядність будівлі і пропонуючи збудувати на цій ділянці прогімназію [13]. Миколаївська портова контора у січні 1907 року повідомила канцелярію Миколаївського градоначальника про те, що відповіді на це клопотання не надійшло, з чого слідувало, що питання про повернення земельної ділянки, де знаходилася магометанська мечеть, було «залишене без руху» [14].

У квітні 1896 року Оренбурзьке магометанське духовне зібрання, у веденні котрого перебувала миколаївська мечеть, повідомило миколаївського воєнного губернатора про те, що тимчасове завідування парафією доручено ахуну м. Одеса, а обрання духовних осіб в мечеті залежав від парафіян, кандидат на посаду імама після складання іспиту у зібранні мав бути затвердженим на посаді губернським начальством [15]. У червні того ж року з канцелярії Миколаївського воєнного губернатора було надіслано листа до Миколаївської міської поліції з проханням зібрати та терміново надати інформацію про використання магометанської мечеті для проведення треб. На документі є відповідь в.о. пристава з грифом «таємно»: магометанською мечеттю у Миколаєві ніхто на завідував на правах господаря, наглядав за нею за дорученням відрядженого до м. Севастополь воєнного мулли рядовий у запасі Абдурахман Ахметов, котрий мешкав у дворі мечеті. На той час у місті мешкало 45 магометан, з них 15 перебували на військовій службі у сухопутному відомстві нижчими чинами, жодної організації для завідування мечеттю не мали, сходів та виборів не проводили, документів на право власності мечеттю та земельною ділянкою не мали. Богослужіння проводив А.Ахметов лише по п’ятницях та на великі свята [16].

У червні 1896 року Миколаївська міська управа доповіла в канцелярію Миколаївського воєнного губернатора, що «за окладними книгами з 1871 року й по нинішній час татарська мечеть значиться у 13-у кварталі 1-ї Адмиралтейської частини міста, на розі вулиць Котельна та 3-я Воєнна під № 3» [17].

Виконувач обов’язків миколаївського татарського мулли Абрахім Ахметов звернувся до миколаївського градоначальника з проханням, у котрому виклав наступні обставини (документ не датований, не раніше листопада 1903 року): з 20 травня 1894 року він обіймав посаду татарського мулли, виконуючи богослужіння для всіх частин військ, розташованих у м. Миколаїв: приводив до присяги на вірність служби молодих солдат, відправляв обряди вінчання, погребіння тощо. Крім того, щотижня здійснював богослужіння у Миколаївському виправному відділенні, де утримувались та відбували покарання біля 90 арештантів магометанського віросповідання. У 37 флотському екіпажі перебували на воєнній службі більше десяти осіб, жителей Миколаєва магометанського віросповідання нараховувалось близько 50 осіб, вони були бідними, тому матеріальної допомоги надати не могли. Жалування від казни та міста Ахметов не отримував, користувався безкоштовною квартирою, за котру сплачував 2-3 руб. на місяць. Просив про надання допомоги або призначення жалування, а також палива для квартири при мечеті [18]. 31 грудня 1903 року Оренбурзьке магометанське духовне зібрання звернулося до миколаївського градоначальника з повідомленням про те, що 18 липня 1902 року ним було розглянуто клопотання А.Ахметова щодо асигнування коштів на ремонт мечеті, видачі йому посвідчення про те, що він виконував обов’язки мулли упродовж 8 років. Іспиту на знання магометанської релігії Ахметов не проходив, виконання обов’язків мулли йому доручили ахуни м. Севастополь і м. Одеса. Тому клопотання Ахметова було залишене без наслідків [19]. 12 лютого 1905 року начальник Миколаївського виправного арештантського відділення направив рапорт миколаївському градоначальнику, у котрому повідомив, що виконувач обов’язків мулли при миколаївській татарській мечеті (прізвище не вказано) відмовляється від виконання обов’язків із погребіння та видачі метричних витягів про похованих на магометанському кладовищі арештантів магометанського віросповідання, постійного мулли у Миколаєві немає [20].

2 грудня 1906 року парафіяни мечеті у м. Миколаїв подали клопотання миколаївському градоначальнику, у котрому скаржилися на те, що упродовж 15 років при мечеті не було мулли, котрий мав вести метричні книги, що порушувало дотримання обов’язку виконання військової повинності тощо. Для виконання цих функцій парафіянами було обрано миколаївського міщанина Арафа Ібрагімова Махмутова, й просили градоначальника затвердити його на цій посаді [21].

1907 року у м. Миколаїв мешкали 374 особи магометанського віросповідання, з них 253 чоловіка та 121 жінка [22], 1909 року – 434, з них 284 чоловіка та 150 жінок [23].

У фонді Миколаївської міської управи, котрий зберігається у держархіві Миколаївської області, є документи щодо закриття старого магометанського кладовища  та надання місця для нового. У протоколі, укладеному околодочним наглядачем 1-ї Адміралтейської частини м. Миколаїв 19 лютого 1879 року за результатами огляду татарського кладовища, зазначено: кладовище обнесено рівчаком, могили у належному стані, не було жодної розритої, хоча через кладовище пролягала невеличка стежка: жители ходили на річку прати білизну. За рівчаком кладовища були обвали землі через сток води, але були чистими, як і саме кладовище [24]. У рапорті члена міської управи І.Павлова щодо огляду ним татарського кладовища від 1 червня 1879 року йдеться про те, що з обох боків кладовища були великі рівчаки внаслідок стоку води до річки Інгул, подекуди видно домовини й існувала ймовірність знесення домовин під час сильних дощів до річки [25]. Рішенням зібрання Миколаївської міської думи від 1 квітня 1880 року татарське кладовище було закрите, відведено місце для нового біля єврейського кладовища загальною площею 1125 кв. сажен [26]. У вересні 1884 року Миколаївське міське громадське управління звернулося до Миколаївської міської думи з проханням розглянути питання щодо збудування кам’яної огорожі круг магометанського кладовища, бо воно стало місцем для «звезення різного сміття» [27].

Мечеть значиться на «Плані м. Миколаїв опису Чорноморської гідрографічної експедиції 1880 р., виправленому та доповненому науково-технічним відділом при Николаївському губраднаргоспі 1920 р.» [28] та на плані м. Миколаїв за 1908 рік [29].

Про долю мечеті за радянських часів свідчать наступні документи. У фонді відділу у справах будівництва та архітектури Миколаївського облвиконкому є доповідна та пояснювальна записки, укладені головним архітектором м. Миколаїв Гольштином 1945 року за результатами обстеження архітектурних об’єктів Миколаївщини, котрі не значилися у переліку пам’ятників архітектури. У переліку об’єктів зазначено татарську мечеть на розі вулиць Котельна та 3-я Воєнна у м. Миколаїв, збудовану 1869 року для татар-моряків. Будівля мечеті була зруйнована, зберігся лише мінарет, котрий перебував у старому та занедбаному стані й потребував ремонту. У ньому було розміщено тригонометричний пункт. Мінарет перебував під охороною заводу № 444 (ЧСЗ) та мав охоронну дошку з 1923 року [30].

В акті, укладеному комісією у складі архітектора-консультанта у справах архітектури при РМ УРСР Д.Криворучко, начальника Миколаївського обласного відділу архітектури Бабаян та ст. інженера облвідділу Г.С.Тихвінського 17 липня 1946 року, викладено результати обстеження пам’ятника архітектури – татарської мечеті у м. Миколаїв. Мурована з одеського каменя-вапняка (черепашечника)  мечеть була розібрана у 20-х роках ХХ ст., башта мінарета перебувала у занедбаному стані, штукатурка частково обвалилася. Через те, що були прибрані стіни, котрі підтримували мінарет, він мав чималий нахил, але завдяки товстим стикам (1 метр) виявився доволі стійким. Завод № 444 (ЧСЗ) використовував мінарет, котрий знаходився у дворі господарства завкому, як тригонометричний пункт. Комісією було надано висновок: башту мінарету вважати пам’ятником архітектури місцевого значення, взяти під державну охорону, провести консервацію: накрити дахом та заштукатурити мур від розмиву дощами та вивітрювання [31].

У «Списку пам’ятників архітектури, взятих  під державну охорону по Миколаївській області», затвердженому постановою виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 23 вересня 1946 року № 6377, значиться «Мінарет татарської мечеті» з приміткою «Руїни» [31].

 

Використані джерела:

  1. Державний архів Миколаївської області, ф. 229, оп.1, спр. 6, арк. 5, 5 зв.
  2. Там саме, арк. 8.
  3. Там саме, арк. 8-10.
  4. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 4089, арк. 1, 1 зв.
  5. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 6, арк. 8-10.
  6. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 7474, арк. 4, 4 зв.
  7. Там саме, арк. 6, 6 зв.
  8. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 6, арк. 8-10.
  9. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12623.
  10. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 6, арк. 8-10.
  11. Там саме, арк. 19, 19 зв.
  12. Там саме, арк. 22.
  13. Там саме, арк. 24, 24 зв.
  14. Там саме, арк. 18, 18 зв.
  15. Там саме, арк. 2, 2 зв.
  16. Там саме, арк. 12-13 зв.
  17. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2023, арк. 2.
  18. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 2013, арк. 1,1 зв.
  19. Там саме, арк. 4, 4 зв., 10, 10 зв.
  20. Там саме, арк. 14.
  21. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 6, арк. 14, 14 зв.
  22. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 1129, арк. 25.
  23. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 1458, арк. 32.
  24. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 505, арк. 3, 3 зв.
  25. Там саме, арк. 11, 11 зв.
  26. Там саме, арк. 18, 18 зв., 21.
  27. Там саме, арк. 22.
  28. Там саме, ф.Р-2778, оп. 1, спр. 8.
  29. Там саме, спр. 7.
  30. Там саме, ф.Р-2813, оп. 1, спр. 18, арк. 1-3 зв.
  31. Там саме, спр. 31, арк. 3.
  32. Там саме, спр. 28, арк. 2.
 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер