До 215-річчя від дня народження О.В.Поджіо, члена Північного і Південного товариств декабристів, автора “Записок декабриста”, уродженця Миколаєва

Друк

Марина Мельник,
начальник відділу інформації та
використання документів держархіву
Миколаївської області

Олександр Вікторович Поджіо народився 14 (27) квітня 1798 року у Миколаєві у родині флорентійця Вітторіо Амадео (Віктора Яковича) Поджіо, котрий прибув з Італії (м. П’ємонт) до Росії разом з де Рібасом.

 

На службі в російській армії Вітторіо Поджіо пройшов шлях від підлікаря до обер-офіцера. Разом з герцогом Рішельє та графом Ланжероном він брав участь у штурмі турецької фортеці Ізмаїл. Під час проживання у Миколаєві в нього народилися та були хрещені у римо-католицькому костьолі сини Йосип та Олександр, майбутні декабристи. З часом родина переїхала до Одеси, ставши одними з перших її мешканців. Вітторіо Поджіо зайнявся комерцією, отримав підряд на будівництво першого театру Одеси, відкритого у лютому 1810 року, отримав звання почесного громадянина міста. 1809 року він придбав помістя у с. Янівка Чигиринського повіту Київської губернії (нині с. Іванівка Олександрівського району Кіровоградської області) з 429 душами кріпосних селян і став поміщиком.

 

Молодший син Вітторіо Поджіо Олександр у 14-річному віці був зарахований підпрапорщиком до лейб-гвардії Преображенського полку. У Петербурзі відвідував лекції з природного права професора О. П. Куніцина. Виявив неабиякий інтерес до філософії та політичних наук. 1823 року у чині майора переведений до Дніпровського піхотного полку, звідки через два роки у чині підполковника пішов у відставку, оселившись у родинному маєтку, де на той час мешкала його мати Магдалина.

Зближення Олександра Поджіо з таємними організаціями почалося 1820 року, наступного він був прийнятий умовно до Союзу благоденства, 1822 року виконував доручення керівників Північного товариства. До «Південного товариства» Олександр Вікторович вступив у січні 1823 року. Він критикував політику Олександра І, висловлюючись проти самодержавства, був прибічником республіканського устрою. Виконуючи роль посередника між Північним та Південним товариством, передавав важливі конспіративні доручення.

У грудневому повстанні 1825 року Олександр Поджіо участі не брав. Дізнавшись про арешт П.Пестеля та О.Юшневського, запропонував план визволення заарештованих і повстання на Півдні 19-ї піхотної дивізії (де служив С.Волконський) і Чернігівського полку, відводячи собі роль царевбивці. 26 грудня він дізнався про відмову С.Волконського брати участь у повстанні і поїхав до родинного маєтку, де був заарештований разом зі старшим братом Йосипом 3 січня 1826 року та відправлений до Петербургу.

Під час розмови з Миколою І О.Поджіо зізнався у намірах знищити членів царської родини: «... він запропонував обидві свої руки, щоб спрямувати їх проти Миколи». Верховним кримінальним судом був віднесений до звинувачуваних 1-го розряду, котрим мали відтяти голови. При конфірмації вироку Миколою І смертну кару було замінено на пожиттєву каторгу, котру 1832 року було зменшено до 25-річної, а згодом (1835 року) – скорочено до 13 років.

8 жовтня 1827 року Олександр Поджіо був відправлений до Сибіру. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі (з 1830 року). З 1839 року перебував на поселенні у с. Усть-Куда Іркутської губернії разом з братом Йосипом.

У Сибіру Олександр Поджіо захопився городництвом: почав вирощувати огірки на відкритому грунті, а дині, кавуни, кольрабі – у парниках. Він малював, займався педагогічною діяльністю, став одним з організаторів Великої та Малої артелей, котрі опікувались наданням допомоги тим, хто від’їжджав на поселення. В Іркутську Олександр Вікторович навчав історії, французькій та російській мові дітей купця Бєлоголового. Згодом один з них, Микола Андрійович Бєлоголовий, відомий лікар, друг та біограф С.Боткіна, напише спогади про свого вчителя.

1851 року Олександр Поджіо одружився на 26-річній Ларисі Андріївні Смирновій, класній дамі Іркутського дівочого інституту. 1854 року народилася донька Варвара.

26 серпня 1856 року був звільнений за амністією, поновлений у правах. З дозволу влади разом з декабристом С.Трубецьким зайнявся пошуками золота, але невдало. Отримавши запрошення від свого племінника Олександра Йосиповича Поджіо, виїхав разом з родиною до його маєтку у Псковській губернії. Але прожив там недовго – після невдалої спроби отримати від племінників Олександра і Лева частини спадку за проданий родинний маєток деякий час управляв помістям М.С.Волконського, а потім виїхав у с. Вороньки (маєток С.Г.Волконського) Чернігівської губернії.

Допомогу Олександру Поджіо надав М.Бєлоголовий: у червні 1861 року він зустрівся у Парижі з О.Герценом і розповів про тяжке матеріальне становище свого колишнього вчителя. Незабаром у газеті «Колокол» з’явилася стаття «О.В.Поджіо і його племінники», де повідомляли про відмову синів Й.В.Поджіо сплатити спадкові кошти своєму дядькові. Через деякий час О.В.Поджіо отримав від свого старшого племінника 15 тисяч крб., завдяки котрим він зміг здійснити давню мрію – виїхати за кордон, до Швейцарії, де у Женеві зустрівся із О.Герценом. Певний час О.Поджіо жив в Італії, побував на батьківщині предків – у Флоренції. У цей час він написав «Записки декабриста», видані у Москві 1930 року.

Навесні 1873 року родина Поджіо виїхала до Росії, важкохворий 75-річний Олександр Вікторович прагнув якнайшвидше потрапити до маєтку Волконських у с. Вороньки Чернігівської губернії. 6 червня 1873 року Олександр Поджіо помер і був похований поряд з могилами Марії Миколаївни та Сергія Григоровича Волконських, як і бажав.

У Миколаєві на фасаді будинку по вул. Нікольській, 34 встановлено меморіальну дошку з написом: «У цьому будинкові народились два брати Поджіо, Йосип Вікторович (30.08.1792) та Олександр Вікторович (27.04.1898) – члени Південного товариства декабристів». До 150-річчя від дня повстання декабристів у с. Воронки Бобровицького району Чернігівської області відкрито меморіальний комплекс, де поряд з родиною Волконських увічнено пам’ять нашого земляка О.В.Поджіо.

У держархіві області відсутні дотичні архівні документи, котрі свідчили б про життя та діяльність Олександра Поджіо, тому публікацію укладено за документами особового фонду краєзнавця І.Ш.Авербух (ф.Р-5901), котра багато років досліджувала тему декабристів, життя котрих пов’язано з Миколаївщиною, а також за друкованими виданнями.

 

Використані джерела:

  1. Державний архів Миколаївської області, ф.Р-5901, оп. 1, спр. 12, 13, 14, 20, 21, 25.
  2. Именовать – город Николаев. – Николаев, 1989. – С. 79-81.
  3. Слава і гордість Миколаївщини: [навчальний посібник] /М.М.Шитюк, Є.Г.Горбуров, К.Є.Горбуров. – Миколаїв: Видавець Шамрай П.М., 2012. – С. 201.
 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер