Головне меню

Насильницьке вивезення мирного населення Миколаївщини на примусові роботи під час Великої Вітчизняної війни

Друк

І.В. Крикалова
Головний спеціаліст державного
архіву Миколаївської області

У серпні 1941 р. фашистські війська окупували Миколаївщину. Її територія була поділена між Німеччиною та Румунією. Документи державного архіву Миколаївської області яскраво характеризують кровавий "новий порядок", встановлений німецько-румунські окупантами на території нашого краю. У Миколаєві було розстріляно, замучено, повішено 80 тисяч мирних громадян і військовополонених, а взагалі по області більше 105 тисяч осіб.

Однією зі складових частин окупаційного режиму нацистських загарбників було насильницьке вивезення мирного населення Миколаївщини на примусові роботи до країн Західної Європи, окупованих Німеччиною, у 1942-1944 рр. (в основному вивозили юнаків та дівчат 1926-1927 року народження). За відмову їхати до Німеччини мирне населення підлягало тюремному замкненню, а то і розстрілу.

Генеральний імперський уповноважений з робітничої сили Заукель вимагав: "усім чоловікам давати таку кількість їжі та надавати таке приміщення під житло та ставитися до них таким чином, щоб це коштувало нам найменших витрат при максимальній їх експлуатації". Такі умови праці "остарбайтерів" (так німці називали робітників зі сходу), безумовно, не оголошувалися, навпаки, з 1942 року почалося пропагування їх роботи у Німеччині. Так, в газеті "Українська думка", що виходила в Миколаєві у № 74 від 16 вересня 1942 року з'явилося звернення "Що чекає на тебе у Німеччині?": "Гарна праця і добра зарплатня. Гарне ставлення, гуртожиток і харчування, соціальна, культурна охорона, охорона здоров'я. Забезпечення твоєї родини у батьківщині. Отже запишись на Біржі Праці". У випусках газети за 1942-1943 роки публікувались статті з фотографіями житлових приміщень, їдалень для українських робітників, їхні листи з описанням чудових умов праці та життя у Німеччині.

Але ні заклики, ні фальшиві листи не приховували істини: українські юнаки та дівчата не бажали працювати у Німеччині, всіляко запобігали цього. Так, у своєму творі "Що я пережила під час німецько-фашистської окупації м. Миколаїв" учениця школи № 2 м. Миколаїв Сухорукова Валентина написала, що вона покалічила собі руки та ноги, щоб не потрапити до Німеччини, а учениця школи № 16 Моїсеєва перед оглядом медичною комісією випила 50 таблеток хіни, а перед тим, як іти на нову комісію, дівчина, порізавши собі ступні, приклала на місце порізів часник. Лише силою нацистські окупанти примушували мирне населення їхати працювати до Німеччини.

В державному архіві Миколаївської області зберігаються листи радянських громадян з-за кордону (безумовно, всі вони пройшли нацистську цензуру); спогади мешканців Миколаївської області, які повернулися з німецько-фашистської неволі; опитувальні листи осіб, що повернулися на Батьківщину, їх фільтраційні картки. Саме ці документи дають уяву про ті труднощі, що довелося пережити мирному населенню Миколаївщини на чужині. Під час дороги, згадував Козинець Григорій Костянтинович, мешканець Арбузинського району, "у ешелоні почалася хвороба - тиф. Із 60 осіб із мого вагону залишилось 46, інші померли".

Працювали остарбайтери на фабриках та заводах, залізничних станціях, кар'єрах, сільськогосподарських роботах. Робочий день тривав 12-14 годин, жили робітники в бараках, охороняємих солдатами, на працю їх водили з охороною. Тяжка робота майже не оплачувалась, працівники отримували не більше 10-15 марок на місяць. Годували дуже погано: 200-300 грамів хліба на добу та юшка. Одягу та взуття не видавали, замість взуття були дерев'яні сабо, що нагадували колодки, за кілька годин ноги розбивалися у кров.

Водночас з тяжкою працею остарбайтери терпіли знущання від господарів, наглядачів, охорони. Не було жодного робітника, який би не отримав побої та не був би принижений.

Всього було вивезено на примусові роботи до Німеччини 5 тисяч мешканців Миколаєва, а по області, за даними Миколаївського облвиконкому на 1 червня 1947 р. - 45,5 тисяч осіб.

Важка праця на чужині завершилась після визволення частинами Червоної Армії та союзними військами. Колишні остарбайтери, починаючи з 1945 року, почали повертатися на Батьківщину (звичайно, лише після проходження фільтрації).

Перед керівництвом Миколаївської області постало складне завдання: прийняти, нагодувати, допомогти працевлаштуватися великій кількості тих, хто поверталися на Батьківщину.

У березні 1945 року у м. Миколаїв був відкритий обласний приймально-розподільний пункт (ПРП), розміщений на території залізничного вокзалу. За відділом репатріації був закріплений будинок на 175 осіб та 241 квартира на 460 чоловік. При ПРП була їдальня, що обслуговувала 300 осіб на добу. У приймально-розподільному пункті репатріанти проходили реєстрацію, заповнювали опитувальну анкету, отримували документ на право проживання. Згідно інформації відділу репатріації при Миколаївському облвиконкомові на 10 лютого 1946 року з насильно вивезених до Німеччини 45507 осіб повернулося 18444, з них чоловіків - 9264, жінок та дітей - 9180; було направлено на роботу у промисловості - 5667 репатріанти, у сільське господарство - 10709.

На 10 лютого 1946 року відділом репатріації було надано матеріальної допомоги - 1025 жителям (231700 крб), 132 особи отримали одяг, 16772 - гарячі обіди, 8190 - сухий пайок (що проїзджали транзитом) і 7015 - продовольчі картки. Велика допомога була надана репатріантам з житлом: по області було відремонтовано 355 будинків та 1250 квартир. Радгоспи і колгоспи області надали 15000 кг борошна і зерна, 20000 кг овочів.

Для тисяч наших земляків, яки зазнали тяжкої долі на чужині, почалося мирне життя на Батьківщині.

 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер