Головне меню

Десант безстрашних

Друк

Юлія Анатоліївна Бугаєвська
Провідний спеціаліст відділу інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

"До 65-річчя з дня висадки десанту під командуванням К.Ф.Ольшанського у Миколаївському морському порту"

Мужчины умирают, если нужно,
И потому живут в веках они.
М. Львов

У всякого міста - своя духовна атмосфера. Вона складається з традицій, звичаїв, легенд, фактів історії тощо. Духовна атмосфера Миколаєва пройнята вічно живою легендою про героїчний подвиг 68 моряків та солдатів десантного загону під командуванням старшого лейтенанта Костянтина Ольшанського. Це був безприкладний масовий героїзм людей.

Подвиг не був випадковістю. Він був підготовлений всією попередньою бойовою діяльністю 384 Окремого батальйону морської піхоти. Зі складу якого було виділено основне ядро десанту. Морські піхотинці цього батальйону по праву вважали себе спадкоємцями бойової слави загону Героя Радянського Союзу Цезаря Куникова, який першим висадився на півострові Мисхако, факт відомий в історії Великої Вітчизняної війни під назвою Малої землі. Зі складу цього загону багато моряків увійшли до новосформованого 384-го окремого батальйону морської піхоти. Командиром батальйону був призначений колишній начальник штабу загону Куникова, капітан, згодом майор Федір Євгенович Котанов. Батальйон Котанова не раз брав участь у десантах. Морські піхотинці на початку вересня 1944 р. несподівано висадилися біля Таганрога, посіяли паніку в рядах ворога і тим самим сприяли швидкому визволенню міста. У цій операції Костянтин Ольшанський був начальником штабу десантного загону. А через кілька днів - десант біля Маріуполя. Знову несподіваний удар, знову паніка в рядах ворога. І незабаром Маріуполь був визволений. Цього разу Костянтин Ольшанський командував десантним загоном.

І знову бої, походи. Битви на Кінбурнській косі. А 13 березня 1944 року автоматники батальйону першими форсували Дніпровський лиман і висадилися біля Станіслава - тоді це прибережне селище входило до складу Миколаївської області. Один за одним моряки разом із воїнами гвардійської частини визволяли населені пункти. Потім бої біля Святотроїцька, Богоявленська, Широкої Балки. І ось уже видно Миколаїв, місто і порт, великий промисловий центр, на той час - гніздо ворожої оборони. Надаючи важливого значення утриманню цього великого залізничного вузла і морського порту, гітлерівське командування наказало захищати Миколаїв до останнього солдата. Відчуваючи хиткість свого становища, на 26 березня 1944 р. було призначено евакуацію до Німеччини всього дорослого населення. У разі відступу фашисти збиралися знищити промислові об'єкти, порт, причали та елеватори.

Щоб зірвати злочинний задум окупантів командування вирішило висадити десант у тилу ворога, вибір припав на морських піхотинців 384 батальйону.

Організація десанту проходила згідно організаційного наказу № 6 командира 384 ОБМП Ф. Котанова від 25 березня 1944 року (с. Богоявленськ). Командиром загону призначено старшого лейтенанта К.Ольшанського, заступником командира з політчастини - капітана О.Головльова, начальником штабу загону - лейтенанта Г.Волошка, командиром першої бойової групи - молодшого лейтенанта В.Корду, командиром другої бойової групи - молодшого лейтенанта В.Чумаченка. Всього у загоні було 67 осіб, з них 55 моряків 384-го ОБМП і 12 армійців. Відбір був суворий, брали найхоробріших, добре перевірених моряків, які пройшли вже тяжку школу війни.

Згідно бойового наказу № 5 командира 384 ОБМП Чорноморського флоту від 25 березня 1944 року десантному загону старшого лейтенанта Ольшанського необхідно було у ніч з 25 на 26 березня 1944 року на підручних плавзасобах вирушити з с. Богоявленськ та висадитись у районі елеватора м. Миколаїв, з метою підірвати бойове керування противника, нанести удар по німецькій обороні з тилу і сприяти частинам Червоної Армії у визволенні міста. Час посадки - о 20-00, 25 березня, висадки - о 5-00, 26 березня.

Ніч на 26 березня була дощовою і вітряною. Великі хвилі Південного Бугу, що розливався від поводі, раз за разом розгойдували старі човни. Сім човнів, борючись із течією і сильним дощем, повільно підіймались по річці, на передньому човні разом з командиром Ольшанським був місцевий рибалка Андрій Андреєв, який добровільно погодився супроводжувати десант у тил ворога (він і став 68-м у загоні десантників). Вітер посилювався, човни час від часу накривало хвилями. Доводилось безперервно відливати воду касками. Та десантники в напруженій боротьбі із стихією мужньо продовжували долати 15-кілометровий водний шлях.

Перед світанком мокрі, стомлені десантники минули вхід у порт і непомітно висадились у районі елеватора. Розвідники безшумно знімали німецьких вартових. Сапери-гвардійці перевіряли шлях, оберігаючи моряків від мін. Загін розділився та зайняв три розташованих на пагорбі портових споруди.

Вранці біля цієї позиції зав'язалися запеклі бої. Спочатку сюди вирушило близько сотні німецьких солдат, та майже всі були знищені шквальним вогнем десантників з відділу 2-ї стрілкової роти. Атака була відбита. Та згодом противник почав підтягувати свіжі сили. У другому німецькому наступі брав участь вже цілий батальйон. Але і ця атака швидко захлинулась. Німецьке командування було серйозно стурбоване. До елеватора було кинуто другий, а з часом і третій батальйон. Командуванню 6-ю німецькою армією стало відомо про висадку десанту, і командуючий армією у шифрованій телеграмі коменданту міста Борману писав: "Маю інформацію, що численні сили росіян висадилися у морському порту. Я не можу забезпечити стійкі бойові дії на фронті, коли у мене в спині сторчить ніж". І далі ставилося завдання знищити десант. Комендант міста виставив проти моряків у першій половині дня 26 березня до 2000 солдат і офіцерів. Підтягнуто артилерію, викликані танки. Атаки тривали одна за одною.

Гармати і танки противників били по будинках, де засів десант, прямою наводкою. Вогнемети надсилали у вікна струми вогню, та ніщо не могло зломити бойового духу десантників. Близько опівдня 26 березня у розпалі бою радист загону передав таку радіограму: "Ми, бійці і офіцери, моряки загону Ольшанського, клянемося Батьківщині, що за місто Миколаїв будемо битися до останньої краплі крові, не шкодуючи життя".

Десантники дотримали свою клятву. Ворог був безсилий подолати опір жмені героїчних воїнів, проти яких було кинуто майже цілий німецький полк. Надвечір пішов дощ. Бійці змінювали один одного, під час перерв вони перев'язували рани, готували зброю та боєприпаси, знали, що вночі німці не ведуть боїв, а тільки зрідка пострілюють. Ніч пройшла відносно спокійно. Моряки чекали наступу 28-ї армії. Але ні 26, ні 27 березня армія у наступ піти не змогла.

В порту гриміли постріли гармат, лунав тріск кулеметів і автоматів, шугало полум'я пожеж. Кожен з десантників бився за десятьох. Щедро була полита земля миколаївська ворожою кров'ю.

У другій половині дня 27 березня загону прийшлось особливо тяжко - бій тривав до вечора майже без перериву. Їх залишалось вже небагато. Моряки чекали наступних атак, втративши їм лік. Із офіцерів залишилися Костянтин Ольшанський та молодший лейтенант Василь Корда. Німці продовжували закидувати гранатами будівлю контори, де знаходився Ольшанський з частиною загону. Потім гітлерівці запалили навколо будівлі димові шашки. Моряки задихалися, безперервно кашляючи, відчували слабкість та сонливість. Саме у цій боротьбі, приблизно о 17-00, було вбито К.Ольшанського.

Увечері 27 березня старшина другої статті, заступник командира відділу взводу протиповітряної оборони Кирило Бочкович зібрав відділ, з яким вирішили перевірити всю оборону, дізнатися, хто ж залишився живим. Ніч стояла темна, К. Бочкович разом зі старшим матросом-автоматчиком Іваном Дементьєвим та матросом Юхимом Павловим йдуть у розвідку. На порозі напівпідвального приміщення контори Бочкович пошепки гукнув: "Полундра" - пароль. Якщо у будівлі наші, то будь-хто відповість: "Севастополь". Це був відгук у загоні Ольшанського. Але відповіді не надійшло. З тяжкістю на серці ввійшли моряки у підвал, натикаючись на руїни стін та мертві тіла - у темряві було неможливо впізнати загиблих. Посидівши хвилин двадцять, у сподіванні почути хоч найменший шурхіт чи стогін, з ні з чим повернулися до товаришів. Бочкович тихо сказав: "Всі загинули, ми залишились одні".

Так 27 березня старшим серед десантників залишився старшина другої статті - Кирило Бочкович. Під його командуванням маленька група воїнів продовжувала нерівний бій. Моряки відбили вісімнадцять атак, знищили сотні солдат і офіцерів. О першій годині ночі 28 березня 1944 року після 15-хвилинної артилерійської підготовки з'єднання другого гвардійського корпусу перейшли у наступ. Німці, не витримавши потужного удару, почали квапливо відходити до переправ через річку Південний Буг.

Години здавалися безкінечними морякам, та через якийсь час в порту з'явилися наші солдати. Вони бігли до моряків. В те, що вони побачили, було тяжко повірити - на сотні метрів навкруги, серед руїн та воронок земля була застлана трупами противників. Назустріч їм з обгорілих розвалин вийшли моряки - поранені, отруєні газом та виснажені безсонними ночами, але живі. Із 68 десантників живих залишилось дванадцять. Всіх їх відразу ж відправили до шпиталю.

Пізніше схоплений полонений обер-лейтенант Рудольф Шварц розповість: "Командування Миколаївського гарнізону було досить збентежене, що за такий короткий проміжок часу був розгромлений майже цілий батальйон. Нам здавалось незрозумілим, яким чином такі великі сили радянських військ пройшли на територію порту". А ці "великі сили " - всього 68 бійців, що воювали за свою землю. Дві доби безперервного бою вилилися в єдиний подвиг десантного загону. План знищення верфі, міста та вивезення миколаївців до Німеччини був зірваний.

За мужність, відвагу та героїзм у боях проти німецько-фашистських загарбників весь загін моряків був приставлений до вищої урядової нагороди СРСР - звання Героя Радянського Союзу.

З усіх десантних операцій у період Великої Вітчизняної війни найяскравіша - Миколаївська. Подвигу загону К. Ольшанського присвячені пісні, вірші, поеми, картини, книги. У Миколаєві та інших містах країни є вулиці, названі іменами героїв десантного загону. Їх іменами названі школи, підприємства, навчальні заклади, селища, кораблі. Імена героїв перемістилися і в космос: нещодавно відкрито астероїд, що названий Ольшанією.

Мине час, людство здійснить не один подвиг в ім'я миру і прогресу, але пам'ять про подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні має жити завжди.

 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер