Славетний син Миколаївщини (до 80-річчя з дня народження Федора Федоровича Зайвого)

Друк

Лариса Левченко,
директор державного архіву
Миколаївської області,
член правління Спілки архівістів України

Шановний читачу! Хіба не вражає вас ця унікальна постать: не геній, не аристократ і не пророк, а справжня трудова людина, яка всього себе віддала рідному краю і своїм землякам. Саме такими гідними синами пишається Україна. Та самі вони мало говорять про себе, навіть у момент найбільшої відвертості, а коли й розповідають щось, то швидше обмовляються, хоча б могли багато що повідомити.

Отож сиджу у кріслі з чашкою кави і слухаю, і захоплююсь все більше і більше. А навпроти мене високий на зріст чоловік з широкими плечима, офіцерською виправкою і посмішкою, що світиться любов’ю до людей, говорить про меліорацію земель, будівництво доріг, створення робочих місць та про колег і друзів, з якими звела його доля. 

Мій співрозмовник Федір Федорович Зайвий - родом із Вознесенська, народився 26 березня 1931 року, свій трудовий шлях розпочав ще хлопчаком у колгоспі імені Леніна Вознесенського району. На його дитинство припали важкі до та післявоєнні роки. Родина Зайвих – звичайні трударі.

Батько, Федір Гнатович Зайвий, бідний селянин з Вознесенська, працював на залізниці. Він двічі добровольцем уходив на фронт: перший раз - у громадянську війну в складі дивізії Котовського відстоював ідеали свободи і рівності, в другий - громив фашистів у роки Великої Вітчизняної. Під Білою Церквою отримав важке поранення і воно, мабуть, вкоротило йому життя, бо помер Федір Гнатович 1946 року у 45-річному віці. Мати, Парасковія Трохимівна, також походила з бідної селянської родини. У роки колективізації вступила до колгоспу імені Леніна, де й пропрацювала усе життя.  

Малий Федір у 1940 році пішов до першого класу Вознесенської неповної середньої школи № 6 та війна перервала його навчання, встиг закінчити тільки два класи. Після звільнення міста Федір спробував наслідувати свого батька, вступивши на навчання до Вознесенської залізничної школи № 23. Федір Федорович з посмішкою згадує ті роки. Розповідає як він та його друзі настільки захоплювались кіно, що не могли втриматися навіть від порушення громадського порядку. Влітку весела зграйка друзів забиралася на залізничну вежу і звідти насолоджувалась фільмами, що демонструвались на екрані літнього кінотеатру. Хлопчаків щоразу знімала з даху міліція, трохи й у «кутузці» довелося посидіти.

У 1946 році Федір закінчив сьомий клас, того ж року вступив до лав  комсомольської організації колгоспу імені Леніна. Голодні 1946-1947 рр. були складним періодом. Федір Федорович згадує, що все у садку, на городі, у сараї обкладалося податком і забиралося на відновлення народного господарства країни. Було не до школи і щоб вижити довелося працювати на будь-яких колгоспних роботах, де тільки підходив за віком. У 1948 році Федір влаштувався токарем Вознесенської міжрайонної майстерні капітального ремонту і одночасно навчався у школі робітничої молоді. Значний вплив на формування комсомольця Федора Зайвого мав секретар райкому комсомолу Михайло Бондаренко, учасник Великої Вітчизняної війни.

Невдовзі Федір Зайвий робить крок, який на все життя пов’язав його з сільським господарством. 1949 року він вступив до Новобузького технікуму механізації сільського господарства, а через чотири роки отримав захищений на «відмінно» диплом техніка-механіка сільського господарства. Саме у Новому Бузі комсомольці визнали Федора за свого лідера. У вересневі дні 1953 року його обрали першим секретарем Новобузького РК ЛКСМУ, а наступного року як і більшість комсомольських лідерів він став членом комуністичної партії.  То були переломні часи для нашої країни. У березні 1953 року помер  Й.Сталін і нове керівництво країни, що у більшості своїй було представлено українською партійно-державною номенклатурою, на чолі з М.Хрущовим взяло курс на відмову від терористичних методів державного управління. ХХ з’їзд КПРС  у лютому 1956 року засудив «культ особи Сталіна», «хрущовська відлига» охопила практично усі сфери життя суспільства – економіку, політику, ідеологію. Чи не вперше народи СРСР змогли вільно висловлювати свої думки, значно зріс життєвий рівень населення, мільйони людей з бараків переселились у малогабаритні «хрущовки», швидкими темпами розвивалась промисловість, а український аграрний сектор посідав провідне місце в СРСР.

У Новобузькому районі дрібні артілі об’єднувались у великі господарства. З’явилися великі колгоспи імені Леніна, Чкалова, Коцюбинського, «Батьківщина». Значно збільшилася площа зернових, а поголів’я худоби потроїлося. У район прибула велика кількість сільськогосподарської техніки. У Новому Бузі продуктивно працювали цегельно-черепичний завод, меблева фабрика, комбінат побутового обслуговування населення, маслозавод та інші підприємства, функціонували лікарня, поліклініка, санстанція, аптека, відкрилось понад 20 магазинів. У школах навчалось більше 6 тисяч дітей і працювало близько 200 вчителів. Молодь з усієї області приїздила до Нового Бугу, щоб навчатися у педагогічному училищі та технікумі механізації і електрифікації сільського господарства. Діяли клуби, читальні, червоні куточки, лекторські групи, працювали спортивні майданчики, стадіон. Наприкінці 1950-х був реконструйований кінотеатр, де почали демонструвати широкоекранні фільми. Все це приваблювало молодь, яка тоді гуртувалась навколо комсомольських лідерів. У районі налічувалось 72 комсомольських організацій загальною чисельністю більше 3 тисяч юнаків та дівчат.

«ЦК КПРС поставив завдання перед районними партійними і комсомольськими організаціями підняти рівень сільського господарства», - каже Федір Федорович. А тоді далекого 1953 року в одному із своїх виступів Федір Зайвий говорив: «Хлеб – наше богатство. Будет больше хлеба, будет больше продуктов питания, еще лучше станут жить люди на родной земле, еще могущественнее станет наша держава…» і орієнтував молодь району на високі досягнення у сільському господарстві. Комсомольці і молодь району щиро намагались наздогнати і перегнати Сполучені Штати Америки по виробництву молока, м’яса, масла на душу населення. За закликом комсомолу молоді люди йшли працювати на тваринницькі ферми і до кормозаготівельних бригад відразу після закінчення семирічної школи. Створювались комсомольські бригади та ланки, а бригадирами та ланковими призначались найзавзятіші. 1953 року на тваринницьких фермах району працювало 64 комсомольця, 1954 року – 96, 1955 року – 146 юнаків та дівчат. Комсомольсько-молодіжні ланки по вирощуванню кукурудзи, соняшника, коноплі були створені  в колгоспах «Сталінський шлях», «Хвиля революції», «Молода гвардія» та інших. 1956 року таких ланок по району було вже 22, а найкращих з них, де ланковими були дівчата Великохатько В.,                  Баймастрюк Л., Филякова А., ЦК ЛКСМУ нагородив своїми Почесними грамотами. Серед комбайнерів було створено 7 комсомольсько-молодіжних агрегатів, комсомолець Михайло Гончаренко з колгоспу ім. Москаленко намолотив 5250 центнерів зерна і скосив 390 гектарів соломи, в іншому колгоспі ім. Леніна бригадир-комсомолець Мирян Петир першим у районі завершив збирання зернових.

Під час збирання врожаю вся молодь району та школярі направлялась на сільськогосподарські роботи. За статистикою 1954 року в збиранні врожаю взяли участь 600 комсомольців і піонерів району. Молодь і діти допомагали підвозити хліб на елеватори і токи, скирдували солому, виготовляли перегнійні горщички. 4 комсомольські бригади з райцентру та бригада школярів із школи № 7 зібрали врожай з 20 гектарів буряку та 30 гектарів баштану; бригада комсомольців технікуму механізації сільського господарства заготовила 300 тонн силосу, а у колгоспі ім. Москаленко  комсомольці зібрали 900 тонн силосу. 1958 року райком комсомолу організував змагання команд району до Дня радянської молоді та «Естафету корисних справ» до Дня 40-річчя ВЛКСМ. До корисних справ було віднесено: вирощування кролів, водоплавної птиці, висадження плодових і декоративних дерев, винограду, знищення ховрахів на полях, збір металобрухту, макулатури, виготовлення іграшок для дитячих садків і ясел тощо. 18 березня 1958 року райком комсомолу провів зліт молодих тваринників Новобузького району, який відмітив, що з 2,5 тисяч комсомольців району 70% працювали безпосередньо у сільському господарстві. Доярками, свинарками, телятницями, птичницями працювали 418 дівчат. У колгоспах ім. Коцюбинського, ім. Москаленко, ім. Чкалова,    ім. Ворошилова, «Сталінський шлях», «Червона зірка», «Прожектор Ілліча», «Молода гвардія», «Нове життя», радгоспі ім. Щорса дівчата надоювали від 2500 до 4000 літрів молока від корови, стригли по 4 кг вовни від вівці та збирали більше 100 яєць від кожної курки. За результатами 1957 року 23 молодих тваринника району були нагороджені грамотами ЦК ЛКСМУ.

Райком комсомолу організовував серед молоді соціалістичні змагання. Комсомольці змагались за перехідний червоний прапор, перехідний червоний вимпел, перехідний мандат «Молодому твариннику». Комітети первинних комсомольських організацій у період збору врожаю випускали «бойові» та сатиричні листки «Крокодил», «Перець», а райком комсомолу публікував газету «Бокс», назва якої означала «бойовий орган комсомольської сатири». В цих виданнях критикували відстаючих та хвалили передовиків.   

В ті роки Новобузький район чотири рази підряд отримував перехідний Червоний прапор Миколаївської області за високі досягнення у сільському господарстві, а саме тваринництві та рослинництві. Федір Федорович зазначає, що з усіх нагород, отриманих ним за різних часів та на різних посадах, найдорожчою є орден «Знак Пошани», яким його нагородила Президія Верховної Ради СРСР 26 листопада 1958 року за значні успіхи у розвитку сільського господарства. Але щасливим він був від того, що поряд працювали сильні керівники-наставники Маров, Парсяк, Бурлака, Гонтаренко, Рубан-Задольський, Брушневський, від яких від набрався знань і досвіду.

Райком комсомолу організовував молодь району не тільки на трудові подвиги. 1957 року Москва стала столицею VI Всесвітнього молодіжного фестивалю молоді і студентства «За мир і дружбу». За всю історію цих фестивалів Московський був самим масовим – гостями радянської столиці стали 34 тисячі юнаків та дівчат  з 131 країни світу. Фестиваль прийшовся на середину «хрущовської відлиги» і запам’ятався своєю відкритістю. Концерти, конференції, демонстрації, дискусії, спортивні змагання, а головне неформальне спілкування підняло завісу, що почала розділяти світ на два табори. Фестиваль перевернув погляди радянських людей на міжнародну політику, стиль життя, літературу і мистецтво, моду. Зародження рухів «шестидесятників» і дисидентів  почалося саме тоді з ковтка свободи на Всесвітньому молодіжному фестивалі у Москві. Символ фестивалю білий «голуб мира» та пісня «Подмосковные вечера» стали візитними картками усіх свободомислячих молодих людей СРСР, а комсомольці стали грати у «КВН», слухати рок-н-рол та носити джинси. Для організації фестивалю був створений спеціальний підготовчий комітет, приготування тривали у кожному місті і селі. Не минула підготовка до фестивалю і Новобузький район. Готувалися серйозно і до районного і до обласного турів. З 23 вересня по 7 жовтня 1956 року в Новобузькому районі відбувся фестиваль молоді «Слава миру і труду». У ньому взяли участь 13 агіткультбригад, 23 хорових колективи, 213 індивідуальних виконавців, у спортивних заходах - 8 футбольних команд і 208 спортсменів.

Не можливо до кінця зрозуміти дух тієї епохи, якщо не сказати про критику, яка тоді надходила на адресу 1-го секретаря Новобузького райкому комсомолу. Зайвого Ф.Ф. критикували за недостатню організацію атеїстичної роботи серед молоді, нерегулярну сплату членських внесків комсомольцями району, недостатню кількість молоді, що потребувала охоплення політосвітою, а також за те, що мережа комсомольської політпросвіти не відповідала практиці комуністичного будівництва. Але сьогодні, оцінюючи історію з позицій ХХІ століття, розуміємо, що секретар райкому комсомолу Федір Зайвий розставляв наголоси правильно, але для тієї епохи трохи неприйнятно.

1958 року Федір Зайвий вступив до Вищої партійної школи в Одесі і залишив Новобузький район. У його характеристиці періоду навчання у партшколі зазначено, що програмовий матеріал Зайвий засвоїв на «відмінно», але має схильність до вивчення історичних, філософських та економічних наук. Бажання вивчати передові технології сільського господарства ніколи не давали Зайвому спокою. До речі, з Одеської ВПШ Федір Федорович перевівся у Львівську партшколу, так як паралельно вступив до Львівського сільськогосподарського інституту на факультет механізації сільського господарства. 1962 року отримав диплом «з відзнакою» Вищої партійної школи, а 1965 року - диплом інженера-механіка сільського господарства. У тій же характеристиці директор партшколи Я.Карпенко зазначає, що Зайвого Ф.Ф. доцільно використати на господарській роботі.

У січні 1963 року Зайвий Ф.Ф. – інструктор відділу парторганів Миколаївського сільського обкому КПУ, у 1964 році – головний інженер управління торгівлі мінеральними добривами обласного об’єднання «Сільгосптехніка», у 1965 році – знов на партійній роботі, і, нарешті,             14 жовтня 1967 року Зайвого затвердили першим секретарем Вознесенського райкому КПУ. У поданні на адресу Центрального комітету КПУ секретар Миколаївського обкому партії Т.Попльовкін відмітив, що Зайвий «як спеціаліст сільського господарства надає кваліфіковану допомогу райкомам у подальшому піднесенні сільськогосподарського виробництва…». Федір Федорович, згадуючи ті часи, каже, що то був найцікавіший і творчий період його життя і роботи, коли він самостійно міг приймати рішення і проводити їх в життя. Кожен колега, з яким йому довелося працювати, а їх можна називати безкінечно, був особистістю. Серед них ті, кого пам’ятає увесь Вознесенський район - Рябошапка, Єрмоленко, Луговий, Удова, Севастьянова, Крестич, Підгорець, Горбунов, Чижов, Кольчак та інші. «Багатьох серед моїх друзів вже не має на цій землі», - зітхає Федір Федорович.

На партійній посаді Зайвий увесь час займався своєю улюбленою справою – сільським господарством. Перш за все він звернув увагу на створення матеріально-технічної бази сільського господарства. Був розроблений і впроваджений у життя план протиерозійної обробки ґрунтів, побудовані дороги до усіх центральних садиб колгоспів і радгоспів, проведена реконструкція і побудовано нові промислові підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, здійснена комплексна механізація тваринницьких ферм, на яких встановлено 103 доїльних установки «Імпульс» та молокопроводи. В районі агрегатами малого зрошення було охоплено 10600 га земель. Споруджений комбікормовий завод та три ділянки по виробництву вітамінно-трав’яної муки. Все це дало можливість забезпечити тваринницькі ферми кормами і, як результат, збільшити надої молока та довести виробництво м’яса до 10 тисяч тонн на рік. У Вознесенську здійснено обваловку міста від повеней, побудований канал  по річці Мертвовод, міст через річку Буг, причал, заасфальтовані центральні вулиці, розпочато будівництво шкіряного заводу.

У період роботи на теренах Вознесенщини за успіхи у розвитку сільського господарства, збільшення виробництва і продажу державі зерна та інших продуктів землеробства Федір Федорович Зайвий Указом Президії Верховної Ради СРСР двічі, у 1971 та 1973 роках, був нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора».

Федір Федорович каже, що тут нема куди правду діти, у проведенні таких значних перетворень у районі та місті велику підтримку отримував він від Петра Юхимовича Шелеста, який щороку перед збиранням врожаю відвідував області, що продавали державі не менше ніж 1 мільйон зерна. Не дивлячись на те, що Шелест був першим секретарем ЦК Компартії України, членом Президії Верховної Ради УРСР, Політбюро ЦК КПУ та ЦК КПРС, фактично «першою людиною» на теренах республіки, Зайвий не боявся полемізувати з ним на предмет продажу державі всього зібраного зерна, хоча той був досить авторитарною людиною. «Я був проти «выколачивания» хліба з району», - каже Федір Федорович. Чи то великі плани по тваринництву, чи голодні дитячі роки були причиною, але Зайвий відстоював позицію, яка не подобалась обласному керівництву. Члени бюро обкому партії «вибивали» хліб з районів, але після продажу врожаю державі на місцях не залишалось достатньої кількості зерна, ні для задоволення потреб населення, ні для забезпечення тваринницьких ферм кормами. Петру Шелесту, навпаки, такий місцевий керівник припав до душі. Шелест сам відстоював економічні інтереси України перед Москвою, що й стало вагомою причиною його усунення. 1965 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС  Шелест увійшов у відкритий конфлікт із М.Сусловим через рішення Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР продати 450 тисяч тонн соняшникової макухи Швейцарії без дозволу Києва; він навіть висунув пропозицію щодо виходу України з під опіки Зовнішторгу СРСР і всіх зовнішньоторговельних відомств Москви. Мотивуючи відставку Шелеста, Л.Брежнєв закидав йому надмірну самостійність, місництво та прояви націоналізму. За ідеалізацію минулого та відстоювання самобутності гострій партійній критиці піддали книгу Шелеста «Україно наша Радянська», увесь її тираж, 100 тисяч примірників, вилучили, як із продажу, так і з бібліотек. У квітні 1973 року партійного «націоналіста» Шелеста відправили у відставку, заборонивши навіть оселитися в Україні. Так схожі за своїм характером і поглядами на розвиток економіки ці два керівники тому й насолоджувалися спілкуванням, об’їжджаючи поля Вознесенщини, тому й згадує зараз з такою теплотою Петра Юхимовича Федір Федорович. Він усміхається: «Ні, я не турбував його по дрібницях, тільки по великому. У мене все було в районі і трактори, і будівельні матеріали, і кадри».

1975 року Федору Зайвому надійшла пропозиція про роботу в ЦК КПРС. Чи то близькість до опального Шелеста зіграла свою роль, чи дійсно Володимир Васляєв не хотів прощатися зі своїм секретарем райкому, але він категорично заперечив переведення Зайвого до Москви. Васляєв був таким переконливим, що невдовзі і ЦК КПУ і сам Федір Федорович упевнилися в тому, що буде краще лишитися вдома. Ні, він не ображається, навіть вдячний, що не «рванув» тоді у першопрестольну. Вочевидь Васляєв хотів використати знання та досвід Федора Зайвого у галузі сільського господарства, тому й запропонував йому посаду секретаря Миколаївського обкому партії з питань сільського господарства, а через п’ять місяців - голови виконкому обласної Ради депутатів трудящих (народних депутатів). На останній посаді Зайвий працював з 16 листопада 1975 року по 5 березня 1982 року. Федір Федорович визначає цей період свого життя як найбільш напружений, але найменш цікавий. На той момент вже 10 років СРСР очолював Л.І.Брежнєв. Період його правління ще донедавна піддавався гострій критиці як «епоха застою», проте зараз вчені, політичні і громадські діячі та широка публіка все більше оцінюють ці часи як стабільні і справедливі, «а стабільність і справедливість не беруться просто з повітря», для їх підтримання потрібна сильна і специфічна воля. Криза в основному проявилася у банальному невмінні бачити можливості. Хіба потрібно розвивати «мистецтво можливого», коли кругом все було так добре, і все можна було отримати «за здорово живеш». І хоча застій не можна ототожнювати зі стагнацією, яка сама по собі передбачає незворотне затухання колись бурних процесів, або занепад і безвихідність, та рух все рівно відбувався по інерції. Можливо при відсутності спротиву і перешкод він продовжувався б скільки завгодно та його перервали. В ті часи в області під мудрим керівництвом Володимира Васляєва, ситуація була достатньо сприятлива, але загальний інерційний розвиток країни і криза політичної системи в цілому вже не давали можливості творчо і самостійно вирішувати питання.

 Безумовно, що й на цьому посту Зайвий перш за все опікувався сільським господарством. Було прийнято декілька дуже важливих спільних постанов бюро Миколаївського обкому Компартії України і виконкому обласної Ради народних депутатів: про впровадження прогресивних технологій у виробництво сільськогосподарських культур, про заходи щодо покращення експлуатації зрошувальних систем області, про прискорене впровадження індустріальної технології вирощування кукурудзи на зерно, про будівництво агропромислового комплексу тощо.

В цей же період відбуваються події, що назавжди змінили вигляд Миколаєва і області. 4 січня 1976 року був підписаний акт державної комісії по введенню в дію першої черги обласної туберкульозної лікарні в селищі Сливино, запустили в роботу Первомайський м’ясокомбінат, Олександрівський завод силікатної цегли. 1977 року була прийнята постанова про невідкладні заходи щодо початку забудови намивної території (Намиву) у південно-західній частині Миколаєва та будівництва двох великих мікрорайонів загальною площею 840 тисяч квадратних метрів і населенням більш ніж 50 тисяч осіб.

30 липня 1978 року відкрито єдиний в Україні Музей суднобудування і флоту. Цього ж року почав працювати Дніпро-Бузький морський порт потужністю 4,5 мільйони тонн переробки вантажів на рік, прийнято в експлуатацію Вознесенський шкіряний завод та Вознесенський завод пресових вузлів, Миколаївський зоопарк почав працювати на новій території. Про зоопарк Федір Федорович взагалі говорить з особливою теплотою, його будівництвом він опікувався увесь час від початку до закінчення: у 1976 році він підписав рішення облвиконкому про оголошення  спорудження зоопарку «народною стройкою» і визначив його як один з найважливіших об’єктів, у 1977 році – зобов’язав керівників промислових підприємств виконати обсяги робіт на об’єктах зоопарку у встановлені графіком терміни, у 1979 році було прийнято в експлуатацію тільки  30 замість 41, передбаченого за планом, об’єктів зоопарку. Допомоги потребували будівництво ведмежатника, гірки для козлів, приміщення для антилоп, жирафів, тераріуму, птичника, акваріуму, конюшні. Серйозного коректування вимагала кадрова, наукова, ветеринарно-санітарна та культурно-освітня  робота, зоопарк потребував забезпечення рентгенівською апаратурою, операційними столами тощо. 15 травня 1979 року облвиконком дав вказівки цілому ряду підприємств, організацій і установ щодо вирішення проблем по завершенню будівництва, фінансового і матеріального забезпечення зоопарку та налагодження його нормальної роботи.  

Миколаївський облвиконком звернув  увагу на незадовільне виконання робіт по будівництву першого енергоблоку Південно-Української АЕС, спорудження якої розпочалось 2 квітня 1975 року, але через 5 років технічна готовність пускового комплексу енергоблоку складала лише 69 %. 15 липня 1980 року Ф.Ф.Зайвий підписує рішення про зосередження усіх зусиль області на надолуженні планових показників. На пускові об’єкти направляються необхідні матеріальні і трудові ресурси, впроваджується досвід скоротного спорудження Ладижинської, Запорізької та Вуглегірської ГРЕС, підвищується рівень організації робіт, застосовується модний тоді «бригадний підряд». Навіть даються вказівки обласному управлінню торгівлі про виділення додаткових промислових і продовольчих товарів із врахуванням збільшення чисельності будівельників АЕС, обласному управлінню громадського харчування – по роботі їдалень та інших об’єктів харчування, управлінню будівництва АЕС – по вводу в експлуатацію лікувального комплексу на 250 койко-місць, дитячого садка, аптеки, магазинів і житлових будинків. Пуск першого енергоблоку Південно-Української АЕС, третьої в Україні і другої за потужністю після Запорізької, відбувся 22 грудня 1982 року, вже після переходу Зайвого на іншу роботу.

28 липня 1980 року почала працювати перша черга Миколаївського глиноземного заводу, одного з найбільших в Європі підприємств алюмінієвої промисловості. 13 січня 1981 року затверджується акт державної комісії по введенню в експлуатацію нового Інгульського мосту, 3 квітня 1981 року завершилось будівництво адміністративної будівлі облвиконкому (тепер у ньому розташовується Миколаївська обласна рада, Миколаївська обласна державна адміністрація та її структурні підрозділи, Господарський суд тощо) та площа імені В.І.Леніна в Миколаєві.

Великого значення облвиконком надавав спорудженню або капітальному ремонту медичних та освітніх закладів. 1978 року відремонтовано та реорганізовано Миколаївську школу-інтернат для дітей-сиріт і дітей, що залишились без батьківської опіки на 430 учнів і дошкільним відділенням на 45 дітей, у Первомайську відкрито художню школу, 1980 року почав працювати Дім дитини у Миколаєві на 185 міст, завершилось будівництво Миколаївської лікарні № 4, а у селі Софіївка Первомайського району відкрита перша в області сільська школа мистецтв.

Дуже важливим для області та її населення було спорудження пам’ятних знаків у місті Вознесенську на місці розстрілу жителів нацистами у 1943 році, у Богданівці Доманівського району на місці розстрілу євреїв у 1941-1942 роках, спорудження меморіалу на честь подвигу комсомольсько-молодіжної організації «Партизанська іскра» в селі Кримка Первомайського району та Кургану Слави «Сталевий солдат» у Новій Одесі.

Перелік побудованих, введених в експлуатацію, відремонтованих, заснованих об’єктів, заводів, лікарень, шкіл може продовжуватись дуже довго. Цим жила область наприкінці 70-х та на початку 80-х років, цим жив голова виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів Ф.Ф.Зайвий. Він був депутатом облради, міськради, Верховної Ради УРСР, делегатом ХХIV, XXV, XXVI з’їздів КПУ та XXV, XXVI з’їздів КПРС.  У 1977 році був нагороджений другим орденом «Знак Пошани» за збільшення виробництва і продажу зерна державі, а у 1981 році отримав Почесну Грамоту Президії Верховної Ради УРСР.

1982 року Федір Федорович Зайвий повертається на роботу у сільське господарство: спочатку очолює Миколаївський спеціалізований трест м’ясо-молочних радгоспів, а потім - Миколаївське обласне виробниче об’єднання радгоспів. Після ліквідації тресту і взагалі Міністерства радгоспів у 1983 році і до пенсії він працює завідувачем відділу по труду Миколаївського облвиконкому, згодом - начальником обласного управління по труду і соціальних питаннях.

Ось такий довгий шлях пройшов наш земляк Федір Зайвий, уся історія нашої країни більше ніж за півстоліття пережита ним, але він не зійшов з дистанції. І сьогодні у свій 80-річний ювілей Федір Зайвий в строю. Він є співзасновником газети «Центральний ринок» та заступником директора ТОВ редакції цієї газети.

2002 року з метою залучення багатого досвіду відомих заслужених працівників різних галузей народного господарства та досвідчених фахівців сфери управління народногосподарським комплексом області, а також для визначення конкретних шляхів та можливостей подальшого розвитку нашого краю при Миколаївській облдержадміністрації було утворено консультативно-дорадчий орган – раду старійшин. Федір Федорович Зайвий з перших днів став активним учасником усієї діяльності ради: бере участь у засіданнях колегії облдержадміністрації, нарадах, робочих групах, координаційних радах і комісіях з питань суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку області, висловлює свою думку, надає рекомендації і вносить пропозиції з важливих питань.

Кожного дня Федір Федорович долає шлях на роботу. А вдома дружина, з якою прожив майже півстоліття, є діти, онуки та правнуки.

Вже йду по Великій Морській і думаю: «не геній, не аристократ і не пророк», а все ж непересічна постать. Саме такими пишається Україна.