Юрій Бойко-Блохін – український літературознавець, театрознавець, професор Українського Вільного університету у Мюнхені, член проводу ОУН, уродженець м. Миколаїв

Друк

Олександр Серединський,
заступник начальника відділу інформації
та використання документів держархіву
Миколаївської області

 

Юрій (при народженні Георгій) Блохін (літературний псевдонім Юрій Бойко) народився 24 березня 1909 року у м. Миколаїв. Його батько Гаврило Мефодійович Блохін був селянином із Полтавської губернії [1].

Батьки Юрія виховували дітей на поезії Т.Шевченка, читали П.Куліша, М.Грушевського; на чільному місці в них були видання Б.Грінченка, «Історія України» М.Аркаса, оповідання А.Кащенка. Активізуватися в українському розумінні, за словами самого Юрія Блохіна, він почав рано. Хлопчиною, навчаючись у семирічній російськомовній «єдиній трудовій школі», написав «Історію України» на основі праць Грушевського й Аркаса, прикрасив її ілюстраціями. Та «Історія…» мала розголос і викликала зацікавленість у школярів та учителів українознавства багатьох шкіл. Вони майже з усього міста приходили до школи. З осені 1925 до весни 1927 року Юрій Блохін навчався у професійно-технічній школі. Навчаючись у профтехшколі Юрій об’єднав ровесників у «Гарт Юнаків» з кількома секціями самодіяльності, щоб протиставити свою «організацію» комсомолові і пропагувати український дух, дух боротьби за визволення [2].

1927 року Юрій Блохін став студентом Миколаївського інституту народної освіти, де за перший рік навчання склав екстерном іспити за два курси. У цьому його підтримав український філолог та історик, просвітянин і викладач М.Лагута, який очолював в інституті комісію з українізації, керував науковим товариством. Із М.Лагутою Юрій Блохін підтримував добрі стосунки, бував вдома, користувався бібліотекою. Навчаючись в інституті Ю.Блохін звернувся до шевченківських студій, продовживши їх згодом на фаховому рівні. У 1928 році Юрій був переведений до Київського інституту професійної освіти [3].

1927-1928 роки позначилися на зростанні свідомості юнака. У той час відбулася дискусія між М.Хвильовим та його противниками, що не обминуло і Юрія. Його хвилювали ці події, захоплювали сміливість та публіцистичний талант М.Хвильового. У Київському інституті Юрію Гавриловичу не вдалося навчатись, так як він не зміг зарахувати студії Миколаївського інституту народної освіти, а починати все спочатку з матеріальних причин не було можливості. Довелося Юрію переїздити до Одеського університету. Там два курси Миколаївського інституту народної освіти зарахували за один. Серед викладачів Одеського університету були: професор української мови Дложевський, російської – професор Потапов, з історії російської літератури – Волков, які мали власний науковий підхід до свого предмету. Особливий слід в пам’яті Юрія Гавриловича залишили професори А.Музичка і М.Слабченко. Навчаючись в Одеському університеті, Блохін Ю.Г. був 10 жовтня 1929 року заарештований по справі Спілки визволення України. Йому висунули серйозні звинувачення, і справа могла закінчитися розстрілом. Однак за відсутністю доказів Юрія звільнили і навіть дозволили у 1931 році закінчити Одеський університет. Юрій Блохін отримав диплом за спеціальністю «Філологія і історія української літератури». Однак він відчував, що за ним пильно стежили [4].

У 1931 році Юрій Блохін переїхав до Харкова, де завідував педагогічною частиною технікуму точної механіки і одночасно працював викладачем української мови і літератури у школі фабрично-заводського навчання. Події голодомору 1932-1933 років застали майбутнього професора у Херсоні, де він працював викладачем української мови і літератури при комбінаті робітничої освіти. Ю.Бойко намагався займатися науковою роботою – опрацював монографію про М.Коцюбинського. З цієї причини постійно відвідував Херсонську міську бібліотеку, в якій на той час містились добре збережені комплекти «Літературно-наукового вісника» та твори визначного українського письменника М.Чернявського. Однак, підготовлену працю про М.Коцюбиського визнали «методологічно застарілою», оскільки джерела, на які посилався Юрій Гаврилович раптом стали заборонені. У 1933 році Ю.Блохін працював співробітником редакції газети «Правда Херсонщини», одночасно продовжував педагогічну діяльність. У тому ж році вступив до аспірантури Харківського інституту літератури імені Т.Г.Шевченка ВУАН й водночас працював у текстологічній комісії з підготовки ювілейного видавництва творів Т.Г.Шевченка (до 120-річчя від дня народження), опублікував ряд праць про творчість Т.Г.Шевченка. У 1930-ті роки Юрій Гаврилович Блохін розпочав літературно-критичну діяльність, друкуючи статті у журналах: «Життя і революція», «Літературна критика», «Літературний журнал», «Литературная учёба». У цей час на нього був написаний наклеп про колишній арешт. Наслідками цього наклепу було звільнення Ю.Блохіна з Харківського інституту літератури імені Т.Г.Шевченка. Він написав лист до канцелярії Сталіна, і незважаючи на пригноблюючу ситуацію кожного дня ходив до Державної бібліотеки ім. Короленка, писав статті про творчість І.Франка і Т.Шевченка. Прийшов лист з канцелярії Сталіна з дорученням ще раз переглянути справу Ю.Блохіна. Перелякані чиновники з Харківського облвиконкому видали Юрію довідку про те, що він має право на роботу, оскільки не заарештований органами НКВС. Юрій Гаврилович працював у різних установах м. Харків, викладаючи українську мову, і одночасно вперто писав кандидатську дисертацію «Творчий метод І.Франка», яку схвалив до захисту академік О.Білецький. Але захист дисертації не відбувся, бо влітку 1941 року почалась німецько-радянська війна [5].

З приходом нацистів у Харкові було започатковано відновлення університету, Ю.Блохіна прийняли на посаду доцента з історії української літератури. Він захистив дисертацію і став кандидатом філологічних наук. Пройшло небагато часу, і відновлення заборонили. Юрій Гаврилович прийшов у міську управу до кабінету інженера Кононенка, який прийняв його до організації українських націоналістів (ОУН) під проводом полковника А.Мельника. ОУН доручила йому йти працювати до газети «Нова Україна», де Юрій став завідувати відділом літератури, науки й мистецтва. Протягом 1942 та на початку 1943 року на шпальтах часопису «Нова Україна» було опубліковано 46 статей Юрія Блохіна. Його публікації були багатоаспектними: мовознавство, історія, філософія, етнографія, педагогіка, огляд преси, вистав, кінофільмів. Він дуже відповідально працював у часопису «Нова Україна», всі його статті незалежно від тематики були пронизані ідеями націоналізму як поваги та любові до всього українського. Для маскування політичної діяльності Блохін Ю.Г. змушений був приховувати своє прізвище під різними псевдонімами: Миколаївець, Зорич, Очко, Павленко, Бойко. Останнє закріпилося за ним і в післявоєнні роки у наукових працях і в офіційних реєстрах Мюнхенського Людвіг-Максиміліянс Університету. Ю.Бойко-Блохін пише для підпілля книгу «Ідея і чин», в якій розкритикував теоретичні підвалини діалектично-історичного матеріалізму, виклав своє розуміння української історіософії, показав боротьбу України проти російського імперіалізму. У цій книзі була висвітлена історія українського націоналістичного руху та боротьба українського націоналізму з гітлеризмом, подано нарис програмових завдань ОУН. Ця книжка стала виховним матеріалом для пропаганди національної ідеї в умовах радянської дійсності [6].

На початку 1943 року Бойко-Блохін Ю.Г. змушений був разом з сім’єю евакуюватися до Києва, а потім до Львова. У Львові Юрій Гаврилович працював професором Театрального інституту. У 1944 році він виїхав до Відня, а потім до Німеччини, оскільки не міг залишитися на Батьківщині, бо НКВС знав про його націоналістичну діяльність. Ю.Бойко-Блохін належав до українських патріотів, які мали стати жертвами терору. За три тижні перед закінченням війни Юрій Бойко-Блохін переїхав до Мюнхена. У травні 1945 року, протягом кількох днів, він написав, під псевдонімом Зорич, хронікальну драму «Зможу», в якій була показана картина змагань українського підпілля проти російського і німецького імперіалізму у воєнні роки. На початку еміграційного періоду Бойко-Блохін Юрій Гаврилович став членом Проводу Організації Українських Націоналістів, до 1964 року був керівником ідеологічної реферантури Проводу ОУН, керівником духовного сектору організації, проводив совєтознавчі досліди. З 1950 року Юрій Бойко-Блохін став професором Українського Вільного Університету за фахом – історик Української літератури. Наслідком комплексного дослідження творчості Т.Шевченка стала написана та захищена докторська дисертація на тему: «Творчість Т.Г.Шевченка на тлі західноєвропейської літератури». У 1955 році Юрію Гавриловичу було присуджено ступінь доктора філософії. У 1950-1960-ті роки він багаторазово обирався продеканом та деканом філософського факультету, а у 1965-1966 роках – ректором УВУ. Ще з 1948 року став членом Української Національної Ради, потім йому доручили функції керівника культури, науки і віровизнань. Знаменним для професора Бойка став 1962 рік, коли його запросили до Людвіг-Максиміліянського університету у м. Мюнхен на посаду професора-гостя за фахом історії слов’янських літератур. На 1960-ті та на початок 1970-их років припадає його діяльність у Фундації ім. Євгена Коновальця, на чолі якої він став. Йому довелося бути головним редактором збірника «Євген Коновалець та його доба». Ця книга , обсягом більше 1019 сторінок, об’єднала зусилля провідних діячів трьох націоналістичних середовищ: ОУН, ОУНр, ОУНз (за кордоном). Вона вийшла друком у 1974 році, засвідчила зближення трьох напрямків українського націоналізму. У липні 1984 року професор Ю.Г.Бойко на IX сесії Української Національної Ради був вибраний на посаду віце-президента Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі і пробув на цій посаді до 1988 року. Протягом багатьох років Бойко-Блохін Юрій Гаврилович активно займався громадською роботою, політичною й видавничою діяльністю. У його розвідках, сотнях статей і рецензій – ґрунтовне осмислення питання, досконале вивчення всіх можливих першоджерел. Дослідником написані низка статей і праць на теми з української літератури XIX ст. та про сучасну екзильну й крайову літературу (зокрема, про М.Коцюбинського, Т.Шевченка, В.Винниченка, О.Лятуринського). Окремо вийшли праці «Основи українського націоналізму», присвячена творчості Миколи Куліша (1951); «Шевченко і Москва» (Мюнхен, 1952), в якій автор розглядав фальшиве перекручування шевченкознавства у Радянському Союзі. Також видано праці «Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури» (про творчість М.Хвильового, В.Підмогильного, О.Ольжича, О.Гончара, М.Коцюбинського та ін., 1956), «Російське історичне народництво як джерело ленінізму-сталінізму» (1959), нарис «Російське історичне коріння більшовизму» (1955), «У сяйві нашого Києва» (1955) та книгу спогадів про київську газету «Українське слово у 1941 р.». У полі вченого – Марко Вовчок, М.Драгоманов, О.Кониський, М.Коцюбинський, С.Єфремов. Його цікавило проблеми російського народництва, українського романтизму XIX ст., мазепинська й післямазепинська доба, порівняльне вивчення історії східнослав’янських літератур тощо. Та найяскравіше у томах Ю.Бойка-Блохіна представлені  сподвижники українського національного відродження 1920-1930-их років. Він ґрунтовно дослідив творчий доробок М.Хвильового, ознайомився з архівом Г.Косинки. Згодом до цих імен приєдналися І.Дніпровський, І.Кочерга, В.Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, Г.Чупринка. Про них написано або оглядові статті, або розлогі рецензії на окремі твори. Широке коло письменників діаспори, про яких Ю.Бойко сказав своє слово: В.Барка, О.Лятуринська, Д.Гуменна, О.Ольжич, О.Теліга, Яр Славутич та ін. Літературно-критичні статті, розвідки і дослідження, вміщені у тритомному збірнику «Вибране» (1971-1981), свідчили про широчінь науково-творчих зацікавлень автора. Відомі праці Бойка-Блохіна Ю.Г. з українського театрознавства: «Молодий театр у Києві» (1930), про М.Кропивницького (1942), «П’ять великих акторів сцени» (1955), «Первісні зародки театрального дійства та старовинний театр на Україні» (1990); про творчість російських письменників і публіцистів, зокрема, А.Чехова, В.Бєлінського та ін. У праці «Бєлінський і українське національне відродження» дав фаховий аналіз його поглядів про боротьбу проти української мови та літератури, показав шовіністичне ставлення і зневагу Бєлінського до інших народів. У 1989 році професор Бойко-Блохін припинив викладати у Людвіг-Максиміліянс Університеті, зберігаючи свої професорські права, передбачені університетським кодексом. У наступному році померла дружина Ю.Бойка-Блохіна, але це не зупинило його наукову роботу. У 1990 році був виданий четвертий том «Вибраного» [7].

З 1990 року Юрій Бойко-Блохін започаткував зв’язки з науковими колами в Україні. У 1992 році вийшло київське видання вибраних праць професора Ю.Бойко-Блохіна. У вересні того ж року Юрій Гаврилович вперше після довгої розлуки побував в Україні, відвідав Київ, де мав зустрічі з редакцією газети «Літературна Україна», з письменником О.Гончаром, колективом Інституту літератури ім. Т.Шевченка АНУ, була підготовлена виставка праць Ю.Бойка та багато інших заходів. На запрошення ректора Миколаївського державного педагогічного інституту відвідав м. Миколаїв, де народився та навчався. Професор Бойко Ю.Г. мав зустріч з викладачами та студентами педінституту, проїхав вулицями рідного міста. Була організована поїздка до руїн стародавньої Ольвії. У 1996 році Бойка-Блохіна Юрія Гавриловича за літературну й громадську діяльність було нагороджено дипломом лауреата Шевченківської премії, присвоєно звання почесного академіка Академії педагогічних наук України. У цьому ж році професор Ю.Бойко знову побував в Україні, у Києві прийняв участь у Міжнародній науковій конференції «Тарас Шевченко і національно-визвольні змагання українського народу», побував у Каневі на Тарасовій Горі, де йому вручили диплом лауреата Шевченківської премії [8].

За своїми поглядами Юрій Бойко-Блохін був українським націоналістом, однак він не створив нової ідеології українського націоналізму та не претендував на почесне місце серед визнаних ідеологів, а навпаки, посилався на їх праці, виокремлюючи головне, спільне та актуальне з метою задоволення духовних потреб пересічного українця в окресленій площині зазначеного питання. Вчений вважав за свій обов’язок об’єктивно дослідити, узагальнити наявний матеріал про український націоналізм з метою доступності тлумачення пересічному українцеві суті, завдань та цілей даного поняття. З цією метою Ю.Бойко-Блохін написав ряд праць, таких як «Шлях нації» (1943 р.), «Проблеми історіософії українського націоналізму» (1950 р.), «Основи українського націоналізму» (1951 р.), «На головній магістралі» (1951 р.), «Ідеологія українського націоналізму» (1955 р.). У цих працях Юрій Гаврилович виступив у ролі упорядника різних доктрин українського націоналізму відомих українських ідеологів, досліджував їх праці та виокремлював їх спільність в загальному баченні сутності націоналізму. Розрізненість ідей автор намагався об’єктивно проаналізувати та надати їм справедливу оцінку. Навіть у суперечливій ідеології Д.Донцова Ю.Бойко-Блохін виокремлював спільні та відмінні риси з організованим націоналізмом, а також вказував на його особисту роль в прискоренні формування нової духовності. Ю.Бойко-Блохін надавав визначення українському націоналізму як «світогляду з великими завданнями і великими стремліннями», в якому виражалась найвища лояльність до нації та держави. В основі зазначеного світогляду «лежать два стрижневі моменти: по-перше – нація є головним історіотворчим фактором у світі; по друге – творча людина є основою динамічною силою нації». Метою українського націоналізму Юрій Гаврилович визначав здобуття самостійної і соборної української держави, як творчого фактору у світовій історії. Ця мета може бути досягнута за умови, коли українська нація здійметься на найвищі щаблі свої духовної напруги, змобілізувавши свої позитивні традиції і розбудивши внутрішні «дрімаючі потенції», до чого засобом має стати новий світогляд, як унаочнення захованого і приспаного минулого та душі сучасного і випливаючи з них потягів до майбутнього.

Визначальними принципами українського націоналізму виступають такі догми:

  • обов’язковість здобуття українською нацією власної державності, так як найбільшим виявом цілеспрямованої волі нації є створення й розвинення власної держави, яка єдино може забезпечити їй нормальні умови біологічного й духовного розвитку;
  • визначення характеру культури таким чином, щоб визнати дух, бажання, волю нації за її рушійну силу, її культурні особливості, які завжди повинні бути духовною субстанцією, з якої розвивається релігія, філософія, мова, література, малярство, музика, танець, скульптура, графіка, архітектура, витворювання найрізнародніших пам’яток матеріальної культури – все це має у кожній нації глибоко специфічні особливості і тим характеризує її;
  • суверенність держави, так як сувереном держави буде нація, в країні встановлено режим, який буде заснований «на принципі виборності, через безпосередні, рівні, загальні таємні вибори до місцевих самоуправ та до Державної Ради, що матиме законодавчі функції. Очолюватиме державу вождь, що покликатиметься Національним Збором, складеним з представників усіх виборних державних органів»
  • національний егоїзм, який зі своєї природи максималістичний, він не шукає ніяких компромісів коштом суверенних прав нації чи її території. Лише ті національні меншини матимуть право мешкати в Україні і будуть забезпечені можливостями свого культурно-національного розвитку, які не загрожуватимуть існуванню та скріпленню української самостійної державності та добробуту української нації [9].

Отже, в основі світоглядної концепції націоналізму Ю.Бойка – два визначних поняття: нація як головний історіотворчий чинник, та людина як основна динамічна сила нації. Визволення української нації, її змужніння йтиме в парі з духовним збагаченням і зростанням української людини. Власне, співвідношення спільноти й одиниці, пошук гармонії між суспільним і індивідуальним – це прикметна ознака філософського підґрунтя націоналізму. Нація визначається спільністю раси, мови, побуту, звичаїв, релігії, а також спільністю історичних переживань, психологічного укладу та економічних інтересів [10].

Професор Бойко-Блохін Юрій Гаврилович відзначений багатьма нагородами, член українських та іноземних наукових об’єднань, знаний в Україні ще досить поверхово. А він же безперервно протягом багатьох десятиліть висвітлював проблематику української літератури і взагалі нашої культури з національної точки зору, і це тоді, коли її було калічено, фальшовано, нищено в Україні. Він зробив багато з того, до чого в останні роки зверталися науковці в Україні і західному світі. У професора Юрія Бойка є чого повчитися, і не лише для вшанування, але з метою зовсім практичною, на благо нашої Батьківщини [11].

 

Список використаних джерел:

 

  1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 484, оп.1, спр. 1576, арк. 1, 15 зв.
  2. Шитюк М.М., Горбуров Є.Г., Горбуров К.Є. Слава і гордість Миколаївщини. Навчальний посібник. – Миколаїв: Видавець Шамрай П.М., 2012. – С. 46; Міронова І.С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохіна // V Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. – Миколаїв: Атол, 2004. – С. 323.
  3. Гаргаун Яна Ігорівна. Юрій Бойко-Блохін. Наукова та громадсько-політична діяльність. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (на правах рукопису). – Миколаїв, 2017. – С. 59; ДАМО, ф. Р-993, оп. 1, спр. 2, арк. 64-65 зв, 90-90 зв.; спр. 64, арк. 1, 24 зв.-25.
  4. Гаргаун Яна Ігорівна. Юрій Бойко-Блохін… - С. 60-61; Шитюк М.М… Слава і гордість Миколаївщини… – С. 47; Міронова І.С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохіна… - С. 323.
  5. Гаргаун Яна Ігорівна. Юрій Бойко-Блохін… - С. 62-66; Шитюк М.М… Слава і гордість Миколаївщини… - С. 48; Міронова І.С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохіна… – С. 323.
  6. Гаргаун Яна Ігорівна. Юрій Бойко-Блохін… - С. 70-71, 73; Шитюк М.М… Слава і гордість Миколаївщини… - С. 48-49; Міронова І.С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохіна… - С. 324.
  7. Гаргаун Яна Ігорівна. Юрій Бойко-Блохін… - С. 74-75, 82-83, 85-86, 90; Шитюк М.М… Слава і гордість Миколаївщини… - С. 49-52; Міронова І.С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохіна… - С. 324-325.
  8. Шитюк М.М… Слава і гордість Миколаївщини… - С. 52; Міронова І.С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохіна… - С. 325; Випусники та студенти Миколаївського державного університету – гордість України. – Миколаїв, МДУ, 2003. – С. 9; Вечерний Николаев, 24 сент. 1992 г., № 108.
  9. Гаргаун Яна Ігорівна. Юрій Бойко-Блохін… - С. 154, 162-163.
  10. Міронова І.С. Життєвий та творчий щлях Юрія Бойка-Блохіна… - С. 324.
  11. Шитюк М.М… Слава і гордість Миколаївщини… - С. 52.
 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер