Діяльність уповноважених Всеукраїнського єврейського громадського комітету з надання допомоги потерпілим від погромів у Вознесенському повітові та колоніях Миколаївської губернії

Друк

Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

Після встановлення радянської влади допомагати постраждалим від погромів мали комісії допомоги жертвам контрреволюції, створені при відділах соцзабезпечення. Але через брак коштів їх допомога була мізерною. Делегація від «Джойнт» (англ. American Jewish Joint Distribution Committee, скор. JDC, «Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет, до 1931 року — «Об’єднаний розподільчий комітет американських фондів допомоги євреям, постраждалим від війни»), що прибула Москви на початку 1920 року, пообіцяла підтримку в разі створення спеціального органу.

У червні 1920 року було створено Всеросійський єврейський громадський комітет допомоги євреям, постраждалим від погромів (євгромадком), у Москві, потім – Київську райкомісію. Уповноважені Всеросійського євгромадкому Брегман і Новаковський прибули до Харкова, де за їх сприяння було створено Всеукраїнський євгромадком, який розпочав свої дії 20 серпня 1920 року. Водночас був укладений статут новоствореного комітету. Територія України була розбита на 3 райони з центрами у Києві, Одесі та Харкові, Миколаївська губернія увійшла до складу Одеського району. Для керівництва у губерніях були призначені уповноважені, котрі у свою чергу призначали повітових та місцевих уповноважених і кореспондентів. Уповноваженим у Миколаївській губернії був Махлін, його заступником – Залкіндер (Салкіндер). Всеукрєвгромадком уклав угоди з Наркоматами соцзабезпечення, освіти та охорони здоров’я, що регламентували спільну роботу. У грудні 1920 року було отримано перші чотири вагони з вантажем допомоги (одягом та продовольством). З припиненням у середині 1921 року масових погромів увагу Всеукрєвгромадкому було зосереджено на єврейських колоніях Півдня: надано підтримку у проведенні осінньої посівної кампанії (допомагали переважно колоністам, які продовжували займатися землеробством), у зв’язку із голодом розпочато організацію їдалень та видачу продовольства. З чотирьох груп колоній (Миколаївської, Катеринославської, Запорізької та Донецької губерній) Миколаївська губернія отримувала 40% допомоги. [1]

У листопаді 1921 року єврейські колонії перейшли у безпосереднє підпорядкування Всеукрєвгромадкому. У 14 колоніях, які входили до складу Миколаївської губернії, мешкали біля 40 тисяч жителей. Колонії були поділені на 4 райони, куди було призначено уповноважених. Перший район: колонії Львове, Ново-Берислав, Велика Сейдеминуха, Мала Сейдеминуха (біля 15 тисяч жителей, заплановано відкрити 5 харчопунктів для годування 2800 осіб); другий район: Великий і Малий Нагартави, Велика й Мала Романівки (7 тисяч жителей, заплановані до відкриття 4 харчопункти для 800 осіб); третій район: Добре, Єфінгар, Ново-Полтавка (12 тисяч мешканців, заплановано відкрити 3 харчопункти для 1200 осіб); четвертий район: Сагайдак, Ізраїлівка та Нова Ділянка  (Громоклея) (5 тисяч мешканців, необхідні 3 харчопункти на 1000 осіб). [2]

У колоніях Львове, Добре та Велика Сейдеминуха діяли (у кожному) дитячий будинок і трудова школа, у Бобровому Куті, Великій та Малій Романівках, Доброму, Ново-Полтавці та Єфінгарі – дитячі будинки. Медичні амбулаторії працювали у шести колоніях, фельдшерські пункти – у п’яти, лікарня – у колонії Велика Сейдеминуха. [3]

До березня 1922 року у колоніях годували від 200 до 800 голодуючих (обідами з юшки та ¼ фунту хліба), але коштів виділяли вдвічі менше, у селах лютували тиф, цинга, холера; смертність перевищувала народжуваність утричі. [4]

На 1 квітня 1922 року в єврейських колоніях налічувалося 3547 господарств, мешкало 18560 осіб (9016 чоловіків та 9544 жінки), з них працездатних – 8433, діяли 24 сільгоспартілі (989 їдців, 603 робітника). [5]

У квітні 1922 року колонії Миколаївської губернії отримали 300 мільйонів крб., 5 тюків нових речей, 72 ліжка, 40 подушок, 5 тюків старих речей, 363 пуди 4 фунти вівса. Між артілями було розподілено біля 10 тисяч пудів насіння, отриманого від Всеукрєвгромадкому. У дитячих будинках, які діяли у кожній колонії, перебували 750 дітей. [6]

У травні 1922 року колонії Миколаївщини отримали 515 млн. крб. допомоги. Були об’єднані посади уповноваженого по колоніях і по губернії, штат було скорочено до 13 посад. Посівна кампанія була успішною: засіяно 7243 дес., разом з озиминою – 9500 дес. У колонії Добре було відкрито 2 дитячих будинки та по одному – у селах Ізраїлівка, Львове, Єфінгар та Бобровий Кут. Дитячий будинок у Миколаєві, що раніше субсидувався євгромадкомом, переведено на його повне утримання, також у місті діяла дитяча їдальня на 250 осіб. [7]

У травні-вересні 1922 року губернським євгромадкомом видано дитячим будинкам та харчопунктам 1777 пудів продуктів і 2932 одиниці речей; відкрито холерні бараки у колоніях Добре та Романівка, котрим, як і холерному містечку у Миколаєві, надано медикаменти. [8]

У жовтні 1922 року Миколаївським губєвгромадкомом було розподілено 10 тисяч пар білизни, отриманих від Джойнта: 1000 пар – культпрацівникам губернії, 5000 пар – колоністам, 1500 пар – постраждалим від погромів і 2500 пар – безробітним Миколаєва. [9]

У Вознесенському повітові Миколаївської губернії контрольну комісію євгромадкому створено 18 травня 1921 року з представників: від євсекції повітнаросвіти – Кавуновський, від профорганізації – Константиновський, від созабезу -  Шепс, а також уповноважений Годованик. Було прийнято штатного секретаря, відкрито офіційну реєстрацію осіб, які постраждали від погромів у повітові, а також біженців, постраждалих в інших населених пунктах. [10] На засіданні комісії євгромадкому 1 червня 1921 року розглядалися питання про необхідність друкування анкет в одеській друкарні (місцева не в змозі була виконати швидко велике замовлення), про видачу дітям єврейських трудових шкіл повіту, переважно сиротам і вихованцям інтернатів, по бруску мила та коробці молока, дітям-біженцям та особам, постраждалим від погромів (бездітним) – по полфунта кокосової олії та бруску мила, особам, що мали більше двох дітей – по фунту кокосової олії, коробці молока та бруску мила. [11] Наприкінці червня від Одеського губєвгромкому були отримані речі для роздачі постраждалим: чоловічі та жіночі костюми, фуфайки, пальто, взуття, білизна. [12] Було вирішено речі для дорослих перекроїти на дитячі та розділити порівну для видачі у Вознесенську та повітові. [13]

До 19 серпня 1921 року місцевий осередок євгромадкому майже не діяв і лише після заміни уповноваженого Годованика (відряджений у розпорядження Одеського райєвгромадкому) на Коріна [14] було проведено велику організаційну роботу. Працівники євгромадкому об’їхали всі населені пункти, де мешкали євреї, та встановили загальну кількість єврейських родин, у тому числі біженців: у м. Вознесенськ – 1300 родин, з них 173 (782 особи) – біженці, у м-ку Березівка – біля 1000 родин, з них 77 (315 осіб) – біженці, у с. Братське – 300 родин (за рік залишилось 100), у с. Доманівка – біля 200 родин (за рік залишилось 150, з них 12 біженці (43 особи), у с. Мостове – біля 160 родин (за рік залишилось 135), у с. Костянтинівка – біля 80 (за рік залишилось 30), у с. Кантакузенка – біля 200 родин (за рік залишилось 55-60), у с. Ряснопіль – більше 100 (залишилось за рік 30), у с. Олександрівка – біля 50 (за рік залишилось біля 20). Серед них – біженці першої світової та громадської воєн. В усіх населених пунктах відбувались погроми, але доти допомоги постраждалим не надавали. З 27 листопада 1921 року у м-ку Березівка діяв кореспондентський пункт, було складено історії погромів у Вознесенську, Березівці, Кантакузенці, Мостовому, Доманівці та інших містечках, укладено списки вбитих, поранених та погорільців, а також зроблено фото вбитих, поранених і зруйнованих будинків.

Крім того, за період з вересня 1921 року по вересень 1922 року Вознесенським повітовим евгромадкомом було вжито наступних заходів: проведено реєстрацію дітей шкільного та дошкільного віку (сиріт і напівсиріт, у Вознесенську – 100 осіб, у Березівці – 39, у Кантакузенці – 51, у Доманівці – 11, у Мостовому – 48); у Вознесенську організовано 2 сільськогосподарських колективи, «Успіх» і «Праця», функціонували 2 єврейські трудові школи, № 6 та № 128, котрим іноді допомогали речами і продуктами. Найбіднішому населенню надавали допомогу медикаментами, для чого при євгромадкомі було відкрито аптеку. Також допомагали у розшуку рідних. Тих, хто подав заяви на реєстрацію або допомогу, перевіряли на дому. З січня по травень 1922 року велику увагу приділяли допомозі речами дорослому населенню, розподіляючи її наступним чином: Вознесенську – 50%, Березівці – 14%, Костянтинівці – 10%, інші порівну між Братським, Мостовим і Братським. У Березівці речі розподіляв кореспондентський пункт, в інших населених пунктах – відряджені відповідальні євгромадкому. За рік було розглянуто 514 заяв, з яких задоволено 420, відмовлено – 94. Видано у Вознесенську 800 одиниць речей, у Березівці – 248, Братському – 133, Доманівці – 104, Мостовому – 112 одиниць. Протягом року населенню видано 95 речових та 14 продовольчих посилок, розглянуто 377 заяв про розшук родичів. Березівським кореспондентським пунктом 20 травня 1922 року відкрито при єврейській трудовій школі харчопункт спочатку на 120 дітей, з часом збільшений до 320; кошти на його відкриття й утримання виділено від реалізації частини речей, отриманих від Американського єврейського земляцтва через АРА (англ. «American Relief Administration» — «Американська адміністрація допомоги»). (ф.Р-2197, оп. 1, спр. 5, арк. 8-8зв.) У серпні 1922 року харчопункт був розширений до 350 дітей. [15]

У лютому 1922 року організовано перший сільгоспколектив «Баштанник». 18 лютого проведено першу конференцію сільгоспколективів, де вирішено сіяти кукурудзу, соняшник, гречиху.

У січні 1922 року у Вознесенському повітєвгромадкомі працювали уповноважений, його заступник, завідувач статистикою, завідувач складом, діловод, реєстратор, переписувачка, сторож, фармацевт і бухгалтер. (ф.Р-2197, оп. 1, спр. 3, арк. 11) У серпні-вересні 1922 року у євгромадкомі працювали: Корін А. – уповноважений, Любарський Я. – секретар, Розенбліт Б. – бухгалтер, Любарський Г. – завскладом, Аптекар Б. – бухгалтер, Браславський Х. – сторож-курьєр (документ російською мовою, імена не розшифровано). [16]

1 квітня 1922 року було відкрито перший дитячий будинок на 25 вихованців у Вознесенську. З липня по вересень 1922 року голод і холера щодня забирали життя 15-20 родин. Отримання допомоги від райкомісії дозволило перетворити дитбудинок на закритий та збільшити контингент дітей до 35 дітей при 10 одиницях персонала. Другий дитбудинок відкрито 1 липня 1922 року, на 1 листопада в обох дитбудинках перебували 78 дітей. 14 жовтня у Березівці було відкрито інтернат на 40 дітей при 6 одиницях персоналу. У трьох дитбудинках – 118 дітей та 24 одиниці персоналу. Працював лікар, через малокрів’я вихованців змінено раціон харчування, придбано риб’ячий жир. Для фізичного розвитку дітей найнято понадштатного вчителя – інструктора фізвиховання, котрий проводив заняття в усіх дитбудинках. [17]

У червні 1922 року Вознесенський повітєвгромадком отримував вантажі від Джойнта, в Одесі – від АРА, у повітові відкривалися харчові пункти. (ф.Р-2197, оп. 1, спр. 5, арк. 5) У єврейському дитбудинкові № 17 перебували 100 дітей, котрі не мали змінної білизни та умов для відпочинку; на засіданні євгромадкому від 9 червня було прийнято рішення вважати дитбудинок закритим, збільшити кількість дітей до 35, виділити 25 ліжок, матраци та подушки, забезпечити дітей верхнім одягом та білизною. [18]

У липні 1922 року через епідемію холери 15 місць в інтернаті, заброньованих для дітей повіту, було вирішено передати для дітей Вознесенська. [19]

У серпні 1922 року було вирішено клопотати про організацію амбулаторного пункту з аптекою замість зачиненої у червні лікарні з безкоштовним амбулаторним прийомом. [20]

На початок грудня 1922 року заборгованість по заробітній платні персоналу дитбудинків складала більше мільярда, не вистачало коштів на дрова (600 млн крб.), борошно для дитячих закладів; за потреби у 6,5-7 млрд. крб. коштів на місяць повітові було виділено лише 3 млрд. крб. (ф.Р-2197, оп. 1, спр. 5, арк. 35, 37а, 38) Наприкінці місяця було врегульовано питання оплати праці співробітників дитбудинків за рахунок повітового відділу народної освіти, придбано посуд для дитбудинків на 300 млн крб., паливо на 200 млн крб. [21]

У січні 1923 року у Вознесенському повітєвгромадкомі працювали: уповноважений Корін Арон Іделевич, 37 років, секретар Константиновський Мойсей Ілліч, 26 років, бухгалтер Любарський Яків Абрамович, 28 років, діловод Розенбліт Берко Мошкович, 23 років, завідувач складом Шеффер Юлій Борисович, 22 років, сторож-кур’єр Браславський Хаїм, 36 років. [22]

На початку лютого 1923 року відбулося скорочення штату євгромадкому: залишилось 4 співробітника, завдяки реалізації речей вдалося розрахуватися зі скороченими. У лютому було видано дітям дитбудинків 335 одиниць речей одягу, бракувало постільної білизни та ковдр. Запасу продуктів для дитбудинків вистачало лише до 15 березня. Розпочато кампанію з боротьби з бездоглядністю. Зареєстровано 22 анкети про розшук родичів. Збільшилася кількість звернень (52 за лютий) щодо надання адрес бюро в Америці та Європі з метою отримання посилок через євгромадком. У січні у повітові почали працювати організації Ф.Нансена (відкрито їдальні у Березівці, 2-й Миколаївці та Мостовому) та Джойнта. [23]

На початку березня 1923 року у повітові діяли 3 дитбудинки: № 2 (по вул. Леніна у Вознесенську, закритий, 8 одиниць персоналу (6 педагогів, 2 техпрацівника), 17 сиріт і 20 напівсиріт, 17 хлопчиків і 20 дівчаток, функціонує 11 місяців), № 3 (по вул. Михайлівська, 1 у Вознесенську, закритий, 9 одиниць персоналу (7 педагогів и 2 техпрацівника), круглих сиріт – 37, напівсиріт – 13, хлопчиків – 23, дівчаток – 27, працює 10 місяців), № 7 (колишній «Жовтнева революція», по вул. Леніна, 5 у Березівці, закритий, 7 одиниць персоналу (4 педагога, 2 техпрацівника, лікар), відкритий на кошти Вознесенського євгромадкому 15 жовтня 1922 року, 20 сиріт, 20 напівсиріт, 12 хлопчиків, 28 дівчаток). [24]

Восени 1923 р. Всеукраїнський єврейський громадський комітет почав згортати свою діяльність. Спочатку були ліквідовані його відділення в Харкові, Києві, Кременчуці. Відділення на місцях певний час іще продовжували існувати, переважно для того, щоб надавати центрові звіти та передати своє устаткування й майно місцевій владі. До травня 1924 р. діяльність Всеукрєвгромадкому, як і центрального відділення – Всеєвгромадкому, що містилось у Москві, було остаточно згорнуто. [25]

Використані джерела:

  1. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО), ф.Р-2221, оп. 1, спр. 24 а, арк. 1, 2, 3, 8.
  2. Там саме, спр. 24, арк. 1-1 зв.
  3. Там саме, , спр. 24 а, арк. 12
  4. Там саме, арк. 18-19.
  5. Там саме, спр. 24 а, арк. 24-29.
  6. Там саме, арк. 36, 37 зв.
  7. Там саме, арк. 60, 61, 62.
  8. Там саме, арк. 105.
  9. Там саме, арк. 96.
  10. ДАМО, ф.Р-2197, оп. 1, спр. 3, арк. 1.
  11. Там саме, арк. 1 зв., 3.
  12. Там саме, арк. 3 зв., 4.
  13. Там саме, арк. 5.
  14. Там саме, спр. 2, арк. 1.
  15. Там саме, спр. 5, арк. 12.
  16. Там саме, спр. 14 а, арк. 1-2.
  17. Там саме, спр. 8, арк. 24-26 зв.
  18. Там саме, спр. 5, арк. 3-4.
  19. Там саме, арк. 17.
  20. Там саме, арк. 21.
  21. Там саме, арк. 39-39 зв.
  22. Там саме, спр. 20, арк. 5.
  23. Там саме, спр. 9, арк. 42-43 зв.
  24. Там саме, спр. 9, арк. 39.
  25. Ліфшиць Ю. Всеукраїнський єврейський громадський комітет допомоги євреям, постраждалим від погромів (Всеукрєвгромадком): http://holocaust-ukraine.net/ru/razdel_iii.htm