З історії Миколаївської міської пошти (до 135-річчя з часу заснування)

Друк

Олександр Валентинович Серединський,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

Історія поштового зв’язку сягає корінням у сиву давнину. Адже необхідність передачі інформації на значні відстані обумовлювалася самим існуванням людської цивілізації.

Однак у XIX ст. з ростом кількості населення у містах Російської імперії, під владою якої знаходилась більша частина України, виникло питання про створення міської пошти, щоб листи можна було відправляти не тільки в інші населені пункти, але й у межах самих міст.

У 1835 р. Санкт-Петербурзька міська пошта була офіційно  визнана постійно діючою установою для доставлення внутрішньоміської кореспонденції. У 1844 р. були затверджені «Правила про міську пошту у Москві», яка почала працювати з першого січня наступного року. Листи службовці цієї пошти розносили по місту шість разів на день. У 1860-х роках склався порядок, за яким міські пошти створювалися в економічно найбільш розвинутих і великих містах, у тому числі і на території України, за проектами, які надавалися з місць на розгляд поштового департаменту і затверджувалися імператором і комітетом міністрів. Згідно з цим порядком були затверджені положення про міські пошти в Одесі, Києві і Харкові. У 1871 р. поштовий департамент звернувся з циркулярною пропозицією у всі губернські і обласні міста про відкриття в них міської пошти. Вже у 1876 р. така пошта була відкрита у всіх містах, де розносили пошту з інших міст додому.

Відкриття міської пошти у багатьох містах призвело до різних нововведень, які були направлені на вдосконалення її роботи. У 1863 р. департамент економії розглянув записку поштового департаменту про випуск поштових марок для листів, які пересилалися міською поштою. У результаті був дозволений прийом листів у торгових крамницях і встановлення повсюдно поштових скриньок. У 1869 р. були випущені штемпельні конверти для міської пошти. На знаках поштової оплати ставився напис «Городская почта. За письмо 5 к. за конв. 1 к.» і зображення герба [1].

У Миколаєві міська пошта була заснована у 1879 р. У місті були встановлені поштові скриньки, до яких прикріпили металеві дошки з написами про час виїмки кореспонденції. Міська кореспонденція розвозилась адресатам на конях [2].

У 1882 р. з метою запобігання крадіжок грошей при поштовому будинку був встановлений нічний караульний пост від поліцейської команди  [3]. Кошти на утримання міської пошти миколаївський поштмейстер одержував від Миколаївської міської управи. Так, на утримання міської пошти у 1886 р. було виділено 750 руб. [4].

У 1880-ті роки значні розміри нових телеграфних будівель і складне фінансове становище державного казначейства поставили перед урядом питання про з’єднання телеграфних установ з поштовими для можливого перетягування коштів із поштових прибутків для побудови нових телеграфних ліній. Проект цієї реформи, внесений на розгляд у Державну Раду, був затверджений 22 травня 1884 р.: поштовий і телеграфний департаменти Міністерства внутрішніх справ були об’єднані в одну установу, яка отримала назву Головного управління пошт і телеграфів. Одночасно було прийнято думку Державної Ради від 28 травня 1885 р. про початок поступового (протягом п’яти років) перетворення місцевих поштових і телеграфних установ в об’єднані поштово-телеграфні установи. Всю територію імперії, у тому числі підвладної їй України, було поділено на 35 поштово-телеграфних округів. Херсонська губернія увійшла до Одеського поштово-телеграфного округу. Система поштово-телеграфних округів проіснувала до 1917 р. [5].

У м. Миколаїв службовців міської поштової контори у 1885 р. направили до телеграфної станції вивчати телеграфну справу [6].

Невдовзі Миколаївська поштова контора була перейменована на поштову-телеграфну контору, де у 1891 р. працювало 75 осіб  (начальник контори, його помічник, поштово-телеграфні чиновники різних розрядів, механіки, наглядачі, листоноші та ін.). У 1890 р. Миколаївською поштово-телеграфною конторою було відправлено 42049 грошових пакетів та         6089 посилок, одержано 27719 пакетів та 6447 посилок. Одержано поштових зборів на 66137 руб. Було відправлено внутрішньої кореспонденції -         52406 платних телеграм, прийнято – 54473, відправлено міжнародної кореспонденції – 6245 телеграм, прийнято – 6019. Безплатних телеграм було відправлено – 2586, прийнято – 7298. Одержано телеграфних зборів на    60648 руб. У 1898 р. у м. Миколаїв вже було 23 поштові скриньки, хоча така кількість не могла повністю задовольнити потреби у листуванні місцевого населення [7].

У зв’язку із збільшенням потреби міського населення у поштових операціях у 1899 р. Головне управління пошт і телеграфів дозволило у           м. Миколаїв на Військовому ринку відкрити поштово-телеграфне відділення Миколаївської поштово-телеграфної контори для прийняття поштової кореспонденції, яке почало функціонувати з 1 вересня. Був затверджений штат поштово-телеграфних чиновників: завідувач відділення (поштово-телеграфний чиновник IV розряду), два поштово-телеграфних чиновника     VI розряду, листоноша, сторож [8].

Діяльність цього відділення за перший рік існування (з 1 вересня 1899 р. по   1 вересня 1900 р.) характеризується такими цифрами: продано поштових марок на 3274 руб. 67 к., штемпельних конвертів на 107 руб. 52 к., бланків для поштових переводів, відкритих та закритих листів – 517 руб. 95 к. Було відправлено кореспонденцію: грошові та цінні пакети – 2003 пакети на   20275 руб.; посилок – 375 на 2656 руб. Було прийнято 1930 переводів на 23415 руб. Ощадна каса була відкрита 1 лютого 1900 р. і до 1 вересня того ж року було прийнято 202 вклади на 6071 руб., видано 23 вклади  на 269 руб.  25 к. [9]. Для покращення роботи відділення у 1901 р. був встановлений безперервний прийом телеграм з 8 години ранку  до 6 години вечора [10].

Штат чиновників Миколаївської поштово-телеграфної контори постійно збільшувався. Якщо у 1904 р. її склад становив 91 чиновника, то напередодні Першої світової війни – 113 осіб. Начальником контори був призначений статський радник В. Іванов, його помічником – І. Булле. Із      113 осіб штату контори чиновниками 1-го розряду було 3 особи, 2-го розряду – 5, 3-го розряду – 7, 4-го розряду – 20 (із них три жінки), 5-го розряду – 32 (із них тринадцять жінок), 6-го розряду – 39 осіб (із них шість жінок), один старший та один молодший механіки, 5 наглядачів. Поштово-телеграфна контора у м. Миколаїв розміщувалася на розі вулиць Спаської, 18 і Наваринської. З 1906 р. міською поштою пересилали бандеролі, рекомендовані відправлення, закриті і відкриті листи, посилки [11].

Напередодні Першої світової війни у м. Миколаїв, крім згаданої контори та поштово-телеграфного відділення на Військовому ринку, працювали поштове-телеграфне відділення при Біржовому комітеті по       вул. Велика Морська та поштово-телеграфна контора «Миколаїв-Вокзальна» [12].

Налагоджена мережа поштово-телеграфного зв’язку вимагала важкої праці робітників, яка часто приводила до погіршення стану здоров’я людей, а то навіть до самогубства. У рапорті міського лікаря Миколи Зоріна Миколаївському військовому губернатору від 24 серпня 1891 р. повідомлялось про непосильні для людей умови праці у Миколаївській поштово-телеграфній конторі. При встановленому порядкові служби у цій установі протягом 72 годин (трьох діб), службовець працював 44 години, тобто майже 15 годин на добу. Головне стомлення відбувалося від недостатнього сну, а саме: після денної роботи  з 9-00 до 14-00 (наприклад, у понеділок) і наступної безсонної ночі з 18-00 до 9-00 години ранку, проведеної біля апарату, або біля декількох апаратів, службовець, закінчивши свою роботу о 9 годині ранку у вівторок, мав знову бути на службі о 14-00 годині, тобто після 5-годинної  перерви, і працювати до 18-00. У середу службовець приступав до роботи о 9-00 годині ранку і працював до 14-00, а потім з 18-00 до 9-00 години ранку на четвер і т.д. Висновок лікаря був таким: «Я убеждён, что и в каторге не изнуряют людей до такой степени. При таких условиях немудрено сходить с ума, доходить до отчаяния и лишать себя жизни. Мне  пришлось освидетельствовать человек 30-40 этих тружеников, почти у всех их я находил  основную болезнь – изнурение от чрезмерной работы. Некоторые из них положительно казались идиотами, они не понимали и не могли отвечать на самые простые, предложенные мною, как врачом, вопросы. После 3-х дневного отдыха они стали совершенно другими людьми». Лікар просив Миколаївського військового губернатора звернутись до міністра внутрішніх справ з піклуванням щодо про збільшення штату чиновників Миколаївської поштово-телеграфної контори, прибутки якої збільшувались з кожним роком [13]. Після розслідування питання начальником Одеського поштово-телеграфного округу був зроблений висновок про те, що особовий склад чиновників Миколаївської поштово-телеграфної контори визначений штатами згідно потребам служби (працювали 75 чиновників із призначених  за штатом 76) [14].

У листі від 3 жовтня 1891 р. начальник Одеського поштово-телеграфного округу повідомляв Миколаївському військовому губернатору, що труднощі поштово-телеграфних чиновників полягали у тому, що поштові операції відбувалися у вказані години дня і ночі за узгодженим розкладом руху пошти, а телеграфна частина при постійній дії вимагала щоденної і щонічної праці при апаратах. Це дійсно викликало у службовців напругу фізичних сил та їхню втому [15]. Але, не дивлячись на вказані обставини, висновок начальника Одеського поштово-телеграфного округу був  такий: «…изменить это положение не представляется никакой возможности без явного ущерба для самого хода служебного дела» [16]. Таким чином, справа була закрита, умови праці службовців Миколаївської поштово-телеграфної контори покращені не були, штат чиновників не був збільшений, що відбивалося на якості роботи поштової служби міста [17].

Отже, питання організації міської пошти на Півдні України у другій половині XIX ст., у тому числі у м. Миколаїв, було пов’язано з розвитком торгового та комерційного життя, ростом чисельності населення міст. Пожвавлення міського життя сприяло тому, щоб міська пошта увійшла у побут і життя населення. Відкриття міської пошти призвело до різних нововведень і мало позитивне значення.

 

Список використаних джерел та літератури:

  1. Міронова І.С. Поштові і поштово-телеграфні установи на півдні           України в системі зв’язку російської держави (друга половина XVII – початок XX ст.) : [монографія]. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. – С. 199-200.
  2. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 216, оп. 1,       спр. 2670, арк. 14, 20-21 зв.
  3. ДАМО, ф. 230, оп. 1, спр. 11001, арк. 3-3 зв.
  4. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2658, арк. 4-5.
  5. Міронова І.С. Поштові… - С. 304-305.
  6. ДАМО, ф. 87, оп. 1, спр. 65, арк. 26-26 зв.
  7. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 5; Обзор Николаевского военного губернаторства за 1890 год. - № 10932. – С. 6-7; Міронова І.С. Поштові… - С. 203.
  8. ДАМО, ф. 87, оп. 1, спр. 88, арк. 69-69 зв.
  9. Там саме, ф. 87, оп. 1, спр. 88, арк. 178-179.
  10. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 967, арк. 147.
  11. Там саме, ф. 87, оп. 1, спр. 109, арк. 7-14 зв.; Міронова І.С. Поштові…   -С. 203, 314.
  12. ДАМО, ф. 216, оп. 1, спр. 3657, арк. 26; Міронова І.С. Поштові… -           С. 315.
  13. ДАМО, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 6-10 зв.
  14. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 5, 17-18 зв.
  15. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 17-17 зв.
  16. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 17 зв.
  17. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 13374, арк. 1-3 зв.

Олександр Валентинович

Серединський,

головний спеціаліст відділу

інформації та використання

документів Державного

архіву Миколаївської області

Олександр Валентинович

Серединський,

головний спеціаліст відділу

інформації та використання

документів Державного

архіву Миколаївської області

- /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif";} -->
 

Сторінки історії Миколаївського обласного краєзнавчого музею (до 100-річчя з часу відкриття)

Друк

Олександр Валентинович Серединський,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

Миколаївський обласний краєзнавчий музей – один із найстаріших музеїв України. У лютому 1912 р. до Миколаївської міської управи звернулися нащадки померлого у 1909 р.  Еммануїла Петровича Францева, власника унікальної природничої колекції. Згідно з його заповітом колекція дарувалася місту, для чого потрібно було виконати ряд вимог: надати відповідне приміщення та зберегти цілісність колекції. Миколаївською думою була організована спеціальна комісія зі створенню музею, до якої увійшли гласні думи, відомі у місті громадські діячі. Ця комісія плідно працювала протягом усього 1913 р. Було вирішено створити музей та надати йому приміщення на розі вулиць Малої Морської та Великої Морської. Миколаївці почали передавати комісії експонати для майбутнього музею.

Детальніше...
 

Діяльність повітових військових комісаріатів на Миколаївщині у 1920-1923 рр.

Друк

Ірина Крикалова, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

 

1920 р. на території України була остаточно встановлена радянська влада та йшов процес формування та організації радянської державної структури, до складу якої входили і військові комісаріати – органи місцевого військового управління на території губерній, повітів та волостей. У розпорядженні губернських військових комісаріатів знаходилися військові частини, військові установи, шпиталі, склади, запаси майна, що були необхідні для військових потреб губернії. Губернському військовому комісаріату підпорядковувалися повітові комісаріати, що здійснювали облік, навчання і призов військовозобов’язаних, контроль за діяльністю підвідомчих частин, установ та закладів, вели боротьбу з дезертирством. Слід зазначити, що в Україні повітові військові комісаріати були створені ще у січні – лютому 1919 р., але через військові дії, що велися на території держави, лише 1920 р. цей процес був остаточно завершений.

Детальніше...
 

З історії Миколаївського губернського управління рибними промислами

Друк

Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

У Державному архіві Миколаївської області знаходяться на зберіганні документи Миколаївського губернського управління рибними промислами (227 одиниць зберігання за 1920-1922 рр.). Установа була створена у травні 1921 р. на базі ліквідованого Азовсько-Чорноморського обласного управління рибними промислами Українського відділення з риболовства та рибопромисловості у Росії (“Головриба”), перебувало у віданні управління заготівель Народного Комісаріату продовольства УСРР. «Губриба» керувала роботою районних управлінь рибними промислами, організовувала риболовецькі спілки і артілі, постачала їм матеріали та снасті. Організовувала охорону вод, заготівлю, обробку та зберігання риби.

Детальніше...
 

До 210-річчя затвердження першого герба Миколаєва

Друк

Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та  використання документів
держархіву Миколаївської області

 

27 серпня (за ст. стилем) 1789 року губернатор Новоросійського краю, генерал-фельдмаршал, світлійший князь Григорій Олександрович Потьомкін підписав указ про найменування нової верфи на місці злиття річок Південний буг та Інгул „містом Миколаїв”. Найменоване на честь  переможного штурму Очаківської фортеці 6 грудня 1788 року, в день тезоіменитства Святого Миколая Мерлікійського, покровителя моряків, місто будувалось як „майбутнє грандіозне адміралтейство – гніздо нового російського Чорноморського флоту”.

Детальніше...
 
Більше статтей...


Сторінка 8 з 25

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер