Миколаївський губернський революційний трибунал. 1922 рік.

Друк

Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

 

Перші революційні трибунали (ревтрибунали, ревтриби) були створені більшовицькою владою відповідно до Декрету про суд від 22 листопада 1917 року для боротьби з особливо важливими справами: контрреволюцією, спекуляцією, мародерством, саботажем та ін. 1918 року на революційні трибунали було покладено розгляд справ про шпіонаж, погроми, хабарництво, зловживання владою. Під час проведення розслідувань та винесення вироків революційні трибунали керувалися «революційним сумлінням та правосвідомістю».

В Україні революційні трибунали були створені на початку січня 1918 року і діяли на підставі прийнятого Народним Секретарством спеціального положення «Про порядок створення на території України робітничих і селянських повітових і міських трибуналів, їхні завдання і функції». До складу революційного трибуналу входили голова, два його заступники та члени, обрані місцевими радами терміном на 6 місяців. Дізнання й попереднє слідство здійснювали слідчі комісії силами особливих народних слідчих (оснарслідів), котрі мали право проводити огляди, обшуки, виїмки в усіх державних та приватних установах та організаціях, викликати на допит, затримувати обвинувачених тощо.

19 квітня 1919 року відповідно до декрету ЦВК рад України був створений Верховний революційний трибунал при ВУЦВК – судовий орган для розгляду справ виключного значення. Справи для розгляду в ньому передавали Раднарком УСРР та Наркомат юстиції УСРР, їх розслідували верховні народні слідчі одноособово, а постанови щодо розглянутих справ приймалися колегією і оскарженню не підлягали.

Після створення на підставі декрету РНК УСРР від 16 квітня 1919 року у складі Наркомату юстиції Верховного касаційного суду обвинувачені у справах, підсудних революційним трибуналам, отримали можливість оскаржувати вироки. 22 квітня 1921 року декретом Раднаркому УСРР Верховний касаційний суд Наркомату юстиції УСРР був перетворений на Верховний касаційний трибунал при ВУЦВК, а за положенням від 31 травня того ж року став не лише касаційною інстанцією для ревтрибуналів, а й органом управління для революційних військових і військово-транспортних трибуналів УСРР. У серпні 1921 року Верховний касаційний трибунал при ВУЦВК та Верховний революційний трибунал при ВУЦВК були об’єднані в Єдиний Верховний трибунал при ВУЦВК – суд першої інстанції, касаційну та наглядову інстанцію для усіх революційних трибуналів УСРР. Структурно він складався із судового, касаційного, військового, військово-транспортного відділів та пленуму. Останній мав право в порядку нагляду затребувати будь-яку справу із трибуналів УСРР, зупинити виконання вироку, змінити міру покарання, скасувати вирок і передати справу на новий розгляд.

Наприкінці 1922 року революційні трибунали були ліквідовані під час судової реформи відповідно до «Положення про судоустрій УСРР» (16 грудня 1922 року).

У державному архіві Миколаївської області зберігаються документи Миколаївського губернського революційного трибуналу (губревтрибуналу, губревтрибу): 1415 одиниць зберігання за 1918-1922 роки, більшість котрих – судові справи з обвинувачення громадян у злочинах, що підпадали під юрисдикцію установи. І хоча Миколаївський губревтрибунал був організований у лютому 1920 року зі створенням Миколаївської губернії, документи, котрі змістовно характеризують його діяльність, збереглися лише за 1922 рік.

Відповідно до звіту Миколаївського ревтрибуналу за січень 1922 року упродовж місяця до нього надійшло 205 справ. Крім того, залишались незавершеними на початок січня 143 справи. З них було вирішено по суті 8 справ, припинено – 31 справа, передано за підсудністю – 5, всього завершено 50 справ. Залишились невирішеними на 01 лютого 1922 року 298 справ [1].

04 січня 1922 року Миколаївського губревтрибуналом було видано обіжник для виїзних сесій продовольчих ревтрибуналів (продревтрибів).  Відповідно до нього завдання продревтрибів полягало у тому, щоб посилити надходження продподатків, але за умови, що господарство не буде при цьому зруйноване. Між тим, більшістю вироків як міра покарання було визначено ув’язнення неплатників податків у ДОПРі. Зважаючи на обмежену кількість місць у ньому та з метою зменшення кількості державних утриманців, губревтрибунал пропонував застосовувати насамперед майнові та грошові стягнення. Зокрема, відносно орендарів млинів було запропоновано застосовувати грошовий або продовольчий штраф, потім часткову конфіскацію майна, розірвання договору оренди і лише при злісному ухиленні від сплати податків – ув’язнення у ДОПРі [2].

У лютому 1922 року до губревтрибуналу надійшло 66 справ (у провадженні перебувало 142 справи), за котрими було обвинувачено 75 осіб. Класифікація злочинів: повстання та збройний виступ проти радвлади – 3 справи, контрреволюційні злочини – 2, хабарництво та здирництво – 3, інші злочини за посадою – 44, невиконання обов’язкових постанов влади – 5, спекуляція – 1, виготовлення та продаж міцних і спиртових напоїв – 1, вбивство – 3, інші – 4 [3].

На 01 квітня 1922 року на розгляді Миколаївського губревтрибуналу залишались 187 справ, у квітні-травні надійшло 553 справи (разом їх кількість склала 740), з них було розглянуто під час 14-ти розпорядчих засідань 495 справ, під час 29-ти судових засідань – 34. За справами, розглянутими під час судових засідань, було засуджено 200 безпартійних та 4 комуніста. За справами військового відділення щодо збройних нападів винесено 7 смертних вироків, з них 5 приведені до виконання. За справами податкового відділення обвинувачені засуджені до відшкодування 6143 пудів 06 фунтів зерна (продподатку) та сплати на користь голодуючих 1090000000 руб. Під час виїзних сесій було розглянуто 54 справи, більшість з них про політичний та кримінальний бандитизм, за котрими винесено 11 смертних вироків [4].

Відповідно до звіту про діяльність Миколаївського губревтрибуналу за червень 1922 року через майбутнє скорочення штату ним було передано близько 180 справ до нарсудів та особливої сесії, залишено виключно справи про бандитизм, розбійні напади, контрреволюцію та значні посадові злочини. За скороченням штату було звільнено двох з восьми оснарслідів та чотирьох працівників канцелярії. Штат губтрибуналу на той час складався з голови та його заступника, семи членів колегії, трьох членів колегії обвинувачів, 6 оснарслідів та канцелярії: керуючого справами (старшого секретаря), секретаря адміністративної частини, секретаря судової частини, секретаря податкового відділення, діловода колегії обвинувачів, двох діловодів слідчої частини, архіваріуса, двох машиністок, діловода загальної канцелярії (завідувача сховищем), реєстратора, коменданта, трьох розсильних, прибиральниці та кучера. У  Херсоні працювали 9 осіб: начальник слідчої частини, 3 оснарслідів, народний обвинувач, секретар, діловод, машиністка і кур’єр; у Єлисаветграді – 10 осіб: начальник слідчої частини, 5 оснарслідів, секретар, діловод, машиністка і кур’єр; в Олешках – 6 співробітників: начальник слідчої частини, 2 оснарсліди, народний обвинувач, діловод та кур’єр. Ревтрибуналові не вистачало коштів на відрядження (для проведення виїзних сесій), канцелярські, господарські та поштові витрати. Матеріальний стан співробітників був важким (заробітну плату за квітень-травень у червні ще не отримали), тому вони часто «збігали» до господарських установ. І нормальне функціонування губревтрибуналу пояснювалося лише «героїзмом співробітників, котрі, голодні та змучені, все ж продовжували працювати». Зв’язок із повітами був більш-менш нормальним, але за проїзд залізницею треба було розраховуватися готівкою. Юридичну літературу ревтрибунал не виписував за відсутності коштів, отримуючи час від часу збірки виданих декретів та розпоряджень уряду. Голова ревтрибуналу здійснював нагляд за усією діяльністю установи по губернії, керував роботою трибуналу та головував під час розгляду особливо важливих справ. Заступник голови ревтрибуналу обіймав також посаду голови військового відділення трибуналу, головував під час судових засідань та керував розпорядчими засіданнями трибуналу. Один з членів колегії здійснював нагляд над слідчим апаратом ревтрибуналу та керував справами щодо контрреволюції та посадових злочинів. Інший з членів колегії керував податковим відділенням, куди надходили справи про податкові правопорушення, у тому числі загально-цивільні та справи щодо допомоги голодуючим. Два члени колегії були постійно зайняті роз’їздами по губернії у справах виїзних сесій. Ще на одного члена колегії було покладено завідування господарством та сховищем. Усі члени колегії почергово брали участь у судових та розпорядчих засіданнях. Канцелярія поділялася на три відділення: адміністративне, судове та військове, податкове. До адміністративного відділу входили реєстратура, архів, камера схову, особовий склад та господарська частина. Пошта надходила до керуючого справами, справи та протоколи дізнань через членів колегій – до доповідачів на розпорядчих засіданнях. За резолюціями голови та членів колегії, а також постановами розпорядчих засідань канцелярія виконувала поточну роботу. У розпорядчих засіданнях та під час важливих судових процесів обов’язки секретаря виконував керуючий справами, під час інших процесів – секретар судової частини. Канцелярія адміністративної частини вела настільний реєстр, до котрого вносили усі справи, які розглядали під час розпорядчих та судових засідань, а також слідкувала (під наглядом керуючого справами) за виконанням постанов розпорядчих засідань. Судовий секретар слідкував за виконанням судових вироків. До слідчої частини справи передавали за резолюціями голови та членів колегії й розпорядчих засідань і по завершенню слідством повертали через загальну реєстратуру до колегії обвинувачів. Тому, для зручності та вчасного надання довідок, реєстратура вела єдиний журнал реєстр вхідної та вихідної документації, до котрого укладали алфавіт. В адміністративній частині також вели книгу арештованих підслідчих, де відмічали усі зміни запобіжного заходу. Завершені справи передавали до архіву та вносили в окрему книгу, до котрої додавали алфавіт. Колегія обвинувачів наглядала за роботою оснарслідів, котрі укладали анкети про рух справ. Справи, отримані від оснарслідів після завершення слідства. заносилися до настільного реєстру. При надходженні речових доказів до сховищ записи вносилися до відповідної книги, а до справи доєднували квитанцію.

У червні 1922 року під час судових засідань було розглянуто кілька важливих справ. Одне з них – про вбивство незаможної селянки Бармашової під час вилучення церковних цінностей, котрий викликав великий громадський інтерес. За цією справою 8 обвинувачених було засуджено до вищої міри покарання, інших – до громадських примусових робіт з утриманням і без утримання під вартою, двох було виправдано. Під час перебування наприкінці червня у Миколаєві голів ВЦВК та ВУЦВК М. Калініна та Г. Петровського троє засуджених до вищої міри покарання за цією справою були помилувані, п’ятьом було відмовлено. За справою з обвинувачення комуніста Берга та Павловської щодо участі в нападі перший отримав 5 років примусових робіт зі строгою ізоляцією, друга – рік примусових робіт. У справі Анічкіна та Маврокордато щодо співучасті у розбійному нападі першому присудили 5 років примусових робіт зі строгою ізоляцією, другому – 3 роки примусових робіт. Член президії Миколаївського губраднарсуду Данікер за хабарництво був засуджений до трьох років примусових робіт умовно. Також 2 справи було направлено на дослідування через нові обставини по ним. У розпорядчому засіданні розглянуто 279 справ, з котрих 59 припинено (за амністією, недостатністю доказів, смертю обвинувачених тощо), інші передано до нарсуду, раднарсуду, на дослідування та до інших установ. У провадженні оснарслідів у Миколаєві перебувало у слідчій розробці 100 справ щодо різних злочинів. По податковому відділенню було розглянуто 12 справ, за котрими обвинуваченим присуджено до сплати 6082 пудів 28 фунтів зернопродуктів і 920 000 000 руб.

У квітні-червні 1922 року виїзними сесіями Миколаївського губревтрибуналу було проведено значну роботу по боротьбі з бандитизмом (котрий сягнув великих розмірів на Херсонщині) та податковими злочинами. У Херсонському та Дніпровському повітах через політичний та кримінальний бандитизм населення Берислава і Каховки не виходили на вулиці після 21 години. Тому судові процеси щодо бандитизму викликали велику громадську зацікавленість і по цілому ряду гучних справ виїзні сесії виносили вироки у вигляді вищої міри покарання, котрі з дозволу президії губвиконкому приводили до виконання. Хоча виконання смертних вироків без санкції Верховного трибуналу було незаконним, губревтрибал свідомо порушував правила через «виключні умови, котрі переживала Херсонщина». З 14 квітня по 14 червня 1922 року у Херсонському повітові з дозволу губвиконкому Херсонською виїзною сесією було виконано 19 смертних вироків, Дніпровською – 8. Упродовж квітня-червня Херсонською сесією було розглянуто під час 33 судових засідань 28 справ, направлено до нарсудів за підсудністю 56 справ, призупинено до розшуку обвинувачених 6 справ, передано на дослідування 9 справ, на висновок особливих народних обвинувачів – 4 справи, у розпорядження губернського відділу юстиції – 1 справу, у провадженні оснарслідів залишалося 155 справ, у особливого народного обвинувача – 25. За справами Херсонської сесії було засуджено до вищої міри покарання 25 осіб (з них 19 приведені до виконання). У липні 1922 року у м. Херсон мали відбутися слухання у справі осіб, котрі обвинувачувалися у політичному бандитизмі та зв’язках із Н. Махно та С. Петлюрою. Дніпровською сесією було підготовлено до судових засідань 37 справ, до вищої міри покарання засуджено 17 обвинувачених (з них 8 приведено до виконання). Єлисаветградська сесія у вказаний період працювала виключно щодо справ по податковим злочинам: у червні надійшло 190 завершених слідством справ, котрі мали бути розглянуті у розпорядчому засіданні, в оснарслідів лишалося 248 незавершених справ. Всього у січні-липні 1922 року через трибунал пройшло 1442 справи щодо різного роду злочинів: повстання та збройний спротив радвладі – 6, бандитизм – 155, інші контрреволюційні злочини – 108, дезертирство – 61, саботаж – 22, хабарництво і здирництво – 107, продподаткові та допомголівські (пов’язаних з установами та фондами допомоги голодуючим)   злочини – 278, вбивства – 48, злочини за посадою – 647, інші злочини – 10. З вказаних справ частина була передана за територіальною підсудністю до нарсудів та інших трибуналів, частина припинена за різних підстав (амністіями, відсутністю складу злочину, недоведеності обвинувачення), частина призупинена провадженням до розшуку обвинувачених, інші справи заслухані у судових засіданнях трибуналу і за ними винесено вироки: засуджено до розстрілу – 69, оголошено поза законом – 5, засуджено до примусових робіт із позбавленням волі – 137, без позбавлення волі – 30, до штрафів – 213, кількість справ за участі обвинувачів та правозаступників – 75, поза їх участі – 25, утримувалось під вартою арештованих – 273, проведено судових засідань – 77, розпорядчих засідань – 74. Більшість заслуханих справ стосувалися політичного та кримінального бандитизму у Єлисаветградському та Дніпровському повітах у квітні-травні. У зв’язку з виконанням більшості смертних вироків напади, пограбування та розбійні напади у цих місцевостях значно зменшилися. Більшість злочинів було вчинено через неврожайний рік на ґрунті нужди і голоду, бандитські виступи та напади здійснені «рецидивістами з кримінального елементу та політичними злочинцями з контрреволюційних організацій». За податковими правопорушеннями та у допомголівських справах було присуджено до сплати вартості 23871 пудів 38 2/4 фунтів зерна, 262 пайки та 10 420 000 000 руб. [5].

Згідно звіту про діяльність Миколаївського губревтрибуналу за липень 1922 року кількість членів трибуналу дорівнювала дев’яти, на трьох виїзних сесіях було розглянуто 28 справ, на восьми розпорядчих засіданнях – 391 справу, з них припинено 110, передано за підсудністю – 281 [6].

На 1 серпня штат Миколаївського губревтрибуналу складався з 36 співробітників, у повітах: по м. Єлисаветграду – з 5-ти, по м. Херсон – з 5-ти, по м. Олешки – з 4-х (разом 50). Планувалося скорочення штату до 42 співробітників, тому було видано наказ усім оснарслідам залишити у провадженні лише ті справи, за котрими обвинувачуваним загрожувало суворе покарання, інші справи треба було передати по підсудності особливим сесіям і нарсудам. Під час проведення виїзної сесії в Єлисаветграді була заслухана справа про вбивство секретаря Устинівського волпаркому. Під час розслідування було створено спеціальну сесію для розгляду справи за місцем злочину – у с. Устинівка, за котрим ширилася слава «бандитського й кулацького гнізда»: цілий ряд відповідальних працівників було вбито у ньому. Сесія присудила до розстрілу п’ятох обвинувачених, вирок було виконано за постановою губкому та губвиконкому. У провадженні сесії було 143 справи, з котрих у судовому засіданні по суті розглянуто 15 справ, у розпорядчому засіданні – 138 справ, з котрих припинено 63, передано за підсудністю 39, призупинено 23, повернуто для дослідування – 8. За однією із заслуханих у м. Єлисаветград справою трьох обвинувачених засуджено до розстрілу за розбій та вбивства. В Єлисаветградській слідчій частині перебувало у провадженні 295 справ, з котрих завершено слідством – 83. Під час проведення виїзної сесії у Херсоні двоє осіб були засуджені до розстрілу за вбивство родини з метою пограбування. По Дніпровській частині у слідчій частині знаходилася 281 справа, з них завершено слідством та передано за підсудністю – 144. Миколаївським губревтрибуналом було розглянуто у розпорядчому засіданні 115 справ, у судовому – 11, з котрих 2 – по податковому відділенню [7].

У доповіді про діяльність Миколаївського губернського реврибуналу за серпень 1922 року є відомості про те, що згідно розпоряджень Наркомату юстиції та Верховного трибуналу при ВУЦВК штати співробітників доведені по губернському центру до 33-х, у повітах – до 12-ти. Замість одного оснарсліда у повітах залишено по 2, з них один партійний, інший – спец. Разом з тим губревтрибом було порушено клопотання перед губвиконкомом про прийняття на утримання за рахунок місцевих коштів 3-х оснарслідів та 3-х діловодів. Жалування співробітники отримували із запізненням, відправка телеграм та відрядження співробітників до повітів теж відтерміновувались за відсутністю коштів. У серпні 1922 року Миколаївським губревтрибуналом було проведено 12 розпорядчих засідань та 12 судових, у провадженні перебувало 612 справ. Засуджено до вищої міри покарання 14 осіб, з них 11 – виїзною сесією по Єлисаветградському повітові за обвинуваченням у політичному бандитизмі. Вирок був приведений до виконання за постановою президії губвиконкому за участі представників губкому та губревтрибу [8].

Наказом голови Миколаївського губернського військового трибуналу Гельферіха від 18 серпня 1922 року № 57 було суворо заборонено співробітникам трибуналу надавати будь-які відомості про хід справ у трибуналі працівникам газет. Усю інформацію та звіти про стан справ у трибуналі готував та надавав пресі член колегії Прокоф’єв [9].

Згідно доповідної записки голови Миколаївського губревтрибуналу Гельферіха на ім’я голови Верховного трибунала від 22 серпня 1922 року через катастрофічний фінансовий стан телеграми лишались невідправленими, а посилки зі справами – не отриманими через відсутність коштів [10].

Наказом по Миколаївському губернському військовому трибуналові від 23 серпня 1922 року № 59 було -1розпущено Дніпровську виїзну сесію губревтриба, справи сесії передано до Херсонської сесії (голова Зеленєв) [11].

Наказом по Миколаївському губернському військовому трибуналові від 01 вересня 1922 року № 63 було відряджено в.о. голови колегії обвинувачів при губревтрибі Давидова з 29 серпня до м. Херсон для виступу державним обвинувачем у процесі банди Свища та інших «бандитів петлюрівського забарвлення» [12].

У вересні 1922 року кількість членів Миколаївського губревтрибунала дорівнювала 9-ти, протягом місяця відбулося 23 розпорядчих засідання, взято участь у 40 судових засіданнях, у провадженні перебувало 322 справи, з них припинено – 62, передано за підсудністю – 65, призначено до слухання у судових засіданнях – 40, направлено на дослідування – 2, завершено – 24 [13].

На підставі постанови ВУЦВК від 17 липня 1922 року «Про Надзвичайні сесії військового відділення губревтрибуналів» у вересні губревтрибунал спільно з губвиконкомом та ДПУ організував надзвичайну сесію у Єлисаветградському повітові з членів колегії губревтрибуналу для розгляду бандитських справ. Вона діяла упродовж вересня, присуджуючи вироки. Під час розгляду справи щодо обвинувачення 175 осіб в організації «зграї петлюрівського забервлення, котра мала на меті повалення радвлади та мала зв’язки із закордонними бандитами», до складу надзвичайної сесії було долучено двох представників ДПУ. За цією справою до вищої міри покарання було засуджено 50 осіб, вирок виконано упродовж 48 годин. За вбивство відповідальних працівників у Березівській волості Єлисаветградського повіту було засуджено до розстрілу 8 обвинувачених. Упродовж вересня 1922 року оснарслідами було завершено слідством по Єлисаветградському повітові 334 справи, по Херсонському повітові – 29, по Миколаївському – 21 [14].

У жовтні 1922 року виїзною сесією Миколаївського губревтрибуналу у м. Єлисаветград було проведено 12 розпорядчих засідань, 16 судових засідань, розглянуто 50 справ у розпорядчих засіданнях та 14 – у судових [15].

Згідно з доповіддю про діяльність Миколаївського губревтрибуналу у жовтні 1922 року через заплановану ліквідацію Миколаївської губернії відбулося скорочення штатів у повітових установах: залишено по три співробітника на повіт. У зв’язку з ліквідацією губревтрибуналу голові Верховного трибуналу пропонувалося для сесій Одеського губревтрибуналу для м. Миколаїв та Миколаївському повітові створити посилений штат з постійних 3-х членів колегії трибуналу та 5-ти співробітників технічного персоналу канцелярії (секретаря, діловода, машиністки, реєстратора та розсильного), а також залишити існуючий штат з 5-ти оснарслідів та 2-х співробітників для канцелярії. У довоєнний час м. Миколаїв (без повіту) обслуговувався судовими установами: 8-ма мировими суддями, з’їздом мирових суддів, 6-ма судовими слідчими та одним слідчим у важливих справах, а також постійними сесіями окружного суду. Наразі у місті працювали 4 дільниці народних суддів та один народний слідчий, котрі були «завалені справами». Після скорочення штатів судових органів їх робота «дорівнюватиме нулю». Щомісяця губревтрибунал (без сесій) слухав 12-15 справ, щодня надходило 8-10 справ та протоколів дізнань, у оснарслідів постійно перебувало у провадженні 25-30 справ. У січні-жовтні 1922 року по суті губревтрибуналом розглянуто 152 справи, у розпорядчому засіданні – 1546 справ. За кожною справою викликалися обвинувачені иа свідки, у середньому 6 осіб. Зв’язок із повітами у жовтні значно покращився. Коштів на поштові, телеграфні видатки, відрядження не  вистачало [16].

Згідно постанови губвиконкому від 20 листопада 1922 року № 367 по Миколаївському губернському військовому трибуналові було видано наказ від 21 листопада 1922 року № 83, котрим оголошено Миколаївський губревтрибунал розформованим з 21 листопада 1922 року. Уоснарсліди Штейнберг, Носков та Зайцев, а також співробітники, котрі обслуговували їхні канцелярії, переходили у відання Одеського губревтрибуналу. Було звільнено 22 співробітника (в.о. голови колегії обвинувачів Давидов, члени колегії обвинувачів Тютчев, Пашкевич і Герасимов, оснарсліди Пашкевич та Габестро, ст. секретар трибуналу Розенталь, секретар Зуєв, секретар загального відділу Бунельман, секретар податкового відділу Савельєв, діловоди Кулібаба, Островський та Олінська, реєстратор Лєбєдєва, архіваріус Яцино, конторщики Альтшулер і Шиц, скарбник-рахівник Малкіс, трибунальний виконавець Ромбо, кучер Штейнер, прибиральниця Осколова, кур’єр Уліцький. П’ятеро співробітників (оснарсліди Лук’янов, Горлачев і Крохмаль, машиністка Коган і конторщик Шемітов) з 20 листопада перейшли у розпорядження Одеського трибуналу. Члени колегії Вишинський та Герасимов були відряджені у розпорядження Одеського губревтрибу, інші члени колегії трибуналу – Кохлін, Фогоянець, Кащевський, Прокоф’єв, Бочаров і Зеленєв – у розпорядження Миколаївського укома [17].

Список використаних джерел:

  1. Державний архів Миколаївської області, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 2.
  2. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 1, арк. 31.
  3. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, 22.
  4. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 4.
  5. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 30-34 зв.
  6. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 104.
  7. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 115, 115 зв.
  8. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 35-36.
  9. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 4, арк. 34.
  10. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 101.
  11. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 4, арк. 35.
  12. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 4, арк. 38.
  13. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 49.
  14. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 50-51.
  15. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 90.
  16. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 12, арк. 97 – 98 зв.
  17. Там саме, ф.Р-153, оп. 1, спр. 4, арк. 111.
 

Пошук

Посилання

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер