До 145-річчя від дня народження С. І. Гайдученка, дослідника Ольвії, першого директора Миколаївського міського природничо-історичного музею

Друк

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївскоі області

 

Сергій Іванович Гайдученко – юрист, археолог, краєзнавець, суспільний діяч, перший директор Миколаївського міського природничо-історичного музею – народився 1 жовтня 1866 року у м. Полтава у родині міщанина. Після завершення 1891 року юридичного факультету Новоросійського університету (м. Одеса) обіймав посади судового слідчого, товариша прокурора Херсонського окружного суду, з 1904 року – мирового судді у м. Миколаїв, неодноразово був обраний гласним Миколаївської міської думи та членом міської управи, виконував обов’язки голови міської медичної комісії.

 

1901 року Одеське товариство історії та старожитностей визнало С.І.Гайдученка членом-кореспондентом, 1903 року за поданням товариства Сергій Іванович отримав дозвіл на право проведення археологічних розкопок курганів у районі сіл Себіне і Новопетрівка Херсонського повіту (нині Новоодеський район Миколаївської області). Водночас С.І.Гайдученко збирав власну етнографічну колекцію.

 

С.І.Гайдученко став одним з ініціаторів створення Миколаївського відділення культурно-просвітницького товариства «Просвіта» і 22 лютого 1907 року був обраний членом ради новоствореної організації.

У грудні 1912 року до Миколаївської міської управи звернулися спадкоємці відомого іхтіоентомолога Еммануїла Петровича Францова, котрий зібрав унікальну природознавчу колекцію і заповідав його місту з умовою, що для неї буде надано відповідне приміщення, а також буде збережено цілісність колекції. З метою створення міського природничо-історичного музею Миколаївська міська дума створила комісію, до складу котрої увійшли гласні думи та відомі громадські діячі; головою було обрано С.І.Гайдученка. Протягом року комісія працювала над створенням експозиції та обладнанням музею, котрий було розміщено у будинкові на перехресті вулиць Великої Морської та Малої Морської. Члени комісії звернулися до мешканців міста із закликом про передачу предметів старовини для новоствореного музею, внаслідок чого експозиція стала активно поповнюватись. С.І.Гайдученко подарував музею власну етнографічну колекцію.

15 (28) грудня 1913 року у присутності міського голови М.П.Леонтовича, гласних Миколаївської міської думи та чисельних гостей відбулося відкриття Миколаївського природничо-історичного музею (з 1920 року – історико-арехеологічного), першим завідувачем (пізніше – директором) став Сергій Іванович Гайдученко. Завдяки його зусиллям у 1914-1917 рр. музейна експозиція поповнювалась раритетними предметами. Працюючи у музеї, С.І.Гайдученко не припиняв виконувати обов’язки гласного Миколаївської міської думи, про що свідчить пам’ятна адреса, котрою міська управа відзначила 25-річчя його діяльності: «… Состоя судебным следователем, товарищем прокурора, городским судьею и в последнее время мировым судьей по выбору Николаевской Городской Думы, Вы снискали своей доступностью и сердечным отношением общее к себе уважение насления г. Николаева. Благодарное население г. Николаева с 1905 года выбирает Вас неизменно в гласные Городской Думы, в ряду первых представителей, и Городская Дума избирает Вас на ответственные должности по Городскому Общественному Управлению».

1918 року до складу колекції міського музею було передано експонати музею 58-го Прагського піхотного полку, у вересня 1920 року командир Миколаївського порту дозволив передачу музею двох чавунних гармат Чорноморського парусного флоту. Завдяки участі С.І.Гайдученка в археологічних розкопках в Ольвії музей 1920 року поповнився 1634 експонатами.

Сергій Іванович не полишив музей і під час революції та громадянської війни, докладаючи неймовірних зусиль для збереження музейного зібрання. Крім того, він вживав усіх можливих заходів для спасіння від руйнування культурно-історичних пам’яток Миколаївщини: звертався із листами до Парутинської сільради з вимогою вжити заходів для захисту Ольвії від самовільних розкопок шукачів кладів, до Тернівського волвиконкому – щодо збереження мінаретів біля місцевої церкви, переобладнаної  з татарської мечеті, збудованої наприкінці XVIII ст.

Велику увагу директор музею приділяв екскурсійній роботі, бесідам з відвідувачами, особливо учнями місцевих шкіл.

Помер Сергій Іванович Гайдученко 18 вересня 1922 року, похований на старому миколаївському кладовищі.

 

Використані джерела:

  1. Гаркуша Н.М. Гайдученко Сергей Иванович / Н.М. Гаркуша, С.А. Сухов // Николаевцы, 1789-1999 г.г. Энциклопедический словарь – Николаев: «Возможности Киммерии», 1999. – С. 95-96.
  2. ДАМО, Ф-470, оп. 1, спр. 9, арк. 1-2.
  3. Там саме, спр. 1-13.
 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер