До 105-ї річниці з часу заснування Миколаївського українського товариства „Просвіта”

Друк

М.О.Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
Державного архіву Миколаївської області


Українське товариство „Просвіта” у Миколаєві мало свого попередника – „Інгульську громаду”, таємно засновану 1880 року, котра за недовгий час свого існування  залишила помітний слід в українському духовному житті зрусифікованого Північного Причорномор’я, засвідчивши пробудження національної свідомості. Про історію „Просвіти”, заснованої на початку ХХ ст., розповідають документи фонду товариства, що зберігаються у Державному архіві Миколаївської області та стали відомі широкому загалу після їх розсекречення у 1989 році.
Успіх організованих на початку ХХ ст. видатним істориком, етнографом, композитором М.Аркасом лекцій, концертів бандуристів і кобзарів, зокрема, концерту бандуриста Т.Пархоменка восени 1906 року, засвідчили необхідність створення у Миколаєві культурно-просвітницького об’єднання. Тому на початку 1907 року група миколаївських ентузіастів на чолі з М.Аркасом вирішила створити товариство „Просвіта”, схваливши підготовлений миколаївським педагогом і художником Ю.Маковським статут. Офіційна реєстрація миколаївської „Просвіти” відбулася 16 лютого 1907 року. У статуті новоствореної громадської організації чітко вказано мету її діяльності: „допомогти розвиткові української культури і просвіті українського народу його рідною мовою”.
25 лютого 1907 року  в орендованому приміщенні по вулиці Таврійській, 46  відбулись загальні збори „Просвіти”, на яких було обрано раду товариства: головою – М.Аркаса, товаришем голови – А.Крижанівського, писарем – Ю.Литвина, скарбником – П.Скляра, членами ради – С.Гайдученка та Ю.Маковського. На урочистому відкритті товариства її фундатор і керівник виголосив промову на захист права українського народу розвивати свою національну культуру рідною мовою, закликав наслідувати Т.Шевченка як борця за народну справу. Вже через місяць новостворене товариство об’єднувало більше 100 членів. Завдання розвивати національну свідомість українського народу не завадило „Просвіті” приймати до свого складу представників інших національностей.

Першочерговим завданням товариства стало впровадження української мови у народну освіту. На кошти М.Аркаса була збудована й утримувалась у    с. Христофорівка (нині Баштанського району) школа з українською мовою навчання, подібна школа існувала протягом двох років у с. Богданівка (нині Миколаївського району) і була закрита після смерті М.Аркаса 1909 року. Було запроваджено також виплати стипендій учням миколаївських училищ та шкіл: 1910 року стипендіатами „Просвіти” були 12 дітей.
Товариство поширювало українські видання навчальної, історичної, художної літератури, здійснювало обмін книжковими новинками з товариствами „Просвіта” в інших містах. Діяла при товаристві бібліотека, фонд якої на початку 1911 року становив близького чотирьох тисяч книг та періодичних видань. Особливу увагу товариство приділяло лекціям, вивченню історичного минулого України. У театрі перед виставами М.Аркас читав цикли лекцій з історії України, висвітлював творчість І.Котляревського, М.Заньковецької, В.Карпенка-Карого, П.Ніщинського, М.Драгоманова, знайомив миколаївців з історією Запорізької та Задунайської Січі, Чорноморського, Азовського, Бузького та Кубанського козацтв.
Плідною була й культурно-освітня діяльність товариства. З дня заснування „Просвіти” проводились сімейні літературно-музичні вечори з танцями, в яких, окрім сольних виступів, приймали участь драматична трупа і хор товариства. Вечори пам’яті Т.Шевченка, на яких виконували музичні твори на слова Великого Кобзаря („Б’ють пороги” М.Лисенка, „Заповіт” Г.Гладкого та ін.), арії з опер М.Аркаса „Катерина” на сюжет Шевченківської поеми, М.Старицького „Циганка Аза”, проходили у приміщенні миколаївського театру Шеффера. Лише 1908 року було проведено близько п’ятдесяти літературно-музичних та інших вечорів. До репертуару театру „Просвіти” входили твори С.Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”, „Назар Стодоля” Т.Шевченка, „Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка, „Мартин Боруля”, „Наймичка”, „Бондарівна”, „Сто тисяч” І.Карпенка-Карого, водевілі-„жарти” І.Котляревського, Л.Яновської, А.Чехова та інші. Пропагувала „Просвіта” і творчість українськів співаків-бандуристів: завдяки товариству миколаївці мали можливість слухати двоюрідного онука Т.Шевченка, бандуриста-композитора В.Шевченка, народного співака з Полтави Д.Симоненка, сліпого з дитинства бандуриста П.Ткаченка-Галашко. Під час першої світової війни хор „Просвіти” виступав з концертами для поранених у миколаївських шпиталях.
Вже у перші дня діяльності рада „Просвіти” повідомила про своє існування раніше створеним товариствам у Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Житомирі, Кам’янець-Подільському, Катеринославі та інших містах. Крім листування, товариства здійснювали обмін досвідом та документами (статутами тощо). Документальними свідченнями такої співпраці на початку діяльності товариства є документи з особового фонду М.Аркаса, котрий також зберігається у Державному архіві Миколаївської області. Серед них є листування фундатора „Просвіти” з літератором Ф.Матушевським, композитором М.Лисенком, письменниками М.Вороним і Б.Грінченком, драматургом М.Кропивницьким, редактором газети “Рада” Є.Чиколенком, редактором книги “Історія України-Русі” В.Доманицьким, редактором історичного журналу “Киевская старина” В.Науменком, бібліотекарем Одеського товариства “Просвіта” А.Ніковським, артистами М.Садовським  і Ф.Панченком, режисером товариства малоруських артистів О.Сусловим, видавцем М.Череповським та іншими.
Діяльність заснованого М.Аркасом товариства „Просвіта” припинилось у середині 1920-х років, її наступником стало створене у 1989 році Миколаївське обласне товариство української мови ім. Т.Шевченка, яке у грудні 1992 року було перейменоване на Миколаївську обласну (з червня 1993 року – крайову) організацію Всеукраїнського товариства „Просвіта” ім. Т.Шевченка. Метою цієї громадської просвітницької організації є утвердження української мови як єдиної державної мови в усіх ділянках суспільного життя, національно-державне відродження і розвиток української мови і культури, духовності, моралі, формування національної та державницької свідомості українців, почуття українського патриотизму, поширення знань серед населення. Документи сучасної „Просвіти” за 1989-1997 роки також знаходяться у держархіві області і зберігають для прийдешніх поколінь багате джерело для досліджень.

 

Використані джерела:

  1. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО), ф. 206, 49 справ.
  2. ДАМО, ф. 468, 28 справ.
  3. ДАМО, ф.Р-5913, 9 справ.