Едуард Багрицький у Миколаєві

Друк

Марина Мельник,
начальник  відділу інформації
та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

 

Мы ржавые листья на ржавых дубах,
Чуть ветер, чуть север – и мы облетаем.
Чей путь мы собою теперь устилаем?
Чьи ноги по ржавчине нашей пройдут?..

Едуард Георгійович Багрицький, радянський поет, перекладач і драматург, народився 22 жовтня (3 листопада) 1895 року в Одесі, в родині Годеля Мошковича Дзюбіна та Іди Абрамівни Шапіро. З 1915 року під псевдонімом «Едуард Багрицький» та жіночої маскою «Ніна Воскресенська» почав публікувати свої вірші в одеських літературних альманахах. 1918 року пішов добровольцем до Червоної Армії, працював у політвідділі особливого партизанського загону імені ВЦВК, писав агітаційні вірші. Після війни працював в Одесі як поет і художник у «ЮгРОСТА» (Південне бюро Українського відділення Російської телеграфної агенції) – створював агітплакати. Друкувався в одеських газетах та гумористичних журналах. 1925 року він переїхав до Москви, став членом літературної групи «Перевал». 1928 року вийшла друком збірка віршів «Юго-запад», 1932 року – «Победители». Помер Едуард Багрицький 16 лютого 1934 року від бронхіальної астми, похований на Новодівочому кладовищі у Москві.

Відомий поет побував і у нашому місті. Миколаїв зустрів Едуарда Багрицького 23 серпня 1923 року. Пароплавом з Одеси він прибув до нашого міста разом зі своїм другом, художником і поетом, редактором газети «Красный Николаев» Яковом Бельським.

Вже за кілька днів, 26 серпня, у найкращому приміщенні Миколаєва – театрові «Ермітаж», відбувся «Вечір нової поезії». Багрицький читав свої вірші, а також твори Маяковського, Єсеніна, Бальмонта та інших сучасних поетів. От що писали про той вечір: «Поет Едуард Багрицький зі своєю художньою декламацією є чудовим ілюстратором як поетичних шкіл, які розглядали, так і виконавцем власних творів, глибоких за змістом і цінних для тих, хто дійсно любить поезію». [1]

У вересні Багрицький виступив як ілюстратор віршів пролетарських поетів до доповіді «Мистецтво і революція», проголошеній у партійному клубові. Залишившись у місті, поет улаштувався до секретаріату газети ««Красный Николаев». Два місяці, проведені у нашому місті, Багрицький жив напруженим творчим життям: крім роботи у виданні, він багато писав і нові вірші друкував у газеті. Крім того, виступав у цехах суднобудівних заводів, на інших підприємствах міста. «У середині жовтня, - згадував Яків Бельський, - Едуарда вже знали на всіх підприємствах Миколаєва. До цього міста часто приїжджали поети, але жоден з них не був таким близьким робітничий аудиторії, як Багрицький. Його вважали своїм і любили. Простий одяг, брезентові обмотки, манера говорити та спілкуватися з людьми давали незвичну інтимну обстановку під час його виступів у робітничих клубах. Десятки людей завжди проводжали його додому і потім довго гуторили під вікнами квартири. На письмовому столі... завжди лежала купа рукописів робітничих авторів. Багрицький уважно читав їх...».

Наприкінці вересня відбулося перше засідання літературного клубу при газеті «Красный Николаев», під час якого Багрицький розповів про роботу одеського поетичного гуртка «Потоки» та прочитав вірші, котрі, за свідченнями очевидців «... виявили в авторі виключну майстерність та яскравість образів». [2]

У газеті «Красный Николаев» за короткий час з 23 серпня по 7 жовтня 1923 року опубліковано 15 віршів поета. Декотрі з них увійшли з часом до збірок його віршів :

«Украина» [3]:

От ленью поливающего жара,

Растекшегося жидкою смолой,

Земля разбухла, как в печи опара,

И коркою потрескалась ржаной…

И мы ль не помним ветер и раздолье,

Чертополох и крылья ветряков,

Возы с таранью…

И в широком поле

Дырявые кафтаны чумаков.

Куда ведет степное бездорожье —

Не всё ль равно!

Но посреди реки

Гудит камыш,

Дымится Запорожье,

Курятся чубы, веют бунчуки.

Встает, встает веселая ватага,

Под сапогами клонится репье…

Что нужно вам, когда полна баклага,

И длинное заряжено ружье!..

«Россия» [4]:

... По степям гуляет ветр гудящий,

Ты в траву дорожную легла,

В ране жаркой и кровоточащей

Страстно жжет татарская стрела,

И бродя путями кочевыми,

Над тобой степные кони ржут,

И вдали в передрассветном дыме

Петухи горластные поют...

«Футбол» [5]:

Осенний ветер несется в лица, -

Шумят кусты, гудит ковыль,

И взбудораженная пыль

Под бегом легких ног клубится.

Там юноша несется вскачь, -

И ветер кудри развевает, -

Он воздухом набухший мяч

Ногою верною толкает.

И сумерек осенних гарь

В кусты ложится синим снегом,

Следи внимательней, вратарь,

За криком, топотом и бегом..

Більшість віршів написані, звичайно, «на злобу дня». Так, 5-9 версня 1923 року внаслідок землетрусу в Японії були повністю зруйновані Токіо, Йокогама та ще 9 великих міст, багато населених пунктів були вщент знищені, кілька річок потекли у зворотньому напрямку. 8 вересня у  було надруковано вірш «Япония» [6]:

Она цвела на островах зеленых,

В гуденьи сосен и полете птиц,

Средь легких волн, в дрожаньи листьев сонных,

Густое море распростерлось ниц...

... А там, средь волн, огромный и упрямый,

В косматом дыме, в лаве и огнях,

Торжественно дымится Фудзи-Яма,

Широким крабом, спрятанным в волнах.

И час пришел. Из глотки молчаливой

Взлетел огонь и камни пронеслись,

Взлохматилась пустая гладь залива,

И вздрогнула сияющая высь.

... Где острова? Раскатом неустанным

Клубится волн вспененная гряда,

И море прянуло и над вулканом

Холодных звезд восходит череда.

У Миколаєві на той час була розміщена одна з військових частин. Розруха, страшний голод 1921-1923 років не дали можливості добре прийняти та розмістити бійців. Лише наприкінці 1923 року розпочалося будівництво казарм, у котрому брали участь трудящі міста. Цьому були присвячені вірші «В награду бойцам» і «Красная казарма» [7]:

... И в пеньи пуль, в огне, в полетах дыма,

Среди лиманов, в скалах, и в пыли,

По берегам широкошумным Крыма,

Мы яростное знамя пронесли.

Я с вами шел, я с вами жил, в гниющей

Окопной грязи – у ночных костров,

Алешки, Броды, тагинские пущи,

Промчались мимо в топоте шагов.

Пора воздать за голод и страданье,

За снег и смерть, за битвы и поход,

Взгляни, рабочий: каменное зданье

Казармы красной радостно встает...

Вірш «Миколаїв», звичайно, присвячений нашому місту [8]:

Камыш и волны, чайки и далекий

Скалистый берег, баржи и лиман...

Где ты, Ингул? Где твой размах широкий,

И стаи птиц, и сети, и туман...

Песчаной ширью раскатились косы,

Скрипит будяк... А там, вдали, вдали,

Деревни утлые, и дым белесый,

И степи, потонушие в пыли...

Переззд до Москви, «Дума про Опанаса», «Смерть пионерки» - все це ще попереду. Багрицькому немає й тридцяти...

 

Використані джерела:

1. Газета «Красный Николаев» за 28 серпня 1923 року, № 789, стор. 4.

2. Газ. «Красный Николаев» за 30 вересня 1923 року, № 818, стор. 3.

3. Газ. «Красный Николаев» за 30 серпня 1923 року, № 791, стор. 2.

4. Газ. «Красный Николаев» за 16 вересня 1923 року, № 806, стор. 2.

5. Газ. «Красный Николаев» за 4 жовтня 1923 року, № 821, стор. 2.

6. Газ. «Красный Николаев» за 8 вересня 1923 року, № 799, стор. 2.

7. Газ. «Красный Николаев» за 23 серпня 1923 року, № 785, стор. 2; за 26 серпня 1923 року, № 788, стор. 2.

8. Газ. «Красный Николаев» за 26 вересня 1923 року, № 814, стор. 2.

 

Анонси

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер