До 90-річчя від дня народження П.П.Глазового, поета-гумориста, уродженця с. Новоскелеватка Казанківського району Миколаївської області

Друк

О.В.Серединський,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного
архіву Миколаївської області

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року у с. Новоскелеватка (нині Казанківського району Миколаївської області) у родині хлібороба. Він закінчив сільську семирічку, вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення навчання у 1940 році П.П.Глазовий був призваний до лав Червоної армії. Учасник Великої Вітчизняної війни, був у діючій армії з 1941 по 1946 роки. Захищав Ленінград, пережив блокаду, мав бойові нагороди. Після війни    П.П.Глазовий навчався у Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися до м. Київ. Після закінчення у 1950 році філологічного факультету Київського педагогічного інституту ім. О.М.Горького Павло Глазовий працював у    1950-1961 роках заступником головного редактора журналу "Перець", згодом - заступником головного редактора журналу «Мистецтво».

 

Друкуватись Павло Прокопович почав з 1940 року. Виступав як гуморист і сатирик, працював переважно у жанрах співомовки, віршованої гуморески. Його гуморески можна розподілити за такими жанрами та темами: гумористика та байкографія. Популярності творів П.П.Глазового сприяла властива його розповіді епічність. Кожна гумореска лаконічно і недвозначно вказувала на сучасність. Морально-етичні погляди, щоденний побут, праця і відпочинок народу – це і є той плідний грунт, на котрому зростали гумористичні твори Павла Глазового. Доречна комедійна вигадливість, простота і виразність мови та ситуації, точність громадської оцінки явища забезпечили його гуморескам належний ідейно-естетичний ефект.

 

Поет-гуморист Павло Глазовий вдало продовжував і розвивав школу Степана Руданського, особливо у жанрі співомовки. Він умів майстерно обіграти народну усмішку, жарт, одягти їх в привабливі поетичні шати. Народні усмішки автор не лише по-своєму перелицьовував, а на їх основі створював самобутні твори. У цьому і сила, і життєвість поезії Павла Глазового.

Переважна більшість творів Павла Глазового спрямована проти конкретних  суспільних вад. Автор висміює такі суспільні явища, як пияцтво, блюзнірство, неробство, бюрократизм тощо.

Тематичні обрії поезії Павла Глазового неосяжні, вони зачіпають        все – від невинних жартів до серйозної критики суспільства в цілому. Сміючись, але прямо й нещадно пише поет про недалекість, обмеженість людського розуму у таких творах, як «Еволюція», «Вирізки», про інтимні стосунки, шлюбні відносини – «Наречена», «У міліції». Суворо картає сатирик людей, які відцуралися рідної мови – «Тарас Бульба у Києві», «Кухлик», «Родичі» та розвінчує паразитарне існування великих і маленьких начальників – «Про роботу керівну», «Кіндратів кабінет».

Гумористичні й сатиричні твори Павла Прокоповича написані в різних ключах: одні з добрим серцем, інші – з гірким перцем. Серед засобів зображення комічного переважають: іронія, комічні ситуації та деталі, травестія, жартівливі народні приказки, характеристичні прізвища. Своєрідною особливістю гумористичних творів Глазового є те, що автор уміє кількома строфами передати сюжет або діалог і завершити це несподіваною кінцівкою. Ось, наприклад, невдаха Єлисей  зацікавився письменниками і цим здивував синочка. Школяр на його прохання перераховує відомих поетів і прозаїків. Прислухається татусь, мов от-от почує дороге йому ім’я. Аж нарешті:

Стань синочку, все в порядку!
От ми вияснили так,
Що на вулиці Толстого
Я в пивній забув піджак.

Байкам Павла Глазового притаманні дотепність і влучність. Цікава його баєчка «Лауреат», в якій Ворон перемагає Солов’я у співі. А про те, як це йому вдалося, Ворон розповідає сам:

А я йому, горластому,
Пробив тім’я дзьобом.

Майже п’ятдесят байок об’єднав Павло Глазовий у циклі «Езоповські усмішки». Твори славетного байкотворця далеких античних часів «пересадив» поет на український грунт. Характерно, що в кожній байці своєрідна мораль-повчання, мораль-порада, мораль-афоризм, мораль-жарт.

Важко дістався Павлу Прокоповичу цей сміх, був він часом гіркий, часом – страшний, але завжди щирий. І саме він допоміг поетові вижити:

Якби не міг збирати я
Веселого й смішного
Давно розпалась би душа
Під тягарем страшного.

Праця митця не пропала даремно, вона дає свої сходи, збережена пам’яттю людей, вона не зникає. Поет писав:

«Отак і я прожив на світі,
І побіліла голова.
І полетіли в світ широкий
Мій сміх, і думи, і слова.
Нехай стебло моє затопчуть,
Нехай мій корінь перетруть.
Того, що в люди полетіло,
Уже назад не заберуть».

Павло Глазовий – автор близько двох десятків книжок сатири і гумору, 8 книжок для дітей. Окремими виданнями вийшли поетичні збірки сатири та гумору: «Великі цяці» у 1956 році, «Карикатури з натури» у 1963 році, «Коротко і ясно» у 1965 році, «Щоб вам весело було» у 1967 році, «Мініатюри та гуморески» у 1968 році, жартівлива поема «Куміада» у      1969 році, «Усмішки» у 1971 році, «Смійтесь, друзі, на здоров'я» у 1973 році, «Байки та усмішки» у 1975 році, «Весела розмова» у 1979 році, «Хай вам буде весело» у 1981 році, «Сміхологія» у 1982 році. Книжки для дітей: «Пушок і Дружок» у 1957 році та «Старі друзі» у 1959 році, написані у співавторстві з Ф.Маківчуком, «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» у 1958 році — у співавторстві з Б.Чалим, «Іванець-Бігунець» у 1963 році, «Як сторінка, то й картинка» у 1964 році, «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» у 1965 році, «Перченя» у 1966 році. Останні книги поета вийшли: «Вибрані усмішки» у 1992 році, «Веселий світ і Чорна книга» у 1996 році, збірка «Сміхослов» у 1997 році.

П.П.Глазовий – лауреат премії ім. Остапа Вишні, яку одержав у 1988 році за книжку «Сміхологія», перший лауреат премії ім. Петра Сагайдачного 1996 року, став заслуженим діячем мистецтв України у 1993 році, був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня  у 1997 році.

Проживаючи у м. Київ, Павло Прокопович підтримував тісні зв’язки зі своїми земляками, дарував свої книжки бібліотекам району. У 1992 році, в рік свого 70-літнього ювілею, Павло Глазовий відвідав своїх земляків у рідному с. Новоскелеватка Казанківського району Миколаївської області. З великим успіхом пройшли його зустрічі в Казанці, де він виступив на засіданні літературного клубу «Світоч» центральної районної бібліотеки, де були присутні шанувальники його творчості, ті, кому не байдужий гумор, читачі бібліотеки, школярі.

31 жовтня 2004 року з Києва долинула звістка — помер Павло Прокопович Глазовий. Рівно два місяці тому, 30 серпня, вітали його з 82-м днем народження і неначе нічого не віщувало горя. На початку жовтня сміялися на обласному конкурсі «Усмішки Глазового», переглядали відеофільм про святкування його 80-річчя (конкурс проходив на базі Казанківського районного будинку культури).

Вся гумористика та байкографія Павла Глазового свідчить про глибоку природність і необхідність сміху – зброї у людському житті. Його слово було могутньою зброєю — гострою, влучною, дошкульною. Було і назавжди залишиться в арсеналі нашого поступу, тяжкого, але нездоланного поступу вперед, до кращого життя. Світлий образ П.П.Глазового, його усмішка, його народне слово залишаться з нами назавжди, бо він поет воістину народний.