Миколаївщина у період правління уряду П.Скоропадського (до 90-річчя подій)

Друк

29 квітня 1918 року у Києві на Конгресі організації партії українських хліборобів-землевласників гетьманом України було оголошено генерала Павла Скоропадського.
Документи виставки характеризують суперечливу політику уряду П.Скоропадського. Так, у Миколаєві була розпущена демократична дума складу 1917 року і відновлена царська цензова дума. Влітку 1918 року різко погіршилось постачання хлібом населення міста, продовольчий відділ Миколаївської міської управи запропонував до схвалення міською думою обов'язкову постанову про порядок користування картками на отримання хліба, у вересні 1918 року були підвищені ціни на печений хліб. Були і досягнення, особливо в області освіти і культури. У Миколаєві в цей час діяли не лише нижчі навчальні заклади, а й гімназії, вчительский інститут та ін., в яких проводилась політика українізації. У місті діяли три музеї.
Важке економічне становище більшості населення, залежність уряду гетьмана П.Скоропадського від німецької окупаційної влади призвело до загального невдоволення. Боротьбу проти гетьманату очолили соціалісти. У грудні 1918 року вліді гетьмана П.Скоропадського була ліквідована на території України.

 

Українізація 1920-х рр. на Миколаївщині

Друк

Експозиційний план виставки архівних документів
"Українізація 1920-х рр. на Миколаївщині"

З приходом на українську землю Другої світової війни на території Миколаївщини було У квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) проголосив політику „коренізації”, яка передбачала залучення представників корінних національностей до партійно-державного апарату, застосування національних мов в адміністративній роботі, освіті, видавничій справі, пресі тощо. Український варіант цієї політики увійшов в історію під назвою „українізації”. Це стало компромісною політикою з боку більшовиків, які змушені були рахуватися з українським національним відродженням, могутній стимул якому дала Українська народна революція 1917-1921 рр. Українізація стала спробою опанувати цей процес і спрямувати його в русло соціалістичного будівництва. Мала вона й зовнішню мету – продемонструвати українцям за кордоном, що лише у Радянській Україні вони зможуть задовольнити свої національні прагнення.

Політика українізації була доволі результативною: вже у 1929 р. в УСРР діяло 80% шкіл, понад 60% технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчання. Понад 97% українських дітей навчалися рідною мовою. Якщо у 1922 р. республіка мала не більше десятка україномовних газет і журналів, то у 1933 р. з 426 газет 373 видавались українською. Державні службовці в цей час повинні були складати іспити з української мови, а ті, що не мали необхідних знань, могли втратити роботу. Не була осторонь від цих процесів і Миколаївщина: 15 листопада 1923 р. було організовано курси української мови для вчителів та службовців радянських установ у Миколаєві, а на початку наступного року – у більшості районів Миколаївської округи. Так, у 1927-1928 навчальному році з 380 шкіл Миколаївської округи 275 проводили навчання українською мовою. У лютому 1929 р. курси української мови відвідували 937 державних службовців Миколаївської округи.

Однак вже наприкінці 20-х рр. у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот: сталінська правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів для збереження свого панування. Тоталітарна централізація і відродження імперської політики супроводжувались поверненням до русифікації. Поступово було зменшено кількість українських шкіл, скоротився відсоток українських учителів і науковців, закривалися українські театри, заборонялися п’єси українською мовою. Наслідком контрукраїнізації стало падіння престижу української мови і культури, зведення останньої до провінційного рівня, та русифікації значної частини України.

 


Сторінка 55 з 58

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер